65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"26" січня 2026 р. Справа № 916/162/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., розглянув заяву керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (вх.№2-89/26 від 22.01.2026р.) про забезпечення позову у справі №916/162/26
За позовом: Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення
Керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича про стягнення заборгованості зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 25 322 216 грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 2 525 828 грн 91 коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 10 301 279 грн 12 коп.
Одночасно із поданням позовної заяви, прокурором подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти, які належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу у межах суми позовних вимог на загальну суму 38 149 324 грн 83 коп.
- накладення арешту на нерухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, у межах суми позову 38 149 324 грн 83 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обгрунтування заяви прокурор зазначає, що до Управління капітального будівництва Одеської міської ради 27.12.2019р. надійшло повідомлення від фізичної особи-підприємця Могильнікова Валентина Дмитровича (далі - ФОП Могильніков В.Д.) про початок виконання підготовчих робіт з будівництва готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення, яке зареєстровано на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - портал ЄДЕССБ) 02.01.2020р. за № ОД010200021646.
У період з 17.02.2020р. по 19.11.2021р. на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 17.02.2020р. № ОД112200482023, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, здійснено будівництво об'єкта «Нове будівництво готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 91 (Коригування) I черга».
Прокурор відмітив, що згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до готелів - код 1211.1.
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 15.12.2021р. відповідачу видано сертифікат № ОД122211203646, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Також, прокурор зазначає, що у період з 14.04.2020р. по 29.11.2021р. на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 14.04.2020р. № ОД112201050859, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ФОП Могильніковим В.Д. здійснено будівництво об'єкта «Нове будівництво готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення» за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 91» (Корегування), ІІ черга». Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до готелів - код 1211.1.
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 09.02.2022р. відповідачу видано сертифікат № ОД122220124182, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Крім того, на твердження прокурора, у період з 05.06.2020р. по 20.09.2022 р. на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 05.06.2020р. № ОД112201570223, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ФОП Могильніковим В.Д. здійснено будівництво об'єкта «Нове будівництво готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення за адресою: м. Одеса, Київський район, вул. Дача Ковалевського, 91 (Корегування) ІІІ черга». Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до готелів - код 1211.1.
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 06.07.2023р. відповідачу видано сертифікат № ОД122230623562, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Як зазначає прокурор, також у період з 03.07.2020р. по 20.09.2022 р. на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 03.07.2020р. № ОД112201852876, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ФОП Могильніковим В.Д. здійснено будівництво об'єкта «Нове будівництво готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення за адресою: м. Одеса, Київський район, вул. Дача Ковалевського, 91 (Корегування) IV черга». Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до готелів - код 1211.1.
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 01.11.2022р. відповідачу видано сертифікат № ОД122221028398, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Посилаючись на п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», прокурор зазначає, що відповідач повинен був сплатити пайову участь за будівництво об'єктів «Нове будівництво готельного комплексу - апартамент-готелю з вбудованими приміщеннями обслуговування та громадського призначення за адресою: м.Одеса, вул. Дача Ковалевського, 91 (Коригування)» (І, ІІ, ІІІ, IV черги) до введення їх в експлуатацію, тобто до 15.12.2021р., 09.02.2022р., 01.11.2022р., 06.07.2023р. відповідно.
Натомість, відповідачем у сертифікатах про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів вказано, що замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п. 13 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019р., яким виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала сплату коштів пайової участі.
Прокурор зазначає, що ФОП Могильніков В.Д. здійснює господарську діяльність, при цьому, не сплативши до бюджету кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, за станом на 06.01.2026р. за ФОП Могильніковим В.Д. на праві власності зареєстровано 79 об'єктів нерухомого майна.
Прокурор відмітив, що предметом спору у цій справі є вимога про стягнення заборгованості зі сплати пайової участі, 3 % річних та інфляційних нарахувань, разом у сумі 38 149 324 грн 83 коп., тому, на його думку, беручи до уваги наявність зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а також з метою запобігання витрачанню коштів відповідача, наявних у банківських установах на його рахунках, та відчуженню наявного у відповідача майна, що значно ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду та, відповідно, призведе до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, необхідним є вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах суми позовних вимог та на нерухоме майно відповідача лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
На виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України прокурор повідомив, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
Розглянув заяву керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному ст.ст. 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Правові висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024р. у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 р.у справі №922/1454/24 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/19256/16, від 14.05.2018р. у справі №910/20479/17, від 14.06.2018р. у справі №916/10/18, від 23.06.2018р. у справі №916/2026/17, від 16.08.2018р. у справі №910/5916/18, від 11.09.2018р. у справі №922/1605/18, від 14.01.2019р. у справі №909/526/18, від 21.01.2019р. у справі №916/1278/18, від 25.01.2019р. у справі №925/288/17, від 26.09.2019р. у справі №904/1417/19 тощо.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою ст. 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних вимог з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі №925/1459/23, від 06.06.2024р. у справі №910/17599/23, від 24.05.2023р. у справі №906/1162/22, від 29.06.2023р. у справі №925/1316/22.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст.137 ГПК України).
При цьому, слід зауважити, що Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв.
Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, у постанові від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023р. у справі №921/333/23).
Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024р. у справі №916/143/24, від 04.10.2024р. у справі №913/289/24.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Суд, досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів виходить з того, що предметом спору є стягнення заборгованості зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси у розмірі 25 322 216 грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 2 525 828 грн 91 коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 10 301 279 грн 12 коп., що передбачає можливість застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб, та на майно відповідача.
Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 04.12.2025р. у справі № 916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування ст.ст. 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, законодавством саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.12.2025р. у справі №916/3385/25).
Господарський суд звертає увагу, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Аналогічна позиція міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22.
Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17, від 12.02.2020р. у справі №381/4019/18, від 24.04.2024р. у справі №754/5683/22, та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019р. у справі № 902/483/18, від 28.08.2019р. у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020р. у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020р. у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
Господарський суд зазначає, що у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.06.2025р. у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025р.).
Вищенаведена позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №916/3385/25 та є релевантною у даній справі.
Суд зазначає, що самі лише твердження прокурора про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Так, у даному випадку, прокурор просить накласти арешт на грошові кошти, які належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу у межах суми позовних вимог на загальну суму 38 149 324 грн 83 коп., та накласти арешт на нерухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, у межах суми позову 38 149 324 грн 83 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Водночас, господарський суд зазначає, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про не правомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Більше того, прокурор у заяві зазначив, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за станом на 06.01.2026р. за ФОП Могильніковим В.Д. на праві власності зареєстровано 79 об'єктів нерухомого майна.
На думку суду, вищенаведене підтверджує те, що у разі задоволення позовних вимог, у відповідача наявне майно, за рахунок якого рішення суду буде виконано.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу, що сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами та/або здійснити дії щодо відчуження наявного майна не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.
Таким чином, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду та ефективного захисту прав позивача у разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову.
Згідно з ч.1, ч.6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За приписами ч.4 зазначеної статті, у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
У даному випадку, суд не вважав за необхідне призначати судове засідання для розгляду заяви прокурора про застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд
1. У задоволенні заяви (вх.№2-89/26 від 22.01.2026р.) керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі №916/162/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу у межах суми позовних вимог на загальну суму 38 149 324 грн 83 коп., та накладення арешту на нерухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Могильнікову Валентину Дмитровичу, у межах суми позову 38 149 324 грн 83 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складений 26 січня 2026р. у зв'язку із аварією техногенного характеру у будівлі Господарського суду Одеської області, що підтверджується актами від 22.01.2026р. та від 23.01.2026р.
Суддя Н.В. Рога