27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/367/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Ідея Банк"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 (суддя Рудь І.А.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025 (колегія суддів: Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)
у справі за позовом Акціонерного товариства (далі - АТ) "Ідея Банк"
до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у сумі 84 163,50 грн,
1. 29.01.2025 АТ "Ідея Банк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області заборгованості у розмірі 84 163,50 грн, що виникла за кредитним договором із гр. ОСОБА_1 , спадщина якого після його смерті визнана судом відумерлою.
2. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 24.04.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025, в задоволенні позовних вимог відмовив.
3. 12.01.2026 АТ "Ідея Банк" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
11. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 84 163,50 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.
12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.
13. Скаржник, посилаючись на пп."а" п.2 ч.3 ст.287 ГПК (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), зазначає, що існує низка висновків Верховного Суду щодо застосування ст.1282 Цивільного кодексу України, яким висновок суду першої інстанції прямо суперечить, що, в свою чергу, виключає формування єдиної правозастосовчої практики та потребує втручання у цю ситуацію Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання.
14. Однак, скаржник не наводить жодного обґрунтування на підтвердження того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, не вказує, в чому полягає таке фундаментальне значення.
15. Наведені скаржником твердження щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (що передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК).
16. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
17. Саме лише посилання на випадок, зазначений у пп."а" п.2 ч.3 ст.287 ГПК не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
18. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
19. Верховний Суд дослідив та оцінив доводи скаржника, ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення.
20. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
21. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
22. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
23. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
24. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
25. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
26. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
27. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Ідея Банк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №904/367/25 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.12.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець