Справа № 420/38214/24
26 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 420/9145/23;
зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 420/9145/23.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 доплати грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 420/9145/23 йому не проведено нарахування і виплату грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб, що є протиправним і таким, що не відповідає вимогам Закону, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_2 проводився перерахунок та виплата перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у адміністративній справі № 420/9145/23, а не виплачувалося саме грошове забезпечення, тому ця виплата не є грошовим забезпеченням та не пов'язана з виконанням обов'язків несення служби, а має характер разової виплати, здійсненої на підставі виконання рішення суду, відтак на неї не поширюються положення п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, а також положення Порядку №44 щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, та ці норми права до виниклих правовідносин не застосовуються. У зв'язку із зазначеним військовою частиною НОМЕР_2 було правомірно утримано з нарахованої суми грошей на виконання рішення суду 15 208,47 грн. (18%) податку на доходи фізичних осіб, та законних підстав для здійснення нарахування та компенсації ОСОБА_1 суми податку на доходи фізичних осіб, не було, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 по справі №420/38214/24 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до НОМЕР_4 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) та до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 02.03.2022 року включно без врахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зобов'язано НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2020 р. по 02.03.2022 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії НОМЕР_4 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_5 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 03.03.2022 року по 29.08.2022 року, а також виплат належних при звільненні, без врахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зобов'язано НОМЕР_4 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також відповідних виплат при звільненні за період з 03.03.2022 року по 29.08.2022 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На звернення позивача, відповідач надав відповідь від 03.12.2024 року в якій зазначено (крім іншого), що оскільки перерахунок грошового забезпечення згідно рішення мав разовий характер, підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого грошового забезпечення, відсутні.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
У рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно статей 1 та 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 ЗУ №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ із змінами (далі ЗУ №1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Згідно з п. 2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Приписами пунктів 3-5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядовою і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі № 825/761/17 зазначив: “Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки судовим рішенням у справі №825/1656/16, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, саме неправомірні дії відповідача мали наслідком несвоєчасність виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (не в день звільнення і проведення розрахунку).
Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв'язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні ОСОБА_1 доплати грошової допомоги при звільненні та наявності підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні.»
Таким чином, відповідач при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №420/9145/23 був зобов'язаний здійснити компенсацію позивачу податку на доходи фізичних осіб у сумі 15208,47 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо того, що компенсацію втрати доходів виплачуються за грошове забезпечення, грошові винагороди та інших виплат, одержані військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, адже донарахування сум грошового забезпечення здійснено з підстав порушення відповідачем норм законодавства, як це було встановлено під час судового розгляду справи №420/9145/23, за час проходження позивачкою військової служби. Навіть потенційне отримання донарахованих сум після звільнення з військової служби не матиме значення, адже нараховані такі суми грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.03.2022, коли позивач таку службу проходив.
Інших доводів на підтвердження власної позиції відповідачем не наведено.
Однак, слід наголосити, що з урахуванням наведених вище норм утримання податку має здійснюватися при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення. При цьому, здійснюється одночасна компенсація цього податку, тобто фактично військовослужбовець отримує всю суму грошового забезпечення, але утримання податку здійснюється.
З огляду на це позовна вимога щодо визнання протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 420/9145/23, не є належним способом захисту порушеного права.
Протиправним, на переконання суду, є саме нездійснення компенсації цього податку та подальша виплата грошового забезпечення без здійснення компенсації податку на доходи фізичних осіб.
Відтак, з урахуванням вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) і “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо нездійснення компенсації податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 420/9145/23.
Зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 у грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі № 420/9145/23, та здійснити виплату такої компенсації у сумі 15208,47 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Беручи до уваги інтенсивність роботи та об'єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання і тривалість повітряних тривог, знаходження судді на лікарняному текст рішення складено та підписано суддею 26.01.2026 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка