справа №380/17410/25
27 січня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 14.07.2025 року №13946-14605/Т-52/8-1300/25, у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992року №2262-ХІІ;
- зобов'язати відповідача перевести позивача з 30.06.2025 року з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, згідно до вислуги, яка становить 28 років 02 місяців 24 дні.
Посилається на те, що проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 06.06.2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності у розмірі 40% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно із Законом України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2262-ХІІ). Зазначив, що станом на день його звільнення вислуга років складала: у календарному обчисленні - 21 рік 10 місяців 22 дні; у пільговому - 28 років 02 місяців 24 дні. Позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-ХІІ, однак листом від 14.07.2025 року відповідач відмовив у такому переведенні, мотивуючи відсутністю необхідної календарної вислуги років, а саме - 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ, оскільки на момент звільнення позивач мав вислугу років у календарному обчисленні лише 21 рік 10 місяців 22 дні, при необхідних 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Також зазначив, що для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом №2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування вислуги років у пільговому обчисленні Законом №2262-XII не передбачено. Крім того, звернув увагу, що з 19.02.2022 року змінилося правове регулювання спірних правовідносин, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393» внесено зміни, згідно з якими на пільгових умовах зараховуються певні періоди служби до вислуги років саме для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. За наведених обставин, вважає, що оскаржувані дії відповідача вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 01.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 06.06.2016 року отримує пенсію по інвалідності у розмірі 40% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно із Законом №2262-ХІІ.
Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 року №792 о/с капітана міліції ОСОБА_1 , заступника командира взводу №1 роти №3 батальйону патрульної служби ЛМУ ГУМВС звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за ст.64 «г» /через скорочення штатів/ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06.11.2015 року.
Станом на день звільнення вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні - 21 рік 10 місяців 22 дні; у пільговому - 28 років 02 місяців 24 дні.
30.06.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.07.2025 року №13946-14605/Т-52/8-1300/25 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років незалежно від віку призначається особам, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2015 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. Згідно із витягом з наказу начальника Головного управління Міністрества внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 року №792 о/с календарний строк служби ОСОБА_1 на день звільнення (06.11.2015 року) становить 21 рік 10 місяців 22 дні. З урахуванням викладеного, підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 №2262-XII відсутні.
Вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у переведенні на пенсію за вислугу років протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суду слід дати відповідь на ключове питання: чи зараховується вислуга років, обчислена на пільгових умовах, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»?
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Згідно ст.1 цього Закону, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст.2 Закону №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами пункту «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно положень ст.17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону №2262-XII Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 17.07.1992 року №393 «Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393).
Пунктом 3 Порядку №393 (у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16.02.2022 року) визначено перелік який зараховується на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови.
Водночас редакцію п.3 Постанови № .393 було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119, яка набрала чинності 19.02.2022 року.
Вказаною постановою змінено також і назву Порядку №393.
Порівнюючи попередню назву постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» та назву в редакції після 19.02.2022 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», суд приходить висновку, що змінами уточнено предмет регулювання Порядку, а саме - застосування його для обчислення вислуги років особам, які мають необхідну календарну вислугу, визначену ст.12 Закону №2262-ХІІ.
Також постановою Кабінетом Міністрів України №119 внесено зміни до постанови Уряду №393, зокрема, абз.1 п.3 викладено в такій редакції: « 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: …».
Отже, пунктом 3 Постанови №393 (у редакції Постанови №119 від 16.02.2022 року) визначено перелік, який зараховується на пільгових умовах до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 року у справі №200/4951/22, правовідносини у якій є подібними, вже сформулював наступний правовий висновок:
«- підпунктом «а» пункту 3 Порядку №393 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16.02.2022 року) було передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
- водночас, відповідно до підпункту «а» пункту 3 Порядку №393 (у редакції, чинній на дату звільнення, 27.06.2022 року, та дату звернення позивача із заявою до ГУ НП в Донецькій області щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для призначення пенсії, 01.11.2022 року) до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах (пункт 3 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №119 від 16.02.2022 року): один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
- тому, для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16.02.2022 року.».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку (постанова від 10.12.2024 року), підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов'язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, Порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.
Крім того,у зазначеній постанові від 10.12.2024 року у справі №520/5695/23 Верховний Суд сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 року (набрання чинності Постановою №119, якою внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Зазначену правову позицію щодо застосування норм Порядку №393 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119) також підтримав Верховний Суд у постановах від 31.01.2024 року у справі №120/7300/22, від 17.07.2024 року у справі №420/13796/22, від 29.07.2024 року у справі №480/4196/23, від 23.12.2024 року у справі №200/107/23, від 22.01.2025 року у справі №280/6943/22, від 13.02.2025 року у справі №420/31238/23, від 11.03.2025 року у справі №500/6643/23, від 18.03.2025 року у справі №360/2102/22 та інших під час розгляду подібних правовідносин.
Суд наголошує, що визначальним для вирішення даного спору є дата звернення особи за призначенням (переведенням) пенсії. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ 30.06.2025 року, правові підстави для врахування пільгової вислуги років при визначенні наявності права на пенсію за вислугу років за ст.12 Закону №2262-ХІІ були відсутні, з огляду на діючу на час звернення редакцію п.3 Порядку №393 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ №119), яка передбачає пільгове обчислення виключно для визначення розміру вже призначеної пенсії.
Як підтверджено матеріалами справи та й не заперечується сторонами, календарна вислуга років позивача, станом на час звернення із заявою про перерахунок від 30.06.2025 року, складала 21 рік 10 місяців 22 дні.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-ХІІ.
При цьому, суд не приймає аргументи позивача стосовно необхідності врахування у спірних правовідносинах висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.03.2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14.04.2021 року у справі №480/4241/18, оскільки такі сформовані на підставі іншого правового регулювання, а саме - з урахуванням положень попередньої редакції Постанови Кабінету Міністрів України №393, яка була чинна до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022 року.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що зміна порядку обчислення вислуги років для призначення пенсії є прерогативою Кабінету Міністрів України, якому законом (ст.17-1 Закону №2262-XII) делеговано ці повноваження. Встановлення нових правил обчислення не є скасуванням права на соціальний захист, а лише уточненням умов його реалізації.
Стосовно посилань позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 року в справі №640/13694/22, якою визнано протиправними та нечинними: п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; підп.1 .5 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393»; п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393», суд враховує таке.
За правилами ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, вищезгадані пункти постанови №119 втратили чинність 28.08.2025 року - з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №640/13694/22.
Такий підхід узгоджується з правозастосуванням, яке наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року в справі №910/10374/17.
Тим не менше, Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 року у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 року у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 року у справі №300/3779/23 та інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 року у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22.02.2024 року у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 року у справі №160/21190/21, від 17.04.2024 року у справі №300/3779/23, від 15.02.2024 року у справі №520/27906/21 та інші).
Суд зауважує, що позовна заява не містить аргументів щодо протиправності та незастосовності Постанови №119. Доводи позову засновані виключно на позиції суду касаційної інстанції щодо можливості врахування пільгової вислуги.
Враховуючи положення ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії територіального органу ПФУ щодо призначення пенсії за вислугу років, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови №393, тому подальше скасування судом норм цього нормативно-правового акта не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 року у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови №119 до 28.08.2025 року.
Тому, відмовляючи листом від 14.07.2025 року №13946-14605/Т-52/8-1300/25 в задоволенні заяви позивача, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного нормативно-правового акту.
Аналогічна правова позиція викладена Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.12.2025 року у справі №500/776/25.
З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржувані дії відповідача є правомірними, обґрунтованими, вчиненими у відповідності із критеріями, визначеними у ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо рішення суб'єкта владних повноважень, а тому підстави для визнання їх протиправними - відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися за призначенням пенсії з урахуванням змін до національного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішення, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови щодо переведення позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ та зобов'язання перевести на вказаний вид пенсії - слід відмовити.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.