Справа № 369/9363/23
Провадження № 2/369/753/26
Іменем України
26.01.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судових засідань Осіпова В.І.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,
встановив:
У червні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2008 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Спільне життя не склалось, за рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано у липні 2022 року. За час спільного сімейного життя, як подружжя, ними було набуто нерухоме майно: квартира, за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4 . Удобровільному порядку поділити майно не можуть.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд: визнати спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,7 кв.м, житловою площею 19,7 кв.м. та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м.; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. від 26.06.2023 відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 457 від 24.10.2023 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/9363/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 року вказану справу передано на розгляд судді Волчку А.Я.
04.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами зазначає, що квартира належить їй на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №194968149 від 26.12.2019. Вказала, що нежитлове приміщення належить їй на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №194971426 від 26.12.2019. Також зазначає, що позивач обрано неналежний спосіб захисту своїх прав оскільки ним не заявлені вимоги щодо скасування відповідного рішення державного реєстратора щодо скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача та щодо припинення права приватної власності відповідача на частку об'єктів нерухомого майна. Зазначає, що позивач не надає доказів того, що об'єкти нерухомого майна придбані за спільні сумісні кошти. Просить залишити позовні вимоги без задоволення.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 2219 від 18.11.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/9363/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 року вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.11.2024 справу прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С., призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.03.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені судом, дійшов до наступних висновків.
Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2передбачено, що відповідно до статей55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно дост. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що 17.12.2008 між ОСОБА_1 ОСОБА_4 було укладено шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м.Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис №2115.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.07.2022 шлюб було розірвано.
Встановлено, що у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі придбана квартира, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 , загальною площею 45,7 кв.м, житловою площею 19,7 кв.м. на підставі укладеного 26.12.2019 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Щербак О.В.
Також, у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі було придбанота нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.03.2024.
Право власності на об'єкти нерухомості зареєстровані за ОСОБА_4 .
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 провадження № 61-12736св22, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц провадження № 61-5956св22).
Таким чином, судом встановлено, що спірне майно набуте сторонами у шлюбі за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Зазначене майно підлягає поділу з урахуванням положень статті 70 СК України та статті 364 ЦК України.
Сам по собі факт державної реєстрації права власності на ім'я відповідачки, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не спростовує правового режиму спільної сумісної власності подружжя та не є безумовною підставою для визнання майна особистою приватною власністю відповідачки.
Відповідачкою не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували набуття спірного нежитлового приміщення за кошти, що належали їй на праві особистої приватної власності, або на інших підставах, передбачених статтею 57 Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме на відповідачку покладається обов'язок доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.
Доводи відповідачки про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на судовий захист свого цивільного права у спосіб, який не заборонений законом та є ефективним. Позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя є належним і ефективним способом захисту порушеного права.
Заявлення окремих вимог про скасування рішення державного реєстратора або припинення зареєстрованого права власності не є обов'язковим, оскільки у разі задоволення позову та визначення правового режиму спірного майна відповідні зміни до Державного реєстру речових прав здійснюються на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який зазначав, що державна реєстрація права власності має похідний характер та не створює право власності, а лише посвідчує його.
Посилання відповідачки на відсутність доказів придбання спірного майна за спільні сумісні кошти суд також відхиляє, оскільки відповідно до правової презумпції, закріпленої у статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю, якщо не доведено протилежне.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 право власності на нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 2,8 кв.м.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст виготовлений 26 січня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ