Справа № 161/13685/25 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/118/26 Доповідач: Данилюк В. А.
26 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Доманської Вікторії Анатоліївни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року,
10 липня 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №805593320, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7% на день.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за цим договором.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 28 456,00 грн, яка складається з: 8 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20 456,00 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 рокупозов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за кредитним договором № 805593320 від 18.06.2021 року в сумі 28456 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 20456 грн. - заборгованість по відсотках.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати по справі, а саме: 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору та 7000 (сім тисяч) грн. витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Доманська В. А. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду порушує законні права та інтереси відповідача, а також вважає його винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Хлопкова М. С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 18 червня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір №805593320, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн на строк 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,7% на день.
За договорами факторингу позивач набув права вимоги за кредитним договором.
Позивач обліковує за відповідачем заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 28 456,00 грн, яка складається з: 8 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 20 456,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Окрім того, з матеріалів справи слідує, що відділом дізнання Луцького РУП ГУНП у Волинській області проводилося дізнання у кримінальному провадженні №12021035580001340 від 23 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. У фабулі можливого кримінального правопорушення зазначено наступне: «01 червня 2021 року близько 10 год. 00 хв. невстановлена особа діючи умисно шляхом обману, під приводом отримання роботи в галузі криптовалюти, користуючись засобами мобільного зв'язку н.н НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , представившись працівниками компанії, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 у сумі 7 500,00 грн, які були перераховані з банківської картки останньої (реквізити заявником не надані), на невстановлений картковий рахунок, після того, як ОСОБА_1 самостійно озвучила код підтвердження».
Отже спірні правовідносини виникли з приводу повернення кредиту, який був отриманий відповідачем у фінансовій установі, а тому врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа.
Як зазначено у частині дванадцятій статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 цього ж Закону визначено, відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач підписав спірні договори електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, який йому був надісланий на вказаний номер телефону НОМЕР_3 , що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Вказане спростовує доводи відповідача про те, що нею не підписувався кредитний договір.
Стосовно доводів відповідача про те, що кредит їй фактично не видавався, то це спростовується витребуваною судом інформацією від АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої, відповідачу дійсно була емітована платіжна картки № НОМЕР_4 , фінансовий номер НОМЕР_3 , на яку 18 червня 2021 року був зарахований грошовий переказ у розмір 8 000,00 грн.
Одним із доводів відповідача є її твердження про те, що первісний договір факторингу між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» був укладений 28 листопада 2018 року, в той час як кредитний договір був укладений 18 червня 2021 року. Відповідач вважає, що за договором факторингу не може передаватися не існуюче право вимоги.
Такі доводи відповідача суд вважає помилковими, з огляду на таке.
Так з матеріалами справи підтверджується, що 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до цього договору укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору.
Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3 Договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.5 Договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору клієнт (Первісний кредитор) зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.5.3.3 Договору (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС) має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.
Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 174 від 22.02.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлена право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
В подальшому, за іншими договорами факторингу право вимоги було передано до ТОВ «ФК «ОнлайнФінанс» (27 травня 2024 року) та до позивача (04 червня 2025 року).
Вказаний спосіб передачі права вимоги не суперечить чинному цивільному законодавству, а тому доводи відповідача про відсутність у позивач права вимоги за кредитним договором суд відхиляє.
Пунктом 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вищезазначених правових норм та умов договорів позичальник своєчасно не повертає кредит, тобто порушує свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 8 000,00 грн підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом., то суд першої інстанції покликався на таке.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту. Після закінчення строку кредитування позивач, як і попередній кредитор, не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З перевіреного судом розрахунку позивача слідує, що договірні відсотки у розмірі 20 456,00 грн нараховані виключно в межах строку кредитування, з врахуванням положень п.1.12 кредитного договору, які вказують, що «Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: 1.12.1. зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев'ять цілих п'ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.12.3. можливість отримання нових Траншів по Договору блокується.».
Оскільки відповідач продовжувала користуватися наданим кредитом після закінчення дисконтного періоду 30 днів, на підставі п.1.12 кредитного договору він був автоматично продовжений ще на 90 днів зі сплатою підвищеної відсоткової ставки у 839,50 річних.
Заперечуючи розмір відсотків відповідачка свого контррозрахунку на розрахунок позивача не надала.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» та стягнення з позичальника суми заборгованості за кредитом в частині тіла кредиту в сумі 8000 грн. та відсотків у заявленій сумі.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними длядоговорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. ч. 1-3 ст. 207 ЦК України).
У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Отже як встановлено судом, відповідач підписала спірний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV22Z7T (а.с. 35 зворот), який їй був надісланий на вказаний номер телефону НОМЕР_3 , що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Тому вище зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про те, що документи додані до позовної заяви не містять ознак підпису відповідача та первісного кредитора і нею не підписувався кредитний договір. Додані позивачем докази свідчать про те що кредитний договір підписаний відповідачем з використанням ОПІ, який відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що первісний договір факторингу між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» був укладений 28 листопада 2018 року, в той час як кредитний договір був укладений 18 червня 2021 року. І відповідач вважає, що за договором факторингу не може передаватися не існуюче право вимоги були предметом дослідження судом першої інстанції і апеляційний суд погоджується в висновком суду і вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Тобто, договір факторингу, як правочин, на підставі якого відбуваєтьсязаміна кредитора у зобов'язанні, є змішаним договором, до відповіднихчастин якого підлягають застосуванню положення цивільногозаконодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу).
В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівліпродажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договоруабо буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
З огляду на необхідність застосування до договору факторингу в томучислі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингуможуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладеннясамого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом умайбутньому.
Крім того, слід звернути увагу на те, що практика Верховного Суду підтверджує, що договір факторингу, укладений до кредитного договору, є дійсним, а право вимоги переходить до фактора, оскільки до моменту виникнення кредитного договору вже існувало право на передачу вимоги, що робить його законним для передачі фактору згідно зі статтями 1077 - 1081 ЦК України. Це означає, що чинний договір факторингу не суперечить закону і відступлення вимоги за таким договором є правомірним.
Таким чином, твердження відповідача на недоведеність переходу прававимоги в зв'язку з тим, що позивачем не долучено докази, щопідтверджують оплату договорів факторингу є безпідставними. Враховуючи, що позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскількивін виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи.
Також позивач набув право вимоги до відповідачана підставі Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025. Хочаперерахування коштів клієнту не є предметом доказування у даному спорі, оскільки факт переходу прав вимоги підтверджується підписанням відповідного реєстру боржників, як це прямо передбачено умовами зазначеного договору.
Таким чином, позивач не має обов'язку надавати докази здійснення оплатиза відступлені права вимоги, оскільки така обставина не впливає назаконність переходу права вимоги відповідно до положень чинногозаконодавства та договору факторингу.
Разом із тим, з метою забезпечення всебічного та об'єктивного розглядусправи, позивач додав до матеріалів позову копії платіжних інструкцій, щопідтверджують проведення оплати за набуття права грошової вимоги накожному етапі переходу права вимоги.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки факту наявності кримінального провадження № 12021035580001340 за ст. 190 КК України і не з'ясування, чи не були кошти внаслідок шахрайських дійтретіх осіб, обставини шахрайства є ключовими для визначення волевиявлення відповідача на укладення договору, всупереч тому що у мотивувальній частині рішення зафіксував даний факт.
Можливе шахрайство не спростовує того факту, що відповідач отримала від позивача, на власну картку, грошові кошти і розпорядилася нимина власний розсуд. Подальша можлива передача цих коштів іншим особам незвільняє відповідача від її обов'язків, як позичальника за кредитним договором.
Відповідачем не спростовано ключову обставину факт зарахуваннякредитних коштів саме на її рахунок.
Водночас наданими у справі доказами не підтверджується, що кримінальне провадження № 12021035580001340 безпосередньо стосується саме спірного кредитного договору та обставин його укладення.
Як встановлено судом, зазначена обставинабула досліджена та отримала належну оцінку судом першої інстанції:
З приводу цього суд зазначає, що вчинення стосовно відповідача можливогошахрайства не спростовує того факту, що вона отримала від позивача, на власну картку, грошові кошти і розпорядилася ними на власний розсуд. Подальша можлива передача цих коштів іншим особам не звільняє відповідача від її обов'язків, як позичальника за кредитним договором.
З наданих відповідачем доказів неможливо встановити, чи дійсно кримінальне провадження № 12021035580001340 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, стосується розглядуваного в даній справі кредитного договору.
Отже, доводи відповідача про те, що стосовно неї були вчинені шахрайські дії суд відхиляє, адже вони не звільняють від відповідальності перед кредитором.
Таким чином, посилання на можливі шахрайські дії третіх осіб єюридично неспроможними в контексті звільнення від виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до положень цивільного законодавства України боржник несе самостійний обов'язок повернути отримані кредитні кошти незалежно від подальшої їх долі. Отже, наведені доводи не єпідставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язання за кредитним договором.
Проаналізувавши матеріали справи, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді позивачу, суд приймає до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правничої допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, участь у судових засіданнях, та вважає, що стягнення витрат за надання професійної допомоги адвоката, які поніс позивач, пропорційні задоволеним позовним вимогам позивача, підлягають до задоволення.
При цьому судом також врахована позиція відповідача.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу позивачу, задоволення позовних вимог позивача, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача 7000 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та додержані норми процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Доманської Вікторії Анатоліївни залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя:
Судді: