Справа № 420/1295/26
26 січня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому позивачі просять:
визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Ротар Ірини Валеріївни Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області №81262189 від 09.10.2025 р. про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою від 30.07.2025 за реєстраційним номером 68169599;
зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області провести реєстраційні дії за заявою від 30.07.2025 за реєстраційним номером 68169599, здійснивши державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна квартири загальною площею 42,1 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності;
зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області провести реєстраційні дії за заявою від 30.07.2025 за реєстраційним номером 68169599, здійснивши державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна квартири загальною площею 42,1 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної спільної сумісної власності.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст.6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, зокрема, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За визначенням ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, як вірно зауважив суд першої інстанції в своїй ухвалі, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження та спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинним адміністративних договорів.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 2 ст. 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п. 9, 10 ч. 1 цієї статті.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
При цьому, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказаними вище положеннями процесуального закону окреслено перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, за правилами ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Так, суд зазначає, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
При цьому, суд враховує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тлумачиться в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах, зокрема, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 12.12.2018р. у справі №802/2474/17-а.
Таким чином, кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб'єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу того, що відповідачем відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв'язку із зазначеними вище обставинами з підстав того, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: відповідно до інформації, отриманої від комунального підприємства "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно станом на 31.12.2012 року підпорядковане Комунальному підприємству "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією рф.
Представник позивача в адміністративному позові зазначає, що оскільки значна частина архівів в населених пунктах, які знаходяться в зоні активних бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях, на даний час недоступна або знищена, одним із способів підтвердити право власності на таке майно залишається визнання права власності в судовому порядку. Державна реєстрація у цьому випадку здійснюється на підставі рішення суду.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За нормами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Тож, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
За змістом наведених правових норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18.
За змістом частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За нормами частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
За положеннями частини першою статті 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає протиправними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.05.2020 у справі № 462/1055/19.
В свою чергу, суддею встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Пересипського районного суду м.Одеси з позовом до Державного реєстру прав на нерухоме майно виконкому Фонтанської сільської ради, в якому просить:
визнати право власності на нерухоме майно щодо житлової квартири багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в рівних частинах між позивачем ( ОСОБА_2 ) та свідком ( ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 (ВПО); АДРЕСА_2 (юридична адреса);
позбавити права власності на нерухоме майно щодо житлової квартири багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 - громадян росії - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
зобов'язати відповідні державні органи внести до Державного реєстру речових прав актуальні дані.
Отже, визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора впливає на права третьої особи, а тому у цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
За ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені тією ж ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; у тому числі способом захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Аналізуючи викладені правові норми у сукупності із наведеним обставинами, суддя приходить до висновку, що спори, що виникають у зв'язку із реєстрацією майна та майнових прав, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, має розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (в залежності від порядку цивільного або господарського судочинства, так як такі спори за своїм характером є приватноправовими).
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.04.2018р. у справі №817/1048/16, від 14.03.2018р. у справі №396/2550/17, від 11.04.2018р. у справі №554/14813/15-ц, від 15.05.2018р. у справі №686/22036/15-ц.
За таких обставин вимоги заявника мають розглядатися у межах цивільного, а не адміністративного судочинства.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст.1, 2, 6, 7, 170, 171, 243, 248, 379 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати позивачам.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Суддя П.П.Марин