8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3939/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство", м. Харків
до Науково-виробничого підприємства "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків
про стягнення 2 982 964,83 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" (далі - Позивач) 06 листопада 2025 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Науково-виробничого підприємства "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Відповідач) суми попередньої оплати за договором поставки № 12/Т від 09.04.2014 у розмірі 2 982 964,83 грн, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 44 744,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язання Відповідачем - Науково-виробничим підприємством "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю своїх зобов'язань за договором поставки № 12/Т від 09.04.2014, в частині поставки попередньо оплаченого Позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.11.2025 позовну заяву Науково-виробничого підприємства "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (вх. № 3939/25 від 06.11.2025) залишено без руху. Встановлено Позивачу строк 5 днів з дня вручення ухвали (з урахуванням поштового перебігу) для усунення недоліків, шляхом подання до суду доказів, які підтверджують наявність повноваження Рись В.Г. на підписання позову, а саме її право діяти від імені КП "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" в порядку самопредставництва (статут, положення, трудовий договір, контракт тощо) або докази наявності у вказаної особи статусу адвоката.
Згідно Довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 10.11.2025 про залишення позову без руху отримана Позивачем 11.11.2025 о 16:05.
14 листопада 2025 року, в межах строку встановленого судом, до суду Позивачем подано заяву (вх. № 26486) про усунення недоліків разом з доказами представництва, а саме наявності у представника права на заняття адвокатською діяльністю.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 27.11.2025 об 11:30.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як встановлено судом, Позивач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відтак, суд направив на адресу зареєстрованого Електронного кабінету Позивача в підсистемі Електронний суд ЄСІТС ухвалу суду про відкриття провадження від 17.11.2025.
Відповідач - Науково-виробниче підприємство "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, належить до осіб, які в силу ст. 6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Судом встановлено, що Відповідач, станом на момент звернення до суду Позивача із зазначеним позовом та на день прийняття цього рішення, електронний кабінет не зареєстрував.
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу Відповідача копію ухвали суду про відкриття провадження по справі № 922/3939/25від 17.11.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яка повернулась на адресу суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвалою суду від 27.11.2025 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання призначене на 27 листопада 2025 року не відбулося, про що було складено відповідний акт, а отже підготовче засідання у справі відбудеться 04 грудня 2025 року о(б) 12:30 год. у приміщенні господарського суду за адресою: 61022, Україна, місто Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під'їзд, 1-й поверх, зал № 105.
04 грудня 2025 року у підготовче засідання з'явився представник Позивача, який підтримав позов. Відповідач явку свого повноваженого представника в підготовче засідання не забезпечив, будь-яких письмових заяв не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвалою суду від 04.12.2025 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 18 грудня 2025 року о(б) 11:15 год. Також, судом визнано явку учасників справи (їх представників) у підготовче засідання на 18.12.2025 об 11:15 обов'язковою.
18 грудня 2025 року представники сторін у підготовче засідання не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Вимоги ухвали суду не виконали, заяв та клопотань до суд не надали.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.01.2026 о 12:35 та визнано явку учасників справи (їх представників) у судове засідання обов'язковою.
15 січня 2026 року представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Вимоги ухвали суду не виконали, заяв та клопотань до суду не надали.
Суд зазначає, що ухвали суду направлялись на адресу зареєстрованого Електронного кабінету Позивача в підсистемі Електронний суд ЄСІТС та на юридичну адресу Відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61007, м. Харків, вул. Північна, буд. 2.
Однак, всі ухвали суду, які направлялись Відповідачу на його юридичну адресу, повернулись до суду без вручення Відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.4 ст.89 ЦК України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Під час розгляду справи судом перевірено юридичну адресу Відповідача згідно з даними ЄДРЮО, яка залишилася незмінною.
Інформації про іншу адресу Відповідача у суду немає.
Згідно з 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) Відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено підприємством зв'язку з посиланням на "адресат відсутній за вказаною адресою", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання Відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Слід враховувати, що організація власної господарської діяльності забезпечується самим Відповідачем, зокрема щодо призначення відповідальної особи на отримання поштової кореспонденції та подальшим її одержанням. Отже Відповідач несе ризики та наслідки, пов'язані з неналежним отримання поштової кореспонденції.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзиву на позов Відповідачем до суду не було надано.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Оскільки представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, заяв та клопотань до суду не надали, причини неявки суду не повідомили, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності учасників справи за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 09.04.2014 між Комунальним підприємством «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» (далі - Позивач та/або КП «ХРБП» та/або Покупець) та Науково-виробничим підприємством "Сігма" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Відповідач та/або НВП «СІГМА» ТОВ та/або Постачальник) був укладений договір поставки № 12/Т (далі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставляти, а Покупець приймати та оплачувати на визначених цим договором умовах товар, партіями, в асортименті, номенклатурі, кількості і за ціною, відповідно накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно п. 2.1. Договору, загальна сума договору визначається сукупністю накладних у грошовому виразі.
Згідно п. 3.1. - 3.2. Договору, Покупець здійснює оплату після поставки товару згідно відповідній накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Покупець має право здійснювати оплату товару на умовах передплати.
Пунктом 4.1. Договору сторони узгодили, що постачання товару здійснюється транспортом Покупця. Датою постачання товару є дата відмітки Покупця у видатковій накладній про приймання товару.
Відповідно до п. 8.1. Договору, сторони за порушення зобов'язань за цим Договором несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України.
Пунктом 9.1. - 9.2. Договору сторони передбачили, що всі розбіжності, які можуть виникнути між сторонами при виконанні цього договору вирішуються за згодою сторін, а при недосягненні згоди - у Господарському суді, відповідно до чинного законодавства. Винна Сторона зобов'язана відшкодувати іншій Стороні в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичними фірмами, адвокатами, іншими особами (при залученні їх як представників інтересів Сторони), пов'язані з розглядом спорів за даним договором у судах всіх інстанцій, у тому числі апеляційної й касаційної, а також на всіх підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності, в органах державної влади і управління, у строк, зазначений в письмовій вимозі Сторони.
Крім того згідно п. 10.1. Договору, Покупець може доручити, а Постачальник зобов'язується виконати роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію. Покупець зобов'язується прийняти готову продукцію і оплатити вартість робіт Постачальника.
Вартість робіт Постачальника вказується в актах виконаних робіт (п. 10.2. Договору).
Згідно п. 10.7. Договору, результатом виконаних робіт з переробки давальницької сировини є готова продукція. Найменування (асортимент), кількість і якість готової продукції, вказується в Специфікаціях або Актах виконаних робіт.
Відповідно п. 10.10. Договору, датою поставки готової продукції вважається дата, зазначена в Акті прийому-передачі готової продукції.
Згідно п. 10.12. - 10.13. Договору, вартість робіт Постачальника по переробці партії давальницької сировини вказується в Специфікаціях або Актах виконаних робіт. Оплата вартості послуг Постачальника здійснюється безготівковими платежами на банківський рахунок Постачальника на підставі актів та виставлених рахунків.
Пунктом 10.20. Договору передбачено, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2019 р. Якщо по закінченні строку дії даного Договору жодна з Сторін не заявить про своє бажання розірвати даний Договір, він вважається продовженим на кожний наступний календарний рік і на тих самих умовах. Договір може бути достроково розірваний за згодою Сторін або за вимогою однієї Сторони, в такому разі Сторона яка вимагає розірвання Договору, повинна попередити про це іншу Сторону за 14 календарних днів до розірвання Договору.
На виконання умов Договору Покупець протягом 2023 року згідно рахунків-фактур НВП «СІГМА» ТОВ здійснило передплату за поставку будівельних матеріалів (далі - будматеріали та/або товар).
Так КП «ХРБП» здійснило попередню оплату за наступними рахунками НВП «СІГМА» ТОВ:
- Рахунок на оплату № 3 від 03.02.2023 на суму 513 240,00 грн;
- Рахунок на оплату № 4 від 03.02.2023 на суму 513 240,00 грн;
- Рахунок на оплату № 5 від 03.02.2023 на суму 513 240,00 грн;
- Рахунок на оплату № 6 від 03.02.2023 на суму 459 660,00 грн;
- Рахунок на оплату № 19 від 13.03.2023 на суму 510 420,00 грн;
- Рахунок на оплату № 20 від 13.03.2023 на суму 510 420,00 грн.
КП «ХРБП» свої зобов'язання за Договором з попередньої оплати товару виконало в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями:
- № 34962 від 06.02.2023 на суму 513 240,00 грн, згідно рахунку № 3 від 03.02.2023;
- № 34963 від 06.02.2023 на суму 513 240,00 грн, згідно рахунку № 4 від 03.02.2023,
- № 34968 від 07.02.2023 на суму 513 240,00 грн, згідно рахунку № 5 від 03.02.2023,
- № 34969 від 07.02.2023 на суму 459 660,00 грн, згідно рахунку № 6 від 03.02.2023,
- № 34499 від 13.03.2023 на суму 510 420,00 грн, згідно рахунку № 19 від 13.03.2023,
- № 34500 від 14.03.2023 на суму 510 420,00 грн, згідно рахунку № 20 від 13.03.2023.
Таким чином всього Позивач перерахував Відповідачу в якості передплати за Договором суму в розмірі 3 020 220,00 грн.
НВП «СІГМА» ТОВ прийняло виконання зобов'язання з оплати товару з боку КП «ХРБП», однак не виконало в повній мірі своїх обов'язків з поставки будматеріалів.
Станом на 02.01.2024 у НВП «СІГМА» ТОВ перед КП «ХРБП» обліковувалась заборгованість з поставки будматеріалів за вищевказаними рахунками на загальну суму 3 006 960,00 грн, що підтверджується копією акту звіряння від 01.01.2024, який підписаний уповноваженими представниками та засвідчений печатками сторін.
В той же час на виконання п. 10.1. Договору, Постачальник на замовлення Покупця виконав роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію, яку передавав Покупцю, що підтверджується актами надання послуг з переробки:
- Акт № 50 від 05.12.2023 на суму 3 536,00 грн;
- Акт № 51 від 07.12.2023 на суму 3 744,00 грн;
- Акт № 52 від 11.12.2023 на суму 4 784,00 грн;
- Акт № 53 від 22.12.2023 на суму 1 196,00 грн;
- Акт № 1 від 05.01.2024 на суму 10 400,00 грн;
- Акт № 2 від 05.01.2024 на суму 5 199,17 грн;
- Акт № 3 від 05.01.2024 на суму 8 396,00 грн.
Таким чином Постачальник виконав роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію на загальну суму 37 255,17 грн.
Позивач зазначає, що у відповідності до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
У зв'язку із наявністю у сторін Договору зустрічних однорідних вимог Позивачем прийняте рішення (здійснена заява Відповідачу № 411/1 від 30.06.2025) про проведення зарахування кредиторської заборгованості в сумі 37 255,17 грн в рахунок сплаченого авансу згідно рахунку № 19 від 13.03.2023.
З вищенаведеного вбачається, що Позивач на виконання умов досягнутої угоди сплатив Відповідачу передплату за товар.
Однак Відповідач здійснив лише часткову поставку товару.
Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору Позивачем здійснювалася відправка вимоги від 26.05.2025 № 276 про повернення передплати на юридичну адресу Відповідача, однак вимога була проігнорована. Відправлення повернуте за закінченням строку зберігання.
Також Позивач здійснив відправку письмової вимоги про поставку товару від 15.10.2025 № 814. Вимога була проігнорована Відповідачем та повернулась за закінченням строку зберігання.
Таким чином станом на 01.01.2025, як і на день подання позовної заяви у Відповідача перед Позивачем мається заборгованість з поставки будматеріалів за вищевказаними рахунками на загальну суму 2 982 964,83 грн.
Такі обставини на думку Позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з Відповідача суми сплаченої попередньої оплати.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Отже, виходячи із змісту договору № 12/Т від 09.04.2014, суд приходить до висновку, що даний Договір за правовою природою є змішаним у розумінні ст.628 ЦК України, а відтак до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Як вбачається з умов Договору сторони не передбачили строку на поставку товару. Також умовами Договору не передбачений строк повернення попередньої оплати у випадку поставки товару не в повному обсязі.
Суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, Позивач надав докази направлення вимоги від 26.05.2025 № 276 про повернення передплати та вимоги від 15.10.2025 № 814 про поставку товару.
Оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є також одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України.
При цьому, згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 від 31.10.2018 у справі №910/13318/16, від 26.10.2018 у справі №910/1775/18 від 27.08.2019 у справі №911/1958/18, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Отже Позивач, надіславши на юридичну адресу Відповідача вимогу про повернення передплати та звернувшись до суду з позовом про стягнення з Відповідача передоплати, засвідчив реалізацію ним своїми конклюдентними діями однієї з наданої йому частини другої статті 693 ЦК України правомочності - його волевиявлення відмовитися від прийняття простроченого виконання за договором і з цього моменту, за змістом приписів норм цивільного законодавства, у Відповідача припинився обов'язок поставити Позивачу товар та виник обов'язок повернути Позивачу грошові кошти в названій сумі.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні як докази поставки обумовленого товару за Договором в повному обсязі так і докази повернення Відповідачем попередньої оплати. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Відповідач порушив свій обов'язок з поставки товару.
Відсутність дій Відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає Позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення Відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) Відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав.
Судом встановлено, що на виконання умов договору Позивач перерахував Відповідачу в якості передплати за Договором суму в розмірі 3 020 220,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Відповідач не виконав в повній мірі своїх обов'язків з поставки будматеріалів.
Станом на 02.01.2024 у НВП «СІГМА» ТОВ перед КП «ХРБП» обліковувалась заборгованість з поставки будматеріалів за вищевказаними рахунками на загальну суму 3 006 960,00 грн, що підтверджується копією акту звіряння від 01.01.2024, який підписаний уповноваженими представниками та засвідчений печатками сторін.
Водночас, Постачальник (Відповідач) на замовлення Покупця виконав роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію, яку передавав Покупцю, що підтверджується актами надання послуг з переробки.
Таким чином Постачальник виконав роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію на загальну суму 37 255,17 грн.
У зв'язку із наявністю у сторін Договору зустрічних однорідних вимог, Позивачем прийняте рішення (здійснена заява Відповідачу № 411/1 від 30.06.2025) про проведення зарахування кредиторської заборгованості в сумі 37255,17 грн в рахунок сплаченого авансу згідно рахунку № 19 від 13.03.2023.
Таким чином, залишок заборгованості Відповідача становить 2 982 964,83 грн.
Враховуючи те, що на час розгляду справи Відповідачем не надано доказів щодо поставки передплаченого товару, а отже останній не виконав зобов'язання з поставки товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 2 982 964,83 грн підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.
В силу статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи приписи статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку Позивача факту порушення Відповідачем умов Договору та діючого законодавства, а також порушення Відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача коштів за недопоставлений товар за договором поставки № 12/Т від 09.04.2014 у розмірі 2 982 964,83 грн.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки в даній справі між сторонами був укладений договір поставки без погодження конкретного строку поставки товару, тому для встановлення строку повернення попередньої оплати суд виходить із загальних положень, визначених у статті 530 ЦК України.
Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, Відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, а тому враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.
Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 35 795,58 грн (2 982 964,83 х 1,5% х 0,8 = 35 795,58).
Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 44 744,47 грн згідно платіжної інструкції №41506 від 03.11.2025, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється з урахуванням суми судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 35 795,58 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Сігма" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (61007, м. Харків, вул. Північна, буд. 2, ідентифікаційний код 30916409) на користь Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" (61001, м. Харків, вул. Металіста, 10, ідентифікаційний код 37763844) суми попередньої оплати за договором поставки № 12/Т від 09.04.2014 у розмірі 2 982 964,83 грн, а також суму судового збору у розмірі 35 795,58 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "26" січня 2026 р.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін