Іменем України
27 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2371/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 07.02.2023 грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 07.02.2023 грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з вересня 2009 року по лютий 2023 року.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.08.2009 № 411 позивача призначено на посаду начальника групи комплектування резервістами відділу обліково-мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 02.02.2023 № 112 позивача призначено на посаду начальника відділення документального забезпечення кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.02.2023 № 25 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09 квітня 2025 року позивачем отримана відповідь від 04.04.2025 № 1630 на його запит, в якій зазначено, що посадовий оклад та оклад за військове звання позивача у 2020-2023 роках були встановленні у відповідності до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». При цьому прожитковий мінімум для перемноження на відповідні коефіцієнти застосовувався в розмірі 1762 грн.
Позивач вказує, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі № 280/5953/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас питання щодо протиправності у діях ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виражена у неперерахуванні зазначених сум у період з 19.07.2022 по 07.02.2023 залишилося судом не вирішеним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 31.12.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
ІНФОРМАЦІЯ_2 вказує, що 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідач вважає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача та відповідно розміру його грошового забезпечення станом на 01.01.2020, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створює таких підстав.
Також відповідач посилається на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів здійснення зміни - збільшення з 29.01.2020 по теперішній час посадових окладів або інших складових грошового забезпечення позивача у зв'язку з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, а отже відсутні передбачені законом підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2020.
Тож, ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає, що грошове забезпечення, визначене станом на 01.01.2018 у зв'язку із скасуванням змін, внесених до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, не підлягає перегляду, у зв'язку із відсутністю чинної редакції зазначеної норми, до внесення змін до цієї норми.
Розміри посадового окладу та окладу за військовим звання позивача за спірний період були визначені ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до вимог чинного законодавства.
Також, відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом в цій справі, зокрема зазначаючи, що позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою ускладнило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист, у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому вказані позивачем обставини є неповажними.
Ухвалою суду від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також у цій ухвалі, щодо строку звернення до суду з позовом у цій справі, зазначено, що в даному випадку для вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та/або наявності підстав для поновлення такого строку, слід з'ясувати позицію відповідача з даного питання, а тому таке питання станом на час відкриття провадження у справі не вирішувалось.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 31.05.2018 по 07.02.2023, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, посвідченням серії НОМЕР_2 , довідкою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 30.12.2025 № 7121.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07.02.2023 № 25 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 з 07.02.2023.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 04.04.2025 № 1632 у період з липня 2022 року по лютий 2023 року, посадовий оклад позивача обчислювався в розмірі 5500,00 грн, оклад за військове звання - 1410,00 грн.
Враховуючи наведене та виходячи з аналізу додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вбачається, що посадовий оклад позивача обчислювався виходячи з 27 тарифного розряду та коефіцієнту до нього 3,12.
Також, відповідно до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 оклад за військове звання позивача обчислювався виходячи з тарифного коефіцієнту 0,8.
Таким чином, з наведеного вбачається, що розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача у спірний період, визначені виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні) шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти, що встановлені додатками 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (посадовий оклад: 1762 грн х 3,12 = 5497,44 грн, який згідно з п. 1 примітки додатку 1 округлюється до 5500,00 грн; оклад за військове звання: - 1762 грн х 0,8 = 1409,60 грн, який згідно з п. 1 примітки додатку 14 округлюється до 1410,00 грн.
Наведені обставини щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762 гривні), підтверджуються відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 04.04.2025 № 1630, складеним у відповідь на звернення позивача щодо перерахунку його грошового забезпечення, повідомлено, що оклади грошового утримання (посадовий оклад та оклад за військове звання) ОСОБА_1 у 2020-2023 роках були встановлені у відповідності до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (із змінами). При цьому прожитковий мінімум для перемноження на відповідні коефіцієнти застосовувався в розмірі 1762 грн. Грошове забезпечення було нараховано і виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства, для здійснення будь-яких доплат та/або перерахунків підстав не має.
Також, слід зауважити, що судом також встановлено таке.
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа № 280/5953/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2023 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2023 року грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 вищевказану позовну заяву повернуто позивачу в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 07 лютого 2023 року (тобто, які є спірними в даній справі № 360/2371/25), через пропуск строку звернення до суду з цими вимогами.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у згаданій справі позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В подальшому, ОСОБА_1 повторно звертався до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа № 360/2143/25) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 07 лютого 2023 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 07.02.2023 грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Однак, ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у вказаній справі вищезазначену позовну заяву було повернуто, у зв'язку з визнанням судом неповажними підстав пропуску строку звернення до суду з таким позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704 в первинній редакції).
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також слід відзначити, що Кабінет Міністрів України в межах свої повноважень встановлює величину грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців.
Відтак, на думку суду, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Разом з тим, суд наголошує, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, суд зазначає, що пунктом 8 «Прикінцевих положень» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Водночас, починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідали правовим актам вищої юридичної сили.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).
Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у вищевказаній справі Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:
«1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 31.01.2023 у справі № 160/14866/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21, від 30.03.2023 у справі № 320/9431/21, від 05.04.2023 у справі № 340/3604/22, від 15.12.2023 у справі № 380/17639/22, від 28.03.2024 у справі № 160/3235/23, від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, від 02.04.2024 у справі № 300/6337/21, від 04.04.2024 у справі № 160/16602/21, від 09.05.2024 у справі № 340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23, від 17.10.2024 у справі № 160/11051/22 та від 26.11.2024 у справі № 320/46484/23.
Також суд враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, є нерелевантними до даних спірних правовідносин, оскільки вказані справи відрізняються характером спірних правовідносин, а також предметом та обставинами спірних у них правовідносин, а отже не є подібними та не підлягають застосуванню при розгляді даної справи.
Підсумовуючи суд зазначає, що з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020, а в подальшому з 01.01.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023 відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у позивача виникло право на перерахунок його грошового забезпечення з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.
Проте, за спірний у цій справі період проходження позивачем служби з 19.07.2022 по 07.02.2023, вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, позивачем не оскаржується правильність визначення відповідачем тарифного розряду та тарифного коефіцієнту згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Водночас, відповідачем не заперечуються, що, зокрема, у період з 19.07.2022 по 07.02.2023 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період з 19.07.2022 по 07.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, підлягають задоволенню.
Що стосується строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, був обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, на підставі Закону № 2352-ІХ.
Також, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною першою статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023.
Разом з тим, Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних виплат визнано неконституційною.
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні у згаданій справі, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис КЗпП України (далі - Кодекс) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.
Так, Конституційний Суд зазначив, що визнання законодавцем права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю та юридичне регулювання його захисту у спосіб установлення, зокрема, кримінальної відповідальності за умисну невиплату заробітної плати не може компенсувати обмеження доступу працівника до судового захисту, який слід оцінювати з урахуванням потреби в забезпеченні реальної можливості ефективного захисту порушених прав працівника.
Отже, законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов'язана з об'єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі.
Водночас, законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов'язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб'єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.
У вказаному рішенні Конституційний Суд також наголосив, якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 у зв'язку з вибуттям до нового місця проходження військової служби, що підтверджується витягом із наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.02.2023 № 112 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07.02.2023 № 25.
Тобто, позивач не був звільнений з військової служби, а відтак у даних спірних правовідносинах на нього поширюються положення частини першої статті 233 КЗпП України, яку, на підставі вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнано неконституційною в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду.
Отже, враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з вимогами, що розглядаються в цій справі, оскільки з моменту ухвалення вказаного Рішення Конституційного Суду України, застосуванню підлягає попередня редакція названої статті, яка не обмежувала строк звернення до суду із відповідними вимогами.
Водночас суд також зауважує, що Луганський окружний адміністративний суд при постановленні вище згаданих у цьому рішенні ухвал про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду з вимогами, що наразі розглядаються в цій справі, об'єктивно не мав можливості врахувати актуальну правову позицію у подібних правовідносинах та Рішення Великої Палати Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, оскільки станом на час їх постановлення вказане Рішення Конституційного Суду України не було ухвалене.
Однак, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Отже, виходячи з системного аналізу заявлених вимог, вищенаведеного законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 07.02.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 07.02.2023, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Качанок