Справа № 548/1021/25 Номер провадження 22-ц/814/759/26Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н. С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
26 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чирвон Олександра Івановича
на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року, ухвалене суддею Миркушіною Н. С., повний текст рішення складений - 02 вересня 2025 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
30.04.2025 АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 44 453,83 грн, з яких: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом, 20 787,16 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.07.2019 між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2001354602301, на підставі якого відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 20 000 грн, який пізніше було збільшено до 25 000 грн. Відповідач не виконує свої зобов'язання і станом на 04.02.2025 у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 44 453,83 грн, з яких: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом, 20 787,16 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією.
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року позов АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість в сумі 44 453,83 грн, яка складається з наступного: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом; 20 787,16 грн - заборгованість за процентами; 0 грн - заборгованість за комісією.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правильність проведення позивачем розрахунку заборгованості по кредиту відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Сума заборгованості, вказана позивачем в розрахунку заборгованості по договору, доданому до позовної заяви, обрахована правильно і, оскільки ОСОБА_1 істотно порушив умови договору, зокрема односторонньо відмовився від зобов'язання по поверненню отриманого кредиту, тому суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для примусового стягнення з нього визначеної позивачем заборгованості за кредитом та заборгованості по сплаті за користуванням кредитом.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чирвон О.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві позивач посилається на укладення кредитного договору №2001354602301 від 12.07.2019, однак не надав оригіналу або належної копії повного тексту договору. Надані копії заяви на приєднання до ДКБО та паспорту споживчого кредиту містять лише загальні умови, але не повний текст договору з усіма істотними умовами, що унеможливлює повний аналіз умов кредитування. Відсутні докази отримання кредитної картки, її активації та факту отримання коштів відповідачем. Розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»), а є одностороннім арифметичним підрахунком, залежним від волі позивача. У розрахунку заборгованості відсутні дані про порядок нарахування та погашення заборгованості. Не зрозуміло як позивач сформував суму заборгованості за тілом (23 666,67) та відсотками (20 787,16). Суд першої інстанції не витребував первинні документи (платіжні доручення, меморіальні ордери тощо), що є порушенням ст. 81 ЦПК України. Крім того, позивач не надав доказів направлення письмової вимоги (повідомлення) про повне повернення заборгованості, хоча посилається на неї як на підставу для стягнення всієї суми (ст. 1050 ЦК України). Без такого доказу позивач не має права вимагати дострокового повернення всього кредиту. Також відсутні докази направлення SMS-повідомлення про збільшення кредитного ліміту з 20 000 грн до 25 000 грн. Без підтвердження акцепту відповідачем такої зміни (наприклад, копії SMS або журналу відправлень), збільшення ліміту є недійсним, а отже, заборгованість за тілом кредиту не може перевищувати 20 000 грн. У розрахунку заборгованості сума за тілом становить 23 666,67 грн, що свідчить про використання збільшеного ліміту без належного підтвердження. У позовній заяві позивач навіть не наводить посилань на той факт, що відповідач дійсно отримав гроші, або іншим чином використав кошти банку та не надає доказів цього. Отже, позивачем не підтверджений факт (первинний документ) отримання відповідачем кредитних коштів. Наведене в позовній заяві твердження про підтвердження відповідачем своєї згоди на те, що підписана «Анкета-заява до договору про надання банківських послуг» складає між ними договір, є безпідставним. Позивач стверджує, що відповідач здійснював платежі 22.08.2021 і дана операція відображена у розрахунку заборгованості, але у наданому розрахунку та у виписці по рахунку відсутні операції за 22.08.2021. Тобто немає конкретного часу, із якого виникла у відповідача по справі заборгованість перед позивачем. Позивач документально не підтвердив початок перебігу строку позовної давності. У матеріалах справи відсутній графік та умови погашення заборгованості, але у розрахунку заборгованості зазначається, що станом на 30.08.2019 за відповідачем рахується заборгованість в сумі 708,47 грн. У зв'язку з цим можна вважати, що позичальником було порушено зобов'язання з 30.08.2019. Саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності і закінчується 30.08.2022. У своєму позові позивач не пояснює, яким чином карантин та військовий час вплинув на нього та унеможливив своєчасне звернення до суду з даним позовом. Звернення до суду з даним позовом відбулося 29.04.2025 через «Електронний суд», тобто у період дії воєнного стану. При цьому, позивач не надає жодних пояснень стосовного того, які фактичні обставини у дійсності змінилися після дати спливу строку звернення до суду з даним позовом, що надало можливість позивачу після завершення строку звернення до суду з даним позовом все ж таки реалізувати своє повноваження та подати позов до суду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2001354602301 від 12.07.2019, за яким позичальнику видано кредит у сумі 20 000 грн (а.с. 7).
Відповідач з умовами договорів, укладених з позивачем, був ознайомлений та з ними погодився. Зазначені умови договорів не визнані недійсними в установленому законом порядку.
Текст заяви №2001354602301 на приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту від 12.07.2019 є читаємі, чим спростовується твердження відповідача про їх нечитаємість.
Позивачем надано суду обгрунтований розрахунок суми заборгованості, яку слід стягнути з відповідача (а.с. 18 зворот-23).
Збільшення кредитного ліміту для відповідача підтверджується відповідною довідкою (а.с. 18).
Кредитний договір укладено між сторонами саме 12.07.2019, але кредитною карткою відповідач користувався і здійснював платежі до 22.08.2021, що підтверджено у виписці по рахунку, а отже позивач не пропустив строк звернення до суду (а.с. 22).
Таким чином, оскільки стороною відповідача не спростовано, а стороною позивача підтверджено факт отримання відповідачем за кредитним договором №2001354602301 від 12.07.2019 позики, то вимоги позивача в частині стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, несвоєчасно та не в повному обсязі погашав кредит, станом на 04.02.2025 він заборгував позивачу по вищевказаному зобов'язанню 44 453,83 грн, в тому числі: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом; 20 787,16 грн - заборгованість за процентами; 0 грн - заборгованість за комісією.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
За змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України - сторони є вільними в укладенні договору.
Відповідно ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч.1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 526, ч.1 ст. 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно вимог ст.ст. 1054, 1055, 1049, 546 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно ч.1 ст. 1048 ЦК України пзикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно ч.1 ст. 1050 ЦК України ящо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно ч.1 ст. 1050 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України).
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
11.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 впроваджено дію карантину на території України.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного Кодексу України були продовжені на строк дії такого карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).
24.02.2022 Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).
У цей же строк позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки (штрафи, пені), нарахованих включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, які підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
01.07.2023 завершено дію карантину (постанова КМУ №651 від 27.06.2023). Однак, строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали у період з 11.03.2020 продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості у розмірі 44 453,83 грн, з яких: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом, 20 787,16 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно матеріалів справи вбачається та правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 на підставі заяви від 12.07.2019 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб укладено кредитний договір №2001354602301, за умовами якого йому видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 20 000 грн (а.с. 7).
Відповідно до паспорту споживчого кредиту від 12.07.2019, підписаного сторонами, кредитні кошти надані під стандартну процентну ставку 47,88% річних строком на 12 місяців (а.с. 7 зворот).
Відповідач ОСОБА_1 допустив неналежне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , він має перед позивачем заборгованість, яка утворилася станом на 04.02.2025 у розмірі 44 453,83 грн, з яких: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом, 20 787,16 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією (а.с. 18 зворот-23).
Також з виписки про по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та здійснював платежі до серпня 2021 (а.с. 20 зворот-23).
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «ПУМБ», не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги АТ «ПУМБ» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №2001354602301 від 12.07.2019, яка утворилася станом на 04.02.2025 у розмірі 44 453,83 грн, з яких: 23 666,67 грн - заборгованість за кредитом, 20 787,16 грн - заборгованість по процентам, 0,00 грн - заборгованість за комісією, є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст. 77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором №2001354602301 від 12.07.2019 підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 20 зворот-23).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, то апеляційний суд у складі колегії суддів їх відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2023 у справі №207/1892/18 констатував, що згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі №686/23170/19.
Колегія суддів враховує, що пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набрав чинності з 02.04.2020, визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який скасовано на всій території України з 01.07.2023.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, який триває і на час вирішення цього спору.
Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, розділ ЦК України «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк його дії.
Матеріалами справи підтверджено, що кредитний договір укладено 12.07.2019, останній платіж відповідачем здійснено 22.08.2021. Позивач звернувся з цим позовом 30.04.2024, отже строк позовної давності не пропустив, оскільки у період з 02.04.2020 по 30.06.2023 строк позовної давності законодавцем продовжено на час дії карантину, а з 17.03.2022 цей строк продовжено на строк дії воєнного стану, який наразі триває.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чирвон Олександра Івановича - залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 січня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов