26 січня 2026 рокуСправа №160/24442/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.08.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_3 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.06.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_1 , викладене у відповіді від 18.06.2025 року (підписана полковником ОСОБА_2 ), щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади) (номер та дата уточнюються) про призначення ОСОБА_1 на посаду командира навчального взводу викладача навчальної роти навчального батальйону НОМЕР_5 НБ аеромобільного взводу аеромобільного батальйону НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади (ВОС-НОМЕР_8);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.06.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 60 Порядку №531;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , призваний на військову службу під час мобілізації. 04.06.2025 року позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232- XII, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. 18.06.2025 року позивач отримав відповідь від командира військової частини НОМЕР_1 (підписана полковником ОСОБА_2 ), в якій зазначено, що рапорт позивача зареєстровано, розглянуто та опрацьовано, але рішення про звільнення не прийнято через те, що рапорт не подано «по команді» (через безпосереднього командира) та через відсутність документа, що підтверджує відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд (з посиланням на Додаток 19 до Інструкції, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 №170). Командування запропонувало звернутися у встановленому порядку з клопотаннями безпосередніх командирів та додаванням всіх документів.
Позивач вважає протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 стосовно неналежного розгляду рапорту та протиправним наказ військової частини НОМЕР_3 про призначення останнього на посаду командира навчального взводу викладача навчальної роти навчального батальйону НОМЕР_5 НБ аеромобільного взводу аеромобільного батальйону НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади, тому звернувся з адміністративним позовом до суду.
01.09.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву (вх. №47005/25), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №16 від 15.01.2025 року ОСОБА_1 призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 223 від 04.08.2025 року ОСОБА_1 вважається таким, що вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 . Таким чином, позивач не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з чим не може бути належним відповідачем у даній справі, а саме щодо позовних вимог позивача щодо виключення зі списків особового складу.
Вступна частина Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» в редакції від 04.05.2024 року (далі- Закон № 548-XIV) зазначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Відповідно до статті 12 Закону № 548-XIV - про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Відповідно до статті 14 Закону № 548-XIV - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Отже, проаналізувавши вищевикладене та керуючись вимогами чинного законодавства командування військової частини НОМЕР_1 пропонує позивачу звернутися з рапортом та встановленим порядком завіреними копіями підтверджуючих документів до командира військової частини НОМЕР_3 , в якій позивач дійсно проходить військову службу з метою підтвердження підстав для звільнення з військової служби у разі не бажання останнього продовжувати військову службу. Зважаючи на це, в/ч НОМЕР_1 дійшла до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
13.11.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №60549/25), а саме - копії довідки про проходження військової служби братом позивача та довідку про склад сім'ї позивача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Однак, Військова частина НОМЕР_3 (відповідач-2) правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 26.01.2026.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У позовній заяві позивач стверджує, що факт сімейних зв'язків з матір'ю позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено його свідоцтвом про народження НОМЕР_6 від 02.11.1985 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого району м. Дніпропетровська.
Однак, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять копії вищевказаного свідоцтва про народження позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є військовозобов'язаною особою та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 15.01.2025 (згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2025 16). Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2025 №223, молодшого лейтенанта військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 31 липня 2025 року №293 на посаду КОМАНДИРА АЕРОМОБІЛЬНОГО ВЗВОДУ АЕРОМОБІЛЬНОЇ РОТИ АЕРОМОБІЛЬНОГО БАТАЛЬЙОНУ військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. 3 04 серпня 2025 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення знято з сніданку 04 серпня 2025 року. Вказаним наказом наказано:
- виплачувати щомісячну премію в розмірі 541% посадового окладу, відповідно наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, окреме доручення Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року за період з 01 по 04 серпня 2025 року;
- виплатити надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, відповідно наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, окремого доручення Міністерства оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року з 01 по 04 серпня 2025 року.
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.05.2025 №151/25/1956/В, який виданий Комунальним некомерційним підприємством Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги Дніпровської міської ради, на підставі оцінювання повсякденного функціонування, наданої медичної документації та огляду хворої ОСОБА_3 , встановлений виражений ступінь обмеження до пересування, самообслуговування та трудової діяльності, що дає підстави для підтвердження II групи інвалідності, загальне захворювання безстроково згідно постанови КМУ №1338 від 15.11.2024. Хвора потребує вжиття соціального захисту, а саме: соціальної, медичної реабілітації, сторонньої допомоги.
Згідно висновку ЛКК №396 від 02.06.2025, яка видана КНП «ДЦПМСД№4» ДМР, ОСОБА_3 , 1957 року народження, має діагноз ревматоїдний артрит множинні локації. За станом здоров'я потребує сторонньої допомоги.
04.06.2025 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами за пп.«г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із потребою постійного догляду за своєю матір'ю.
Однак, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять копії вищевказаного рапорту.
В матеріалах справи міститься відповідь військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 №812/26096 на рапорт позивача від 04.06.2025, згідно якої вбачається, що згідно з пунктом 2 розділу І Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024 року, з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника). Пунктом 233 Розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_5, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Враховуючи зазначене, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, з подальшим поданням до стройової частини відповідної військової частини для реєстрацією. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. В свою чергу, до Вашого рапорту не було додано документ, із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, визначений додатком 19 Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170. З огляду на викладене, командування військової частини НОМЕР_1 пропонує звернутись у встановленому порядку («по команді») з клопотаннями безпосередніх та прямих командирів у підпорядкуванні яких Ви знаходитеся з додаванням всіх підтверджуючих документів згаданої підстави для прийняття правового рішення щодо звільнення Вас з військової служби.
З такими діями відповідачів позивач не погодився та звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року (далі Закон № 2232-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1). Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2). Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стану та проведення мобілізації в Україні продовжено й наразі триває.
Прийняття на військову службу до Збройних Сил України, проходження військової служби та звільнення з військової служби визначені Законом № 2232-XII.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Приписами п. 233 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_5, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
В статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Так в п.п. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-XII (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення, оформлене листом в/ч НОМЕР_1 від 18.06.2025) зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
При цьому, обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Положеннями ч. ч. 1-4 ст. 15 Сімейного кодексу України встановлено, що сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Згідно з ч. ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Суд зазначає, що обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків виникає на підставі сукупності певних умов, а саме: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю»); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними особами, зокрема, є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
З досліджених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 , 1957 року народження, має двох синів: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - позивача та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проходить військову службу у в/ч НОМЕР_7 .
Згідно довідки про склад сім'ї №5126, інших членів сім'ї, ОСОБА_3 не має.
Разом з тим, указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до абзацу другого ч. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; ІНФОРМАЦІЯ_5, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.
Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно із пунктом 14.30 розділу XIV Інструкції № 170 під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п'ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім'я командира (начальника) військової частини або керівника ІНФОРМАЦІЯ_5 за задекларованим / зареєстрованим місцем проживання / перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25 - 28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.
Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов'язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до ІНФОРМАЦІЯ_5, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.
Керівник ІНФОРМАЦІЯ_5, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.
Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця:
вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи;
відвідує задеклароване / зареєстроване місце проживання / перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд;
перевіряє відомості щодо наявності / відсутності інших членів сім'ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою;
використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну;
за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.
Комісія зобов'язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.
За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п'яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.
Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у ІНФОРМАЦІЯ_5.
Тобто, під час надходження рапорту військовослужбовця про звільнення обов'язок перевірки сімейного стану лежить на командирі (начальнику) військової частини та відповідному ІНФОРМАЦІЯ_5, комісія якого складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Суд зауважує, що рішення про задоволення/відмову в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби мало бути прийнято командиром військової частини НОМЕР_1 після дотримання порядку з'ясування сімейних обставин військовослужбовця, шляхом направлення у триденний строк до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання сім'ї військовослужбовця запиту для перевірки його сімейного стану, доказів чого суду не надано.
Також, суд не бере до уваги посилання військової частини НОМЕР_1 на те, що позивача було переведено до іншої військової частини, тому військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, оскільки на день подання рапорту від 04.06.2025 про звільнення, військовослужбовець проходив військову службу саме у Військовій частині НОМЕР_1 , а був виключений з військової частини НОМЕР_1 лише 04.08.2025.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 стосовно неналежного розгляду рапорта позивача від 04.06.2025.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення командира військової частини НОМЕР_1 , викладене у відповіді від 18.06.2025 року (підписана полковником ОСОБА_2 ) суд зазначає, що означена відповідь не є рішенням по суті, прийнятим за результатами розгляду рапорту щодо звільнення з військової служби, у тому у суду відсутні підстави для задоволення означеної позовної вимоги.
Стосовно вимоги визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_3 про призначення ОСОБА_1 на посаду командира навчального взводу викладача навчальної роти навчального батальйону НОМЕР_5 НБ аеромобільного взводу аеромобільного батальйону НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади, а також зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року №21-87а13.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вищезазначених позовних вимог, оскільки вони відносяться до повноважень відповідачів.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України констатує, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.06.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.06.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 60 Порядку №531 з урахуванням висновків суду, викладених в зазначеному рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 26.01.2026.
Суддя О.В. Царікова