Провадження №2/447/217/26
Справа №456/3829/25
/заочне/
26.01.2026 року
місто Миколаїв
Миколаївський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,
за участю: секретаря судового засідання Малик О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс",
до відповідача: ОСОБА_1 ,
про: стягнення заборгованості,
за участю:
представник позивача: не з'явився;
відповідач: не з'явився;
Обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", звернулося до Стрийського міськрайонного суду Львівської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 07.06.2024 №7965851 у розмірі 85 800,00 грн.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.07.2025 вказану цивільну справу передано за підсудністю до Миколаївського районного суду Львівської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.10.2025 для розгляду даної справи визначено суддю Джуса Р.В.
Ухвалою суду від 07.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 04.11.2025.
В судове засідання 04.11.2025 сторони не з'явилися. Позивач, в прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи без участі представника. Відповідач причин неявки не повідомив, докази отримання ним судової повістки про виклик до суду, на адресу суду не повернулись.
Розгляд справи було відкладено на 10.12.2025.
В судове засідання 10.12.2025 учасники справи повторно не з'явились. Поштове відправлення, яким суд направляв відповідачу судову повістку про виклик до суду, повернулося на адресу суду без вручення адресату, із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тому розгляд справи було відкладено на 19.01.2026.
В судове засідання 19.01.2026 учасники справи в черговий раз не з'явились, відповідач причин неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.
Поштове відправлення яким суд направляв відповідачу судову повістку про виклик до суду, повернулося до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з положеннями ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до положень ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, у разі якщо судова повістка направлена судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Як вбачається із матеріалів справи, судові повістки неодноразово направлялись відповідачу за зареєстрованою адресою його місця проживання, яка вказана у позовній заяві та відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, які йому не були вручені та повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Також, додатково відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду на його електронну адресу та мобільний номер телефону зазначені в позовній заяві та кредитному договорі, а також через відповідне оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу даної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Таким чином, судом, вжито всі передбачені законом заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, та такий, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Однак, в жодне із призначених судом судових засідань, відповідач не з'явився, причини неявки суду, не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.
Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до норм ч.ч.1,3,4 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Частиною 1 статті 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи той факт, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дачу, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явився та не повідомив причин неявки, відзив на позов не подав, а позивач в прохальній частині позовної заяви не заперечив проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи №456/3829/25 та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно ч.4,5 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведені вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 19.01.2026, є дата складення повного судового рішення 26.01.2026.
Правова позиція позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 07.06.2024 між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 було укладено договір №7965851, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 000,00 гривень строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом -1,5% в день та інших платежів, що передбачені кредитним договором.
Укладення цього договору здійснювалось сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в т.ч. шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.
Сторони договору, також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються Кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника. Сторони домовились, що несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно чинного законодавства України, цього Договору, а також, що порушенням умов цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав Позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором. Відповідач свої договірні зобов'язання не виконує, грошові кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплачує.
27.01.2025 між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "Факторинг Партнерс" було укладено договір факторингу №27.01/25-Ф, відповідно до якого позивач отримав право вимоги до відповідача за договором №7965851.
Станом на дату подання позову до суду, заборгованість відповідача за кредитним договором не погашена та становить 85 800,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за пенею та/або штрафами - 13000,00 гривень.
Також позивач зазначає, що при розгляді цієї справи позивач поніс витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422,40гривень та витрати професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 гривень, які просить стягнути з відповідача на його користь.
Правова позиція відповідача.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, відзив на позовну заяву, не подав.
Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що 07.06.2024 між ТОВ "Авентус Україна" та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту №7965851 (а.с.7-15). Договір був підписаний електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С2660.
За умовами договору сторони погодили, що на умовах, встановлених договором, Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язкується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (п. 1.2). Сума кредиту - 21000 грн (п. 1.3). Строк кредиту - 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів- кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору (п. 1.4). Тип процентної ставки - фіксована (п.1.5). Стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах строку кредиту вказаного в п.1.4 договору (п.п. 1.5.1). Знижена процентна ставка 1,35 % в день застосовується, якщо споживач до 07.07.2024 або трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу визначеного в графіку, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту (п.п.1.5.2). Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 (п.2.1). Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення договору. Дати надання кредиту: 07.06.2024 або 08.06.2024 (п.2.2).
Згідно з п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Відповідно до п.4.4 Кредитного договору, споживач зобов'язаний у встановлений Договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором.
Пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку, передбаченого п.5.3 Договору, а саме, у разі направлення споживачем коштів з метою повернення в повному обсязі або частково заборгованості за кредитом, в тому числі, але не виключно, достроково або при наявності прострочення, проценти за фактичний термін користування кредитом повинні бути сплачені до моменту такого повернення.
Згідно положень п. 6.4 договору сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів, споживач повинен сплатити штраф у розмірі 630,00грн на 4 день такого невиконання, та в розмірі 210,00грн починаючи із п'ятого дня за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
07.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» виконано свої зобов'язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 , номер якої надано йому позичальником та вказано в кредитному договорі, кредитні кошти в сумі 21000,00 грн. (номер транзакції 1420383994), що підтверджується листом-підтвердженням №7/7230 від 28.01.2025 ТзОВ «Фінансова компанія» Контрактовий дім» про зарахування коштів клієнтам в рамках співпраці з ТОВ «АВЕНТУС» (а.с.16).
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", станом на 26.01.2025 за ОСОБА_1 числилась заборгованість в сумі 85 800,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за штрафами - 13000,00 гривень (а.с. 18-22).
27.01.2025 між ТОВ "Авентус Україна" (клієнт) та ТзОВ "Факторинг Партнерс" (фактор) було укладено договір факторингу №27.01/25-Ф (а.с. 24-28), відповідно до умов якого, Фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 1.2 договору факторингу, перехід від клієнта до факторам прав вимоги заборгованості до боржників, відбувається в момент підписання сторонами, акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей, та набуває відповідні права вимоги.
Згідно акта прийому передачі реєстру боржників до договору факторингу №27.01/25-Ф від 27.01.2025 та витягу з реєстру боржників від 27.01.2025, ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" передав, а ТОВ "Факторинг Партнерс" прийняв реєстр боржників кількістю 3023, на загальну суму заборгованості 47268834,89 грн, та відповідно до витягу із Реєстру боржників, до нього перейшло право вимоги заборгованості до боржника ОСОБА_1 (порядковий номер в реєстрі 1239) за кредитним договором 7965851 в сумі 85 800,00грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за штрафами - 13000,00 гривень (а.с.35-37).
Як слідує із розрахунку заборгованості (а.с. 23), який проведений ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", загальна сума заборгованості відповідача за договором № 7965851 станом на 13.06.2025 становить 85 800,00грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за штрафами - 13000,00 гривень.
Оцінка суду.
Судом встановлено, що між сторонами виникли цивільно-правові зобов'язання на підставі договору кредиту, які регулюються ЦК України.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Так, відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як визначено ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно зі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Окрім того, спірні правовідносини регулюються нормами Законів України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію».
Зокрема, норми Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», визначають правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов'язки суб'єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.
Так, згідно ч.2 ст.16 ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов'язаних з цими послугами. Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися окремо або в сукупності.
Положеннями ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Також, відповідно до ч.ч.12-13 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно положень ст.ст.3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено зміст кредитного договору. Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.
Відповідно до статті 1056-1 розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції, яка була чинною на момент укладення кредитного договору) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Водночас, відповідно до п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із положеннями ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
З частини першої статті 1077 ЦК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18).
Відповідно до пункту 11статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
Статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.1,2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Згідно із положеннями ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, між первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено електронний договір №7965851 про надання споживчого кредиту, за умовами якого сторони погодили надання відповідачу кредиту в розмірі 21 000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, на строк 360 днів, зі сплатою відсотків 1,50% в день в межах строку кредитування. Договір про надання споживчого кредиту №7965851 від 07.06.2024 підписано відповідачем електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора С2660.
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", станом на 26.01.2025 за ОСОБА_1 числилась заборгованість в сумі 85 800,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за штрафами - 13000,00 гривень.
Згідно укладеного 27.01.2025 між ТОВ "Авентус Україна" та ТзОВ "Факторинг Партнерс" договору факторингу №27.01/25-Ф, на підставі акта прийому передачі реєстру боржників до договору факторингу №27.01/25-Ф від 27.01.2025 та витягу з реєстру боржників від 27.01.2025, ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" передав, а ТОВ "Факторинг Партнерс" прийняв право вимоги заборгованості до боржника ОСОБА_1 (порядковий номер в реєстрі 1239) за кредитним договором 7965851 в сумі 85 800,00грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 26000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 46800,00 гривень; заборгованість за штрафами - 13000,00 гривень.
Таким чином позивач вважає, що за умовами вказаного договору відповідач отримав кошти в сумі 26 000,00грн, а не 21 000,00грн.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна (розмір процентів). Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) у національній або іноземній валюті, які можуть надаватись позичальнику в готівковій або безготівковій формі. Обов'язковою кількісною характеристикою предмета кредитного договору є його розмір, тобто сума грошових коштів, які на умовах укладеного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові.
Як вбачається із укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту, його предметом є грошові кошти (сума кредиту) в розмірі 21 000,00грн, які позивач зобов'язався перерахувати відповідачу, в відповідач зобов'язався одержати їх та в подальшому повернути сплативши відсотки.
Жодних доказів внесення до відповідного договору змін, зокрема щодо його предмету, шляхом збільшення суми кредиту до 26 000,00грн, до матеріалів справи не долучено.
Факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 21 000,00грн від ТОВ «Авентус Україна» підтверджується листом-підтвердженням №7/7230 від 28.01.2025 ТзОВ «Фінансова компанія» Контрактовий дім» про зарахування коштів клієнтам в рамках співпраці з ТОВ «АВЕНТУС», згідно якого 07.06.2024 на картку відповідача № НОМЕР_1 , були перераховані кредитні кошти в сумі 21000,00 грн згідно замовлення №47245262, трансакція №1420383994.
Доказів повернення кредитних коштів в сумі 21 000,00грн відповідачем не надано, та матеріали справи таких не містять, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення в сумі 21 000,00грн.
Щодо перерахування 07.06.2024 ТзОВ «Фінансова компанія» Контрактовий дім» в рамках співпраці з ТОВ «АВЕНТУС», на картку відповідача № НОМЕР_1 , коштів в сумі 5000,00 грн, згідно замовлення №47255385, трансакція №1420489161, то суд зазначає, що такі кошти не охоплюються предметом Договору про надання споживчого кредиту №7965851 від 07.06.2024 за яким стягується заборгованість, та до матеріалів справи не долучено доказів, які б підтверджували правову підставу перерахування таких коштів. Тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.
Окрім того, аналіз долученого розрахунку заборгованості свідчить, що первісним кредитором ТОВ "Авентус Україна" здійснило нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами за період із 07.06.2024 по 05.10.2024 (121 день) за стандартною процентною ставкою 1,50% в день від суми наданого кредиту 26 000,00грн, а не від 21 000,00грн.
Як уже зазначалося судом, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції, яка була чинною на момент укладення кредитного договору) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Водночас, відповідно до п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23.04.2024 не більше 1,5 %, а з 21.08.2024 не більше 1 %.
Однак, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, встановлено, що проценти за період з 07.06.2024 по 20.08.2024 нараховані позивачем за ставкою 1,50, тобто згідно умов кредитного договору, з яким відповідач був ознайомлений та який підписав. Однак з 21.08.2024 такі проценти нараховані позивачем у розмірі більшому ніж встановлений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому, розмір заборгованості за відсотками підлягає перерахунку. Окрім того, при розрахунку слід врахувати, що за умовами договору відповідач отримав кредитні кошти в сумі 21 000,00грн, а не 26 000,00грн.
Провівши перерахунок, суд встановив, що за період з 07.06.2024 по 20.08.2024 заборгованість за процентами становить 23625,00грн. (21000грн*1,50%*75днів), а з 21.08.2024 по 05.10.2025 заборгованість за процентами становить 9660,00грн (21000грн*1%*46днів). Таким чином загальний розмір відсотків за користування кредитом в межах строку кредитування становить 33285грн. (23625,00грн+9660,00грн).
Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача штрафу в розмірі 13 000,00грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.ст.549, 551 ЦК України, за якими неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У зв'язку з оголошенням воєнного стану на території України та погіршенням економічного становища України, значна кількість позичальників не взмозі платити по кредитних зобов'язаннях. У зв'язку з цим Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2120-IXП «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Відповідно до п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку, і є чинним на даний час.
Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) за кредитним договором не несе відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, з нього не може бути стягнуто нарахований штраф/пеню за укладеним договором, тобто у період воєнного стану.
Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу- не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними, а тому в частині задоволення позову про стягнення штрафу в сумі 13 000,00 грн. слід відмовити.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення частково в сумі 54 285,00 з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21000,00 гривень; заборгованість за відсотками - 33 285,00 гривень.
Судові витрати.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2422,40 грн.
Враховуючи, що позов задоволено частково, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1532,63грн.
Окрім цього, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 гривень.
Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З наведеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували понесені ним витрати на правничу допомогу.
Так, позивачем долучено до справи копію договору про надання правової допомоги №07/07-2024 від 02.07.2024 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» та адвокатським об'єднанням «Лігал Асістанс», однак такий регулює загальні засади надання адвокатським об'єднанням юридичної допомоги клієнту, та не містить посилань на конкретну справу, а згідно положень п. 2.1, 4.3 надання юридичної допомоги надається на підставі заяви клієнта, та факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги. В той же час, позивачем долучено до справи бланк заявки на надання юридичної допомоги (не заповнений) та бланк акту про надання юридичної допомоги (не заповнений), що в свою чергу не дає можливості встановити, які саме послуги за договором мали бути надані, чи були вони надані, чи стосуються такі послуги вказаної справи.
Окрім того до матеріалів справи не долучено жодних доказів складення та подання до суду будь яких документів зі сторони позивача адвокатами адвокатського об'єднання «Лігал Асістанс». Позовна заява разом із додатками подана до суду через підсистему електронний суд директором товариства.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.
Керуючись статями 10-13,49,76-81,141,247,258,259,263-265,268,280,282,289,354,355 ЦПК України, суд,
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07.06.2024 №7965851 у розмірі 54 285,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Факторинг Партнерс» - 1532,63грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», місцезнаходження: м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 26.01.2026.
Суддя Роман ДЖУС