Справа № 500/5595/25
27 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, або ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2) про визнання протиправними і скасування наказів, зобов'язання вчити дії та просить ухвалити рішення яким:
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 26 серпня 2025 року №901 про призов та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період в частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2025 року №246 в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача у заявах по суті справи вказує, що 25 серпня 2025 року працівником поліції було складено протокол про адміністративне затримання № АЗ 164464 за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, та доставлено ОСОБА_1 у службове приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 , для складання адміністративного протоколу про адміністративне правопорушення.
Цього ж дня, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , виніс постанову №R35281/1574 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. В постанові було вказано, що ОСОБА_1 допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Однак, сама повістка так і не була вручена ОСОБА_1 .
Також, при зупинці працівниками ТЦК та СП на блокпості, а також при уточненні військово-облікових даних після доставки до приміщення територіального центру комплектування, ОСОБА_1 неодноразово наголошував та надав посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 документи на підтвердження, що він є особою, яка навчається з 01 вересня 2024 року на денній формі навчання у ВСП «Київський фаховий коледж міського господарства таврійського національного університету імені В.І. Вернадського», 192 «Будівництво та цивільна інженерія», освітньо-професійний ступінь - фаховий молодший бакалавр. Також, була надана довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти про те, що послідовність здобуття освіти не порушується. Також, позивач вказав на бажання реалізувати своє право на відстрочку, шляхом подання відповідної заяви. Однак, такі відомості не були взяті до уваги відповідачем-1 та останній заперечив можливість позивача подати відповідну заяву на отримання довідки про відстрочку.
Позивач стверджує, що він не направлявся для проходження ВЛК та, відповідно, не проходив військово-лікарську комісію 26.08.2025 року.
В подальшому, 26 серпня 2025р., без проходження військово-лікарської комісії, наказом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , позивача було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що оскільки він є здобувачем фахової передвищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту», то на нього поширюється імунітет від призову на військову службу, передбачений пунктом 1 частиною третьою статті 23 Закону № 3543-XII.
Також зазначає, що не лише у військовозобов'язаного громадянина є обов'язок щодо повідомлення органів ТЦК про наявність підстав для відстрочки, а й органи ТЦК зобов'язані перевіряти та володіти інформацією щодо статусу особи з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач-1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.
Крім того вказує, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов'язаного, а також протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов'язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов, а тому належним способом захисту порушеного права буде зобов'язати відповідача-2 звільнити позивача з військової служби та виключити йог зі списків особового складу частини.
Відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. На виконання ухвали суду про витребування доказів надав витребувані документи.
Відповідач-2 у поданому відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення вказує, що зобов'язання військової частини НОМЕР_1 скасувати наказ про зарахування у списки особового складу виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_7 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі. Такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення. Факт неотримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав. Позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права. Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 03.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи та витребувано у відповідачів докази.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі доставлено відповідачам через електронний кабінет 03.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі "Електронний суд".
Ухвалою суду від 07.11.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову та встановлено відповідачам строк для надання пояснень з приводу змінених позовних вимог.
Ухвалою суду від 16.12.2025 продовжено строк розгляду справи на два місяці.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін до суду не звертались.
Інших заяв та клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , 1978 р.н. навчається з 01 вересня 2024 року на денній формі навчання у ВСП «Київський фаховий коледж міського господарства таврійського національного університету імені В.І. Вернадського», за спеціальністю « 192 Будівництво та цивільна інженерія», освітньо-професійний ступінь - фаховий молодший бакалавр, послідовність здобуття освіти не порушується, що підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 01.10.2024 №398377.
Як видно з протоколу про адміністративне затримання № АЗ 164464 працівником поліції 25 серпня 2025 року о 16:50 год було здійснено адміністративне затримання ОСОБА_1 та доставлено у службове приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, та звільнено 25.08.2025 о 18:42 год у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності на підставі постанови №R35281/1574 від 25.08.2025.
Як слідує з відомостей з електронного військово-облікового документа, сформованого за допомогою мобільного застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 постановою військово-лікарської комісії від 26.08.2025 (номер протоколу ВЛК 2025-0826-1413-4160-3) визнано придатним до військової служби.
Факт визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби підтверджується також карткою обстеження та медичного огляду від 26.08.2025 та записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.08.2025 №901 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2025 №246 рядового ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Мотивувальна частина
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів позовної заяви суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб'єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Абзацом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває на час вирішення справи судом.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_8 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Також Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
Частиною першою статті 39 Закону №2232-XII унормовано, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-XII унормовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно зі статтею 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, статтею 23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов'язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову або підпадають під умови відстрочки від призову, необхідно надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
Зокрема, пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який діє станом да день прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до пункту 2 Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
Пунктами 3, 6 Порядку №560 визначено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
За правилами пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Пунктом 63 Порядку №560 визначено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); надають командирам військових частин інформацію про військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.
Пункт 11 Положення №154 визначає, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення:
беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві;
оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження (пункт 12 Положення №154).
Зазначене вище свідчить про те, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.
Водночас відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закон № 2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
З метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про актуальні місце проживання, праці, навчання.
Суд звертає увагу, що процес надання відстрочки від мобілізації регулюється Законом України №3543-XII і здійснюється до призову військовозобов'язаної особи на військову службу. У зв'язку з цим існує чітко визначений порядок дій, який має бути виконаний заздалегідь особою, що вважає, що вона має право на таку відстрочку.
Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом. Реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 01.10.2024р. у справі №200/4189/22 та у справі № 160/10728/23.
Процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ініціюється військовозобов'язаним, і лише в її рамках у комісії районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки існує обов'язок перевірити підстави щодо надання військовозобов'язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Лише за умови дотримання вказаного порядку у відповідного органу виникає обов'язок розглянути заяву та прийняти рішення щодо можливості надання відстрочки відповідно до встановлених законодавчих підстав.
Суд наголошує, що надання відстрочки від призову на військову службу не є автоматичним наслідком наявності у особи відповідного права. Відповідно до вимог чинного законодавства, для реалізації права на відстрочку особа зобов'язана самостійно звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки із належним клопотанням (заявою) та відповідними підтвердними документами.
У разі відсутності звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, навіть за умови наявності права на отримання відстрочки від призову на військову службу, особа може бути призвана на військову службу на загальних підставах.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача-1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з часу формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 01.10.2024 №398377 до дати адміністративного затримання (25.08.2025) та призову на військову службу (26.08.2025).
Отже, відсутні належні та допустимі докази того, що позивач скористався передбаченим законодавством правом на звернення із відповідною заявою до компетентного органу. Факт неподання такої заяви свідчить про те, що на вказану дату у відповідача не було юридичних підстав для розгляду питання щодо можливого надання відстрочки, а тому не може бути покладено на нього обов'язок вчинити дії, пов'язані з її наданням.
З огляду на зазначене, судом відхиляються доводи позивача про те, що на нього поширювався імунітет від призову на військову службу, передбачений пунктом 1 частиною третьою статті 23 Закону № 3543-XII.
В частині доводів позивача про не проходження ним військово-лікарської комісії 26.08.2025 року суд зазначає таке.
Відповідно до частини 10 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пункт 3.3 глави 3 розділу I Положення №402 визначено, що скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Порядок медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період урегульовано главою 3 розділу ІІ Положення №402.
Згідно з абз. 8-11пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов:
"Придатний до військової служби";
"Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)";
"Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зазначив, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Отже, постанови ВЛК є актами індивідуальної, які породжують правові наслідки та можуть бути оскаржені у відповідності до Положення 402, або в судовому порядку.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 постановою військово-лікарської комісії від 26.08.2025 (номер протоколу ВЛК 2025-0826-1413-4160-3) визнано придатним до військової служби.
Втім, з часту відкриття провадження у адміністративній справі до прийняття судом заяви про зміну предмета позову, позивачем не заявлялись позовні вимоги щодо визнання дій чи постанови ВЛК протиправними.
Одним із принципів адміністративного судочинства є принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
В розрізі розглядуваної справи суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки визнання протиправними дій та постанови ВЛК, якою позивача визнано придатним до військової служби, може бути самостійним предметом позову, а тому суд позбавлений можливості надавати таким діям та постанові правову оцінку в межах розгляду цієї справи. В іншому випадку це призведе до порушення принципів диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем-1 процедури притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, суд не бере до уваги, оскільки вказане виходить за межі повноважень адміністративного суду.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. ( пункт 1 частини 1 статті 20 КАС України)
При цьому, особливість провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності передбачена статтею 286 КАС України. Згідно частини 1 вказаної статті, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, у випадку незгоди з рішеннями (діями) відповідача щодо адміністративного затримання та притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не позбавлений права на їх оскарження до місцевого загального суду як адміністративного, з дотриманням визначеної законом процедури.
Оскільки інших аргументів щодо порушення порядку призову позивача на військову службу у позові не наведено, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.08.2025 №901 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу.
З урахуванням висновку суду про відсутність підстав для скасування наказу про призов позивача на військову службу, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2025 №246 в частині зарахування позивача до списків особового складу Військової частини № НОМЕР_3 та зобов'язання відповідача-2 звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу Військової частини № НОМЕР_3 .
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Судові витрати
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративний позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_11 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 );
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , кодЄДРПОУ НОМЕР_6 );
Головуючий суддя Юзьків М.І.