Справа № 161/5089/25 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/101/26 Доповідач: Киця С. I.
20 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Черняк О. В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Огородника О. В.,
представника відповідача адвоката Тищенка С. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Огородником Олегом Валентиновичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2025 року,
Позивач ОСОБА_1 в березні 2025 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивовано тим, що 10.12.2018 уклала з ОСОБА_2 договір позики коштів, за яким передала останньому 5000 доларів США. На підтвердження укладеного договору позики відповідач написав розписку і зобов'язався повернути борг та виплачувати відсоток за користування позикою 150 доларів США в місяць. За весь період користування коштами, відповідач частково погасив відсотки у розмірі 2000 доларів США. 17.02.2025 вона звернулась до відповідача із вимогою погасити борг та усі несплачені відсотки у строк до 25 лютого 2025 року. Однак, станом на день звернення до суду позичальник кошти не повернув. Просить суд стягнути з відповідача на її користь борг в розмірі 14100 доларів США, з яких: 5000 доларів США основного боргу та 9100 доларів США проценти за користування коштами.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1800 доларів США боргу за договором позики, що еквівалентно 75114,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 600,91 грн судового збору.
Позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Огородника О. В. подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, відмовивши у стягненні 12300 доларів США. Суд визнав кінцевим боргом суму 1800 доларів США, посилаючись на узгодження остаточної суми заборгованості в телефонній розмові, чим неправомірно відкинув умови письмової розписки. Суд стягнув борг у гривневому еквіваленті, застосувавши застарілу практику Верховного Суду, що суперечить актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц. Суд відмовив у стягненні процентів за користування позикою без належного правового обґрунтування. Відповідач належними доказами домовленість про сплату процентів не довів, а тому суд зобов'язаний їх стягнути. Такий висновок підтверджується постановою Касаційного цивільного суду у складі ВС від 05.08.2024 в справі № 474/1691/23. Просить скасувати рішення суду першої інстанції у цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 10.12.2018 у розмірі 14100 доларів США з яких: 5000 доларів США сума основного боргу, 9100 доларів США - проценти за користування коштами.
Відзив на апеляційну скаргу в цій справі не подавався.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Огородник О. В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.
Представник відповідача адвокат Тищенко С. Ю. апеляційну скаргу не визнав та просив залишити її без задоволення.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.12.2018 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 5000 доларів США, про що написав відповідну розписку. При цьому, відповідач зобов'язався також виплачувати відсоток за користування позикою 150 доларів США в місяць.
Факт передачі позивачем у борг відповідачу та отримання ним визначеної договором позики суми грошових коштів підтверджується письмовою розпискою останнього від 10 грудня 2018 року і хоча в розписці прізвище позивача зазначено “ ОСОБА_3 », а не “ ОСОБА_4 », сторонами по справі не заперечується.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Підставою позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Суду на підтвердження укладення договору позики надана розписка такого змісту «Я ОСОБА_2 паспорт НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . Беру в позику в ОСОБА_1 5000 $ (п'ять тисяч доларів США) з відсотком 150 $ (сто п'ятдесят доларів США) в місяць. Порядність гарантую. 10.12.2018р. підпис».
Апеляційним судом встановлено, що дана розписка не містить в собі зобов'язання про повернення позики, умови повернення процентів та строку повернення боргу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів позивачу частково виконав. Кошти у позику надано 2018 році, тоді як з позовом про стягнення заборгованості позивач звернулась у 2025 році. Оцінюючи докази у цій справі в сукупності, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку про стягнення з відповідача в користь позивача 1800 доларів США. Як слідує із переписування в засобах зв'язку (телефоні), відповідач послідовно і чітко вказував про сплату боргу і в якому розмірі, чого не спростувала і не заперечила в судовому засіданні позивач, а також під час телефонної розмови, запис якої приєднано до матеріалів справи, де сторони узгодили остаточну суму заборгованості саме в розмірі 1800 доларів США. Позивач визнала, що телефонний номер з якого велась переписка та відбулась телефонна розмова належить їй. Позивач не надала доказів, що переписка та телефонна розмова велись не нею, а тому у суду відсутні підстави для прийняття заперечень апеляційної скарги в цій частині.
Подані відповідачем докази є належними, допустимими та достовірними доказами про підтвердження часткового виконання відповідачем договору позики. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 161/21832/23. Висновки суду першої інстанції, що викладені в рішенні суду не суперечать згадуваним в апеляційній скарзі постановам Верховного суду
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, то суд апеляційної інстанції не вбачає суперечності у тому, що Луцький міськрайонний суду Волинської області розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні не порушив існуючу практику стягнення заборгованості. У позику відповідач отримав від позивача іноземну валюту і відповідно він має повернути грошові кошти в іноземній валюті. Суд першої інстанції стягнув борг саме в іноземній валюті - доларах США. Зазначення в рішенні суду грошового еквіваленту боргу в гривні не впливає на правильність ухваленого судового рішення.
Рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Огородником Олегом Валентиновичем, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 січня 2026 року.
Головуючий - суддя
Судді