Справа № 369/2061/25
Провадження № 2-о/369/87/26
Іменем України
26.01.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Осіпова В.І.,
за участю
заявника ОСОБА_1
заявника ОСОБА_2
представника заявників адвоката Фалеса В.В.
заінтересованої особи ОСОБА_3
представника заінтересованої особи адвоката Суслікова Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
заінтересована особа ОСОБА_3
У лютому 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Києво-Святошинського районного суду Київською області із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 на строк 6 місяців. Свою заяву мотивували тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 із 2003 року по 2021 рік, та мають спільних дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя не склалось, причиною для прийняття рішення про розірвання шлюбу стало агресивне відношення колишнього чоловіка по відношенню до неї, яке полягало в у вчиненні домашнього насильства, а саме: застосуванні до останньої фізичної сили, сильного психологічного тиску та пригнічення психоемоційного стану.
Вказала, що подружжя, разом з дітьми, проживало в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу, неповнолітні діти залишились проживати разом із матір'ю в даному будинку. В той ж час, після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 по відношенню до своєї дружини ОСОБА_1 (з 22.01.2022 - колишньої дружини), рідних доньки ОСОБА_2 та сина ОСОБА_6 неодноразово вчинялися прояви домашнього насильства, які мають ознаки систематичності, два останні випадки якого були 21.01.2025 та 28.01.2025.
Відповідно, заявники просили суд встановити наступні обмеження:
-заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебувати у місці проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 ;
-заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 наближатися на відстань 200 метрів до фактичного місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , а також інших місць перебування (роботи, навчання тощо);
-заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , контактувати із ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, а також в будь-який спосіб спілкуватися;
-заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися із ними.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2025 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
10 лютого 2025 року до суду надійшли пояснення на заяву. Не погоджуючись з доводами позову, ОСОБА_3 вказав, що земельна ділянка та житловий будинок АДРЕСА_1 належать йому на праві власності. У даному будинку він проживав з 2013 року. Але з 28 січня 2025 року він позбавлений права користуватись належним йому земельною ділянкою та житловим будинком, де були змінені замки. Надавати нові ключі заявниця відмовилась, до житла його не впустили. Він не має іншого житла, іншого місця проживання. Він ніколи не вчиняв домашнього насильства ні щодо колишньої дружини, ні щодо своєї доньки. Навпаки ще з 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порушують його права, це щодо нього вчинено домашнє насильство, а саме ОСОБА_4 нанесла тілесні ушкодження, розбила ніс, губу, де відкрилась кровотеча. Заборонні приписи, які виносились щодо нього, оскаржувались. А заборонні приписи щодо ОСОБА_1 не оскаржувались. Причиною розірвання шлюбу вона ніколи не вказувала насильство в сім'ї. Вважає, що всі дії заявниці спрямовані на позбавлення його власності. Всі заборони, які просять застосувати заявники, є надуманими, не коректними та не можуть бути задоволені. Просив враховувати, що він є хворим онкологією у четвертій стадії людини, особи з інвалідністю першої групи, оборонця м.Києва та Київської області у 2022 році у складі територіальної оборони, та відмовити у задоволенні заяви.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник заявників подану заяву підтримали та просили суд її задовольнити.
У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_3 та його представник просили відмовити у задоволенні заяви.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 5 ЦПК України вказано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
20 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2182 було зареєстровано шлюб.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільних дітей: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 вересня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розірвано (справа 369/14296/20). Рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року.
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом із ОСОБА_1 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З пояснень, наданих ОСОБА_1 , вбачається, що вона працевлаштована, проживає за вищевказаною адресою разом зі своїми дітьми - ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_6 . Вказувала, що її колишнім чоловіком ОСОБА_3 по відношенню до неї, рідних доньки ОСОБА_2 та сина ОСОБА_6 неодноразово вчинялось домашнє насильство, в різних формах, які мають ознаки систематичності. Зазначала, що попри виклики працівників поліції, складання термінових заборонних приписів відносно кривдника, перебування на розгляді суду обвинувального акту, складеного відносно ОСОБА_3 за фактом вчинення систематичного домашнього насильства, останній продовжує вчиняти домашнє насильство, що полягає в погрозах, психологічному тиску.
ОСОБА_2 надала пояснення, в яких повідомила, що проживає разом зі своєю мамою ОСОБА_1 та молодшим братом ОСОБА_6 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом тривалого періоду батьком ОСОБА_3 по відношенню до мами, ОСОБА_2 та її брата вчиняється домашнє насильство. Зокрема, безпосередньо до неї батьком вчинялось економічне домашнє насильство. Крім того, черговий випадок домашнього насильства зі сторони батька трапився 21.01.2025, що стало підставою для виклику працівників поліції, швидкої допомоги та подальшого складання термінового заборонного припису. Крім того, повідомляє, що неодноразово була свідком вчинення домашнього насильства батьком відносно матері.
Заінтересована особа ОСОБА_3 повідомив, що заперечує проти поданої заяви, вважає, що не вчиняв домашнього насильства, а повідомлені заявниками факти не відповідають дійсності. Навпаки це по відношенню до нього застосовується домашнє насильство з боку його дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , незважаючи на тяжкий стан здоровя. Його постійно ображають та не дають користуватись майном, яке його власністю. Змінюють замки в будинку, не дають ключі. Він не має доступу до власної кімнати, до сейфу, де зберігають його гроші, ліки, документи. Всі заборонні приписи скасовані, провадження по адміністративним справам закриті за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, в тому числі по подіях 28 січня 2025 року. Натомість щодо Зоряни провадження закрито по закінченню строків і встановлена вина, а саме вчинення щодо нього домашнього насильства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Отже, основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини у цій справі, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоро'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Irelandv. theUK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ висловленої у рішеннях «Kudla v Poland» [GC], n. 92237, «Козинець проти України», n. 52, «Лабіта проти Італії», n. 120, «Чембер проти Росії», n. 49244, поводження є «нелюдським», якщо, крім іншого, воно було умисним, застосовувалось впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та практики ЄСПЛ та Верховного Суду суд приходить до наступних висновків.
З пояснень сторін вбачається, що після припинення спільного проживання, розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались вкрай напружені та неприязні відносини. Також неприязні відносини склались у батька ОСОБА_3 з його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Доводи заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджені терміновими заборонними приписами, винесеними 21.01.2025 та 28.01.2025, наданими поясненнями, наданими поясненнями неповнолітнього ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_8 , дослідженими в ході судового засідання аудіо- та відеозаписами.
Також працівниками поліції були також винесені термінові заборонні приписи в 2021-2022 роках, а саме: Терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_3 від 06.06.2021 № 162823, Терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_3 від 28.07.2022 № 243099.
Терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_3 № 283101 від 17.10.2023 суд не бере до уваги, з огляду на скасування такого Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі № 320/8662/24.
Крім того, за інформацією Відділення поліції № 5 (с. Чайки) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області з 28.01.2025 року ОСОБА_3 перебуває на профілактичному обліку кривдника.
Також, з досліджених матеріалів вбачається, що на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021111050000768 від 07.05.2021 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1, за фактом вчинення відносно ОСОБА_1 систематичного домашнього насильства за адресою проживання: АДРЕСА_1 .
При вирішенні даного питання суд враховує й надані суду на підтвердження викладених в заяві обставин наступні докази:
копію Постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.01.2021 у справі № 369/7831/21 , яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2021 ОСОБА_3 було визнаного винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, а саме: умисних фізичних діях психологічного характеру стосовно своєї дружини, які полягали в словесних образах, киданнях речей в потерпілу та кидання до неї битися. Також вчинення домашнього насильства відносно своєї малолітньої дочки, а саме: умисні дії економічного характеру, які полягали в пошкоджені телефону та обмежені в кишенькових коштах. Внаслідок таких дій дружині було завдано фізичного болю та психологічних страждань, а доньці - матеріальної шкоди та шкоди фізичному та психологічному здоров'ю;
копію Термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 06.06.2021 № 162823, згідно якого, ОСОБА_3 було заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 діб з 22:00 год 06.06.2021 по 22:00 год 16.06.2021;
копію Терміновий заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 28.07.2022 № 243099, згідно якого, ОСОБА_3 було заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 діб з 21:00 год 28.07.2022 по 21:00 год 06.08.2022;
копію Термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 21.01.2025 № 436025, згідно якого, ОСОБА_3 була встановлено заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 7 діб з 15:00 год 21.01.2025 по 15:00 год 27.01.2025;
копію Термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 28.01.2025 № 469475, згідно якого, ОСОБА_3 була встановлено заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи на період з 21:00 год 28.01.2025 по 21:00 год 02.02.2025;
копії протоколів про адміністративне правопорушення № 659144 від 21.01.2025 та № 651467 від 28.01.2025;
копія витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження № 12021111050000768 від 07.05.2021, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України;
копія листа Відділення поліції № 5 (с. Чайки) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області № 339512025 від 20.02.2025;
носій інформації з аудіозаписом, з якого вбачається висловлення погроз, образ, залякування відносно ОСОБА_1 ;
носій інформації з відеозаписом штовхання ОСОБА_1 ОСОБА_3 ;
носій інформації з відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції, які прибули на виклик 28.01.2025;
показання свідка ОСОБА_8 , пояснення неповнолітнього ОСОБА_6 , наданими в ході опитування в судовому засіданні.
Пунктом 2 частини першої статті 24 Закону № 2229- VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У частині другій статті 26 Закону N 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
За змістом Закону N 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
(правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі N 756/3859/19 (провадження N 61-11564св19)
Зважаючи на вимоги Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Беручи до уваги наведені обставини, встановлено факти регулярного вчинення з боку ОСОБА_3 по відношенню до колишньої дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 психологічного насилля та вбачається високий рівень вірогідності його продовження чи повторного вчинення, в тому числі й з тяжким наслідками, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому суд вважає, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту прав заявника до ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис.
Посилання ОСОБА_3 на скасування судом обмежувальних приписів, закриття справ про адміністративні правопорушення як відсутність доказів з боку заявників суд до уваги не приймає. Відсутність відповідних постанов суду не може ототожнюватись з відсутністю домашнього насильства в будь-яких проявах. Суд враховує, що при розгляді певної адміністративної справи суд перевіряє обставини вчинення/невчинення насильства у конкретному випадку, при певних обставинах, достатності зібраних доказів на підтвердження винуватості особи.
Разом з тим, при розгляді даної заяви судом встановлено не лише факт напружених, неприязних відносин між колишнім подружжям, а й між батьком та дітьми, і застосування як психологічного насильства, так і фізичного (штовхання), економічного (наявність лише у нього права власності на будинок і лише він може розпоряджатись і користуватись будинком) до заявників. Посилання ОСОБА_3 на свій безпорадний стан через хворобу спростовуються оглянутими відеозаписами, де чітко вбачається як жвава хода, так і нормальні висловлювання, провокування конфліктів, штурхання. Зокрема, з поданої роздруківки звукозапису розмови між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_5 , вбачається, що саме ОСОБА_3 прийшов до кімнати свого сина та почав розмовляти з останнім попри небажання сина вести розмову; почав вказувати сину, що це його дім і його кімнати та він має право ходити скрізь. Розмови аналогічного змісту ОСОБА_3 вів і зі своєю донькою, дружиною. Суд вважає стиль спілкування батька з дітьми, з колишньою дружиною має прояви психологічного та економічного тиску, насильства, вказує на своє зверхнє ставлення та на неможливість дітей мати будь-які права у даному будинку.
Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_3 , скаржився постійно на позбавлення місця проживання, але доказів свого скрутного матеріального становище, відсутність іншого місця проживання не надав. На даний час на розгляді в суді перебуває справа про поділ майна подружжя, в тому числі щодо даного житлового будинку, земельної ділянки. Крім того, за час розгляду даної заяви в суді, ОСОБА_3 не відвідував спірний житловий будинок і як наслідок не виникало жодних нових конфліктів, не складались нові протоколи, не виносились обмежувальні приписи, тощо. Тобто обмеження у спілкування сторін сприятиме уникнення нових конфліктів.
Суд враховує, що вжиті заявниками розумні та законні заходи для їх захисту та покарання винного, в тому числі в рамках адміністративних справ, не дали наразі очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявників.
Враховуючи усі надані заявниками докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_3 на строк 6 місяців.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 5, 13, 14, 76-81, 89, 259, 263-268, 350-1-350-6, 350-8, 351, 352, 354 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_3 - задовольнити.
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувати у місці проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - за адресою:, АДРЕСА_1 .
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , наближатися на відстань не менше ніж 200 метрів до фактичного місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також інших місць перебування (роботи, навчання тощо).
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , контактувати із ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, а також в будь-який спосіб спілкуватися.
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися із ними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 26 січня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ