про залишення позовної заяви без руху
26 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/1923/26
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 18 серпня 2025 року за останньою займаною штатною посадою та тарифним розрядом відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", пункту 1 наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90, із визначенням розміру посадового окладу за 52 тарифним розрядом шляхом множення тарифного коефіцієнту посадового окладу 5,12 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного Закону України про Державний бюджет України, відповідно, на 2021 - 2025 роки, та із визначенням розміру окладу за військовим званням "полковник" шляхом множення тарифного коефіцієнту за військовим званням 0,84 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного Закону України про Державний бюджет України, відповідно, на 2021 - 2025 роки, та визначенням на їх підставі відповідно: надбавки за вислугу років - 50 %, надбавки за особливості проходження служби у розмірі - 65 %, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності "особливої важливості" - 20 %, премії - 390 %, а також поточної індексації вказаного грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 18 серпня 2025 року включно, із урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати відповідача нарахувати грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 18 серпня 2025 року за останньою займаною штатною посадою та тарифним розрядом відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХIІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", пункту 1 наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90, із визначенням розміру посадового окладу за 52 тарифним розрядом шляхом множення тарифного коефіцієнту посадового окладу 5,12 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного Закону України про Державний бюджет України, відповідно, на 2021 - 2025 роки, та із визначенням розміру окладу за військовим званням "полковник" шляхом множення тарифного коефіцієнту за військовим званням 0,84 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного Закону України про Державний бюджет України, відповідно, на 2021 - 2025 роки та визначенням на їх підставі відповідно: надбавки за вислугу років - 50 %, надбавки за особливості проходження служби у розмірі - 65 %, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень з відомостями та їх носіями, що мають ступінь секретності "особливої важливості" - 20 %, премії - 390 %, а також поточної індексації вказаного грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 18 серпня 2025 року включно, із урахуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення та його індексації;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення без урахування підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року та його індексації, а також у невключенні до складу такого грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 259 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, обрахованого з врахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, його індексації, та з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести таку виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів (грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток в загальній кількості 259 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, обрахованого з врахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, його індексації, та з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану") у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 18 серпня 2025 року по день фактичної виплати.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) з'ясовуючи чи позов подано у строк, установлений законом, суд враховує таке.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Суд зважає, що ключовим для визначення початку відліку строку звернення до суду із вимогами щодо перерахунку заробітної плати (грошового забезпечення) є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша 233 КЗпП України), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга 233 КЗпП України).
Визначаючись щодо строку звернення до суду з цим позовом суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24, а тому, враховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 31 липня 2025 року регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а тому звернення до суду із заявленими позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 31 липня 2025 року також необмежено строком.
Водночас, нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01 серпня по 18 серпня 2025 року), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Верховний Суд у згаданій постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24 звернув увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові судова палата дійшла згоди у тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, судова палата резюмувала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
В матеріалах позову міститься грошовий атестат ОСОБА_1 від 19 серпня 2025 року № 305/843, який у графі 14 "Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую" містить підпис військовослужбовця, що доводить обізнаність позивача із виплаченими спірними сумами грошового забезпечення з отриманням грошового атестата при виключенні зі списків особового складу.
Суд зауважує, що отримавши грошовий атестат із вказаними нарахованими сумами грошового забезпечення, із зазначенням нарахованих за кожним видом конкретних сум, позивач не був позбавлений реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, зокрема, щодо розрахунку грошового забезпечення, включаючи дані щодо узятого до обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складові нарахованої грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток.
Оскільки позивач з цим позовом звернувся до суду 14 січня 2026 року (позов здано на пошту; 20 січня 2026 року отримано судом та внесено до системи авторозподілу), з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, у розвиток якої Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладено правові висновки у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, є підстави вважати пропущеним позивачем встановлений законом тримісячний строк звернення до суду з цим позовом в частині вимог з 01 по 18 серпня 2025 року, включаючи заявлені вимоги щодо грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічних та додаткових відпусток та компенсації втрати частини доходів (з 18 серпня 2025 року по день фактичної виплати).
Як передбачено у частині шостій статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом у цій справі позивачем не подано.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали позивачу слід подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом поза межами тримісячного строку в частині заявлених вимог за період з 01 по 18 серпня 2025 року, у якій вказати підстави для поновлення строку, надавши докази поважності причин пропуску цього строку (або нової редакції позовної заяви із вимогами у межах строку звернення до суду з цим позовом).
Позивачу слід звернути увагу на усталену позицію Верховного Суду, в тому числі і Великої Палати, про те, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 171, 248 КАС України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк позовна заява в частині позовних вимог буде повернута позивачу без розгляду.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько