Справа № 420/33144/24
26 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за лютий 2022 р. не в повному обсязі;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за лютий 2022 р. у розмірі 30 000 гривень з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.07.2024 позивачем було подано рапорт до військової частини НОМЕР_2 з проханням надати грошові картки особового рахунку за період проходження служби. (Копія звернення додано до позову). 16.10.2024 року позивач отримав грошові кратки від військової частини НОМЕР_2 , надіслано на електронну пошту без супроводу та вихідного номеру. З карток особового рахунку Позивачу стало відомо, що з ним не було проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, зокрема щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за лютий 2022 року та встановлено, що виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у розмірі 30 000 грн. пропорційно дням участі з 24.02.2022 по 28.02.2022 року. Таким чином, відповідачами було нараховано і виплачено було лише 5357,14 грн. та в подальшому будь-якої доплати здійснено не було. З огляду на вказане, Позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом з метою захисту власних порушених прав та законних інтересів.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити додаткову винагороду за лютий 2022 року у розмірі 30 000 гривень не підлягають задоволенню, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та відсутні фактичні й правові підстави для задоволення таких вимог. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168) передбачає виплату додаткової винагороди у розмірі до 30 000 гривень залежно від виконання військовослужбовцем конкретних завдань у межах виконання обов'язків під час дії воєнного стану. Пункт 1 Постанови №168 передбачає, що винагорода нараховується пропорційно до фактично виконаних завдань. Постанова набрала чинності лише з 28 лютого 2022 року, і, відповідно до принципу дії нормативно-правових актів у часі, її положення не мають зворотної сили (стаття 58 Конституції України). Таким чином, нарахування винагороди за лютий 2022 року можливе лише за дні, що припадають на період із 28 лютого 2022 року. Для отримання додаткової винагороди військовослужбовець має надати докази виконання завдань, які підпадають під умови Постанови №168, а саме: · · безпосередню участь у виконанні завдань у зоні бойових дій; участь у заходах оборонного характеру відповідно до наказів командування.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 03.09.2016 року по 24.06.2023 року.
24.06.2024 року позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з переведенням до іншої військової частини.
18.07.2024 позивачем було подано рапорт до військової частини НОМЕР_2 з проханням надати грошові картки особового рахунку за період проходження служби.
16.10.2024 року позивач отримала грошові кратки від військової частини НОМЕР_2 .
З карток особового рахунку вбачається, що позивачу нарахована виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у розмірі 30 000 грн. пропорційно дням участі з 24.02.2022 по 28.02.2022 року, а саме у сумі 5357,14 грн.
Позивач, вважаючи, що йому протиправно не виплачено додаткову винагороду за служу в умовах воєнного стану за лютий 2022 року звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022 року.
Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 року.
Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 року.
Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 року.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Згідно з пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі також Постанова № 168), яка набрала чинності 28.02.2022 року, у першій редакції установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
У подальшому до зазначеної постанови вносились зміни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
В обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
У справі № 260/3564/22 Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду сформульовано однозначний висновок, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до Постанови № 168 залежить від пропорційності відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Так, судом встановлено, що позивачу нарахована виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у розмірі 30 000 грн. пропорційно дням участі з 24.02.2022 по 28.02.2022 року, а саме у сумі 5357,14 грн.
Суд зазначає, що додаткова винагорода у розмірі до 30 000 гривень, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, відповідно до її положень застосовується з 24 лютого 2022 року, а отже, право на отримання додаткової винагороди виникло у позивача не раніше 24.02.2022, а відтак, за період до цієї дати правових підстав для її нарахування не існувало.
Сам факт визначення додаткової винагороди як щомісячної не означає обов'язку її виплати у повному розмірі за неповний календарний місяць, якщо право на таку виплату виникло не з першого дня відповідного місяця.
З огляду на те, що право на додаткову винагороду виникло в позивача з 24.02.2022, суд доходить висновку, що за лютий 2022 року позивач має право на отримання такої винагороди лише за період з 24 по 28 лютого 2022 року. Виплата додаткової винагороди за зазначений період підлягає здійсненню пропорційно фактично відпрацьованому часу, виходячи з місячного розміру 30 000 гривень, а саме у розмірі 5357,14 грн.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Беручи до уваги інтенсивність роботи та об'єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання і тривалість повітряних тривог, знаходження судді на лікарняному текст рішення складено та підписано суддею 26.01.2026 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка
.