Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 січня 2026 року Справа№200/9404/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
01 грудня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов адміністративний позов адвоката Самохвалова С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 14 років такої вислуги;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % його місячного грошового забезпечення за 14 років вислуги;
- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за вислугу років при звільненні з військової служби у сумі 1 454 485,2 грн. (один мільйон чотириста п'ятдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят п'ять гривень двадцять копійок);
- стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.09.2025р. по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців зі застосуванням середньоденного заробітку у 2 889,54 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що з 25.03.2021 по 25.09.2025 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом відповідача № 260 від 15.09.2025 позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. (які досягнули граничного віку). Також з цього Витягу з наказу вбачається, що календарна вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 06 років 05 місяців 2 дні, пільгова вислуга - 07 років 8 місяців 16 днів, а загальна вислуга - 14 років 1 місяць 18 днів. При звільненні з військової служби позивачу не було нараховано та сплачено одноразову грошову допомогу за вислугу років. У листі відповідача № 2490 від 26.11.2025 у відповідь на мій адвокатський запит № 122 від 14.11.2025 зазначено, що при звільненні з військової служби позивач не мав права на одноразову грошову допомогу за вислугу років, оскільки його вислуга дорівнює 6 календарним рокам, що є меншим ніж мінімально необхідні для нарахування та сплати такої допомоги 10 років вислуги».
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування своєї позиції зазначає, що з 25.03.2021 по 15.09.2025 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.05.2025 №260, вислуга років ОСОБА_2 в Збройних Силах України становить: календарна - 06 років 05 місяців 02 дні, пільгова - 07 років 08 місяців 16 днів, загальна 14 років 01 місяць 18 днів. Отже, у зв'язку з тим, що Позивач на дату звільнення має лише 06 років 05 місяців 02 дні календарної вислуги років, то у відповідача відсутні підстави для нарахування Позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше. Також не погоджується
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази по справі.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 02.02.2022.
Сторонами не заперечується, що у період з 25.03.2021 по 15.09.2025 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2025 № 260 старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за пп. «а» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які досягли граничного віку) та з 15.09.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 06 років 05 місяців 02 дні, пільгова - 07 років 08 місяців 16 днів, загальна - 14 років 01 місяць 18 днів.
На адвокатський запит представника позивача від 14.11.2025 № 122 відповідач листом від 26.11.2025 № 2490 повідомив, що ОСОБА_1 не набув права на одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, оскільки у заявника календарних років служби - 6 років.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв'язку із закінченням строку контракту;
за віком;
у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);
у зв'язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку";
з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку";
у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі;
у зв'язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності;
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану;
за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років;
у зв'язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
у зв'язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя;
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку №260 у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2025 № 260 с серед іншого зазначено, що позивача звільнено на підставі за пп. «а» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які досягли граничного віку).
Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 06 років 05 місяців 02 дні, пільгова - 07 років 08 місяців 16 днів, загальна - 14 років 01 місяць 18 днів
При вирішенні питання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд звертає увагу на те, що умовою набуття такого права відповідно до абзацу 10 підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 календарних років і більше».
Тобто, у вказаній вище нормі міститься пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Оскільки наявними у даній справі матеріалами підтверджується, що вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 06 років 05 місяців 02 дні, тобто, становить менше 10 років календарної вислуги, то суд приходить висновку про помилковість тверджень представника позивача про наявність у позивач права на виплату спірної одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та, відповідно, про протиправну бездіяльність відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даних спірних відносинах відповідач, не виплативши позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Водночас, суд вважає безпідставними посилання сторін на правові позиції Верховного Суду у справі №822/3008/17, оскільки спірні відносини у цій справі вирішувались судом із застосуванням (аналізом) положень законодавства, яке вже втратило чинність. Відтак, правові позиції суду касаційної інстанції у вказаній справі не є актуальними до спірних відносин у цій справі, що виникли при звільненні позивача з військової служби у сепні 2025 року та регулюються приписами статті 15 Закону №2011-ХІІ в редакції, відмінній від тієї, що діяла на час виникнення спірних відносин у справі №822/3008/17.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен з 14 років вислуги.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.09.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців зі застосуванням середньоденного заробітку у 2 889,54 грн, суд зазначає наступне.
Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 117 КЗпП України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Враховуючи, що судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача в частині невиплати належних сум при звільненні працівника, правові підстави для застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова