Справа № 510/2115/25
Провадження № 2/510/741/26
22 січня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Лабановой С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського р-ну Одеської області) про визначення місця проживання дитини, -
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, щодо їх задоволення не заперечувала, просила розглянути справу у її відсутності.
Третя особа - представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського р-ну Одеської області будь-яких заперечень щодо позову не мав, надав висновок з приводу заявлених вимог.
Позивач на задоволенні позову наполягав, просив про розгляд справи без його участі.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва про шлюб сторін; копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 16.04.2014р. про розірвання шлюбу та стягнення аліментів; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копія довідки директора ОЗ Ренійського ліцею №1 РМР Ізмаїльського району Одеської області від 10.09.2025р.; копія витягу з ІАС про притягнення до відповідальності (відсутні дані); копія Форми ОК-5 ПФУ щодо застрахованої особи - ОСОБА_1 за період з 2010р. по 2025р.; копія свідоцтва про народження позивача; копії медичних довідок від 04.09.2025р. щодо стану здоров'я позивача; копія довідки сімейного лікаря КНП «РЦПМСД РМР» від 15.09.2025р.; копія декларації №0001-ТР50-7Н10 щодо пацієнта ОСОБА_3 ; копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.10.2025р.; копія витягу від 24.08.2023р. з Державного реєстру речових прав; копії витягів з Реєстру ТГ щодо реєстрації місця мешкання позивача, відповідачки та дитини; копія акту начальника ССД Ренійської МР від 05.09.2025р. про місце мешкання дитини; копія акту обстеження умов мешкання дитини від 04.09.2025р.; копія довідки від 27.01.2025р. районної ради округу Бургенланд Німеччини про місце мешкання відповідачки; копія протоколу від 01.06.2025р. про надання прихистку ОСОБА_2 у Німеччині; копія додатку до посвідки на проживання ОСОБА_2 у Німеччині; копія супровідного листа 1-го заступника міського голови Ренійської МР від 05.12.2025р.; копія рішення 1-го заступника міського голови Ренійської МР від 02.12.2025р. №258 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 »; копія висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ; копія письмової заяви відповідачки від 09.12.2025р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач звернувся із позовом до суду та просить визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із ним, як батьком, зазначивши, що подружнє життя із відповідачкою не склалося, виявилася несхожість характерів, поступово перестали розуміти один одного. З приводу непорозумінь, різних поглядів на сімейне життя та ведення спільного господарства між сторонами виникали суперечки, сварки, у зв'язку із чим поступово втратилися почуття любові та поваги. Все це призвело до того, що рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 16.04.2014р. шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу спільна донька ОСОБА_3 мешкала разом із матір'ю - відповідачкою у справі, ОСОБА_2 вступила у інший шлюб, народила ще одну дитину. Надалі, коли на території України було оголошено воєнний стан (у зв'язку із агресією РФ та вторгненням на територію України), відповідачка прийняла рішення виїхати з України до Німеччини і забрала доньку із собою. Оскільки під час вимушеного переїзду та проходження адаптації у іншій країні виникли ускладнення у налагоджуванні життя, відповідачка не змогла належним чином приділяти увагу дитині, виховувати її, доглядати за нею, у зв'язку із чим була вимушена повернутися до України та залишити її батькові - позивачу у справі. Таким чином з 2022р. донька ОСОБА_3 мешкає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка періодично приїжджає до України, бачиться із дівчинкою, спілкується із нею, але питання про те, щоб забрати її до себе наразі не на часі.
Таким чином, відповідач просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини із ним, як батьком. Він зазначив, що як батько малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування щодо доньки, створює для них належні соціально - побутові умови проживання, дотримується рівноваги у збереженні психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку. Він переконаний, що донька повинна проживати разом із ним за адресою його реєстрації, або тимчасового мешкання. Позивач вказує на те, що він неофіційно працює, отримує певний прибуток, дитина відвідує освітню установу, облікована в медичній установі, він постійно слідкує за станом здоров'я доньки, її розвитком, виховує та піклується про неї, у нього встановився з донькою психологічний контакт, прив'язаність одне до одного.
Оскільки з моменту розпаду сім'ї малолітня дитина за усною домовленістю між батьками мешкала разом із матір'ю, з 2022р. за фактом вона мешкає із батьком.
Виходячи з вищенаведеного, з огляду на ситуацію, що склалася між сторонами, а саме на те, що матір дитини постійно мешкає за межами України, на території України буває лише періодично, дитину до себе взяти відмовляється із посиланням на те, що здійснювати її виховання, догляд та утримання не має можливості, позивач просить визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 саме із ним.
Вивчивши матеріали справи, надані суду докази, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини із батьком є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ст.160 СК України , місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року звернув особливу увагу на те, що застосовуючи такий захід, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, необхідно виходити з інтересів дитини й враховувати право на повагу до його сімейного життя, проголошене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Розірвання сімейних зв'язків, а відтак позбавлення дитини її коріння виправдане лише за наявності виняткових обставин - необхідність захисту дитини від небезпеки у випадку реального існування такої.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
За приписами ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Положеннями частин 1,2 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
При наданні третьою особою письмових висновку були враховані наступні обставини: інтереси дитини; ситуація, що склалася в родині між батьками; тривалість мешкання дитини із батьком та її психоемоційний зв'язок із ним; належне виконання батьком своїх батьківських обов'язків щодо доньки; умови мешкання доньки; наявність усної домовленості між батьками дитини щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини із батьком.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
При вирішенні питання про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 разом із батьком, суд в контексті першочергового урахування інтересів дитини, враховуючи тривалість проживання малолітньої доньки із батьком, добросовісне виконання позивачем батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини із батьком, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, приходить до висновку про обґрунтованість позову та визначення місця проживання малолітньої дитини із батьком - позивачем ОСОБА_1 .
При цьому, визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідачки у справі спілкуватися з дівчинкою та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої із батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з нею, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В позовній заяві позивач просив залишити судові витрати за ним, у зв'язку із чим питання про стягнення судових витрат у справі з відповідачки на користь позивача не розглядається.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 19, 141, 150, 151, 152, 153, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце проживання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - із батьком - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за будь-яким постійним чи тимчасовим місцем його проживанням, в даний час за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вячеслав ДУДНИК