Справа № 158/1166/25 Провадження №11-кп/802/240/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ,
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 грудня 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 09 лютого 2026 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить оскаржену ухвалу скасувати, як незаконну та необґрунтовану, звільнити його з-під варти. Зазначає, що під вартою перебуває близько 5 місяців, що є незаконно та порушує його конституційні права, принижує честь і гідність, а судом обставини тривалого перебування під вартою залишено поза увагою.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження за доводами апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Норми ч. 1 ст. 194 КПК України регламентують, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду суд першої інстанції відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_7 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке згідно з ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, вчиненого із застосуванням насильства або погрози його застосування, у разі визнання його винним за інкримінованою статтею, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Зазначені обставини у сукупності з характером вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, який офіційно ніде не працює і немає постійного доходу, порушував умови раніше застосованого до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, вказують на продовження існування раніше доведених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Крім того, судовий розгляд триває, а тому на переконання колегії суддів, тяжкість інкримінованого обвинувачення ОСОБА_7 у сукупності з обставинами кримінального провадження та даними про особу обвинуваченого дають обґрунтовані підстави вважати, що ризики, існування яких були підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, своєї актуальності не втратили.
Разом з тим суддя на даній стадії, а саме при вирішенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_7 не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування стосовно неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є застосування запобіжного заходу.
Отже, доводи обвинуваченого про те, що судом першої інстанції не перевірено покликання щодо його невинуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення безпідставні та не спростовують і не зменшують належним чином доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Інші доводи на які посилався обвинувачений в поданій апеляційній скарзі не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, та на думку судової колегії, не забезпечать дотримання ОСОБА_7 належної процесуальної поведінки та виконання покладених на нього обов'язків, за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 перевірив, передбачені КПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність ризиків зазначених у клопотанні прокурора.
За таких обставин законних підстав для скасування ухвали, відповідно до викладених в апеляційній скарзі доводів апеляційний суд не вбачає, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
На підставі наведеного і керуючись ст. 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий
Судді