Справа № 420/26008/25
27 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 154950003159 від 02.07.2025 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу періоди роботи, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з датою заповнення 20.07.1983 року, на території російської федерації, з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, період роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003 року, а також призначити пенсію ОСОБА_1 за віком, з 23.06.2025 року, відповідно даті першого звернення із заявою про призначення пенсії за віком до органів Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 червня 2025 р. вона звернулася за призначенням пенсії за віком до органів ПФУ, проте спірним рішенням в призначенні пенсії відмовлено. За вказаним рішенням про відмову, пенсійний вік визначений п. 2 ст. 26 Закону України від 09.03.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 63 років, у 2025 році право на призначення пенсії за віком після Досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 22 роки. За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 позивачка матиме при досягненні 65 соків, тобто з 07.05.2027 року. Зокрема, позивачці зараховано до страхового стажу 21 р. 04 міс. 12 дн., з чим вона категорично не погоджується. Оскільки вона працювала в рф в той час, коли міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не враховувати позивачці стаж роботи на території рф, а також і заробітну плату, отриману під час виконання такої роботи.
Ухвалою судді від 01.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09.09.2025 до суду від ГУ ПФУ в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач звернувся 23.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 та 02.07.2025 прийнято рішення № 154950003159, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. На день подання заяви про призначення пенсії вік Позивача становить 63 роки 01 місяць. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058 у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявністю страхового стажу: починаючи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та росією не укладено. Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії Позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не були враховано періоди: - до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.07.1983: - з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку; - з .01.01.1992 по 11.12.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; - з 01.03.2003 по 31.12.2003, по договору, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. Договір не надано. - страховий стаж за періоди після лютого 2006 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам.
16.09.2025 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983 не зараховано періоди роботи: - з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку; - з 01.01.1992 по 11.12.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; - з 01.03.2003 по 31.12.2003, по договору, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. Договір не надано; - страховий стаж за періоди після лютого 2006 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам. З наведеного вбачається, що у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
26.09.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи. Як слідує зі змісту рішення про відмову у призначенні пенсії за № 154950003159 від 02.07.2025 про відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його діяльності зазначених в трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.07.1983 року, підставою для не зарахування позивачу вищезазначених періодів його роботи слугував факт, що мною не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). Позивачка зауважує, що трудова книжка на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 в частині записів, які охоплюють спірний період трудової діяльності позивача, заповнена відповідно до Інструкції № 162, записи в трудовій книжці про роботу позивача в періоди з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, з 01.03.2003 по 31.12.2003 року відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивачка та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи. У своєму відзиві стосовно неврахування до стажу періоду роботи 1987-1992 роки, які мали місце в російській федерації, Відповідач-1 зазначає, що відповідно до 29.11.2022 року КМУ прийняло постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», якою КМУ постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві, і саме ця подія не надає можливість врахувати вищезгадані періоди роботи позивачу. З даними підставами неврахування вищевказаних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 , що зазначені у відзиві відповідача, позивач категорично не погоджується, так як вважає його не правомірним, на підставі того, що Постанова КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» набрала чинності лише 02.12.2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою. Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 23.06.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 та 02.07.2025 прийнято рішення № 154950003159, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 22 роки.
Згідно наданих документів, страховий стаж позивача, що дає право на пенсію, становив 21 рік 04 місяці 12 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983 не зараховано періоди роботи:
- з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат. (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»). До страхового стажу вищевказаний період частково зараховано періодом догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею трирічного віку;
- з 01.01.1992 по 11.12.1992, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991;
- з 01.03.2003 по 31.12.2003, по договору, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. Договір не надано;
- страховий стаж за періоди після лютого 2006 року обчислено за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків пропорційно сплаченим внескам.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно із частиною 4 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного вік у.
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 45 Закону № 1058, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також і Порядком № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності якої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Відповідно до пункту 24 Порядку, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, 18 травня 2021 року у справі № 229/2330/17, 24 червня 2021 року у справі № 758/15648/15-а, від 20 вересня 2022 року у справі № 291/1321/17.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Відповідно до п. 2.23 Порядку, при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 2.10 розділу ІІ Порядку № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (абзац 2 пункту 4.9 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі ст.5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами ст. 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями ст. 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абз.абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до п.2 ст. 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків;
Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
Судом встановлено, що факт роботи позивача в спірний період на території російської федерації з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 підтверджений записами трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1983.
Автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача, записи про які містяться у трудовій книжці, до страхового стажу, а відтак визнає дії ГУ ПФУ щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів протиправними.
Крім того, відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
При вирішенні справи суд враховує правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 28.01.2025 по справі № 620/3530/22, згідно якого відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Відтак наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Російській Федерації, а тому в силу вимог пункту 4 Порядку № 562 періоди роботи в Російській Федерації підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу, натомість вимоги відповідача щодо надання документального підтвердження нездійснення Російською Федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди є необґрунтованими.
Варто зауважити, що позивач набув стаж до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності видачі вищенаведених довідок.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 154950003159 від 02.07.2025 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно із п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення/перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ Миколаївській повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених Законом № 1058, Переліком № 909 заяву позивача, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2025 у справі 580/460/24.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В даному випадку відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих до заяви від 23.06.2025 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання порушене позивачкою, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог, з метою ефективного захисту прав позивачки.
Аналогічна правова позиція викладена ВС/КАС у постанові від 07 травня 2024 року по справі № 460/38580/22.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне з метою належного захисту порушеного права позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 23.06.2025 та при вирішенні питання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, період роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003 року.
При цьому згідно записів в трудовій книжці № 25, від 01.03.2003 позивачка прийнята на роботу бухгалтера по трудовому договору № 1149 від 01.03.2003, зареєстрованим Котовським центром зайнятості; № 26 від 18.07.2006 - звільнена за домовленістю сторін (підприємець ОСОБА_2 ). Отже органом ПФУ зазначений період роботи позивачки враховано з 01.01.2004 по 17.07.2006, проте відмовлено в зарахуванні з 01.03.2003 по 31.12.2003 через ненадання договору.
Суд дійшов висновку про безпідставність неврахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи згідно зі ст. 62 Закону № 1788-XII та ст. 48 КЗпП України, є трудова книжка, у якій за записом № 25 чітко зазначено про прийняття на посаду бухгалтера за трудовим договором № 1149, зареєстрованим у центрі зайнятості, а вимоги ПФУ щодо додаткового надання самого договору є необґрунтованими, оскільки надання уточнюючих документів необхідне лише за відсутності трудової книжки або належних записів у ній, тоді як наявний запис містить усі необхідні реквізити, дати та посаду, що є достатнім для належного підтвердження стажу.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008; ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 154950003159 від 02.07.2025 «Про відмову в призначенні пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2025, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 на території російської федерації, з 10.12.1987 по 05.05.1988, з 03.05.1988 по 10.08.1988, з 11.08.1988 по 11.03.1990, з 20.09.1990 по 31.12.1991 року з 01.01.1992 по 11.12.1992 року, період роботи з 01.03.2003 по 31.12.2003 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк