Справа № 503/2482/24
№ 1-кп/505/494/2026
19 січня 2026 року м. Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі колегії суддів:
судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинувачених: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
захисників: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжних захід не пов'язаний з тримання під вартою та клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 , 27 березня 1990 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023161180000646 від 02 липня 2023 року стосовно обвинувачених:
ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч.5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч.5 ст. 186 КК України,
ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч.3 ст. 289, ч. 3 ст. 146 КК України,
ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146 КК України,
ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 186 КК України,
ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України,
ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 186 КК України,
В провадженні Подільського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 липня 2023 року за №12023161180000646.
У даному кримінальному провадженні 25 листопада 2023 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва до ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 21 січня 2024 року, без можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів, ухвалами Кодимського районного суду Одеської області та Котовського міськрайонного суду Одеської області.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних суддів» номер 4273-ІХ від 26 лютого 2025 року, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, змінено найменування Котовського міськрайонного суду Одеської області на Подільський міськрайонний суд Одеської області.
Ухвалами Подільського міськрайонного суду Одеської області, зокрема від 01 грудня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_14 продовжено обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою до 29 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_14 заяви клопотання про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який - домашній арешт (цілодобовий або нічний з 22.00 до 06.00) або визначити посильний розмір застави. В обґрунтування клопотання обвинувачений, зокрема, зазначив, що тримання його під вартою не може використовуватися як покарання до вироку, просив суд врахувати, що він вже тривалий час перебуває під вартою, наявність у нього міцних соціальних зв'язків (на підтвердження зазначеного надав копії документів), а тому просив суд розглянути можливість застосувати до нього альтернативних запобіжних заходів у виді домашнього арешту (цілодобовий або нічний), або визначити йому помірний розмір застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_14 - ОСОБА_20 підтримав в повному обсязі свого підзахисного.
Прокурор ОСОБА_5 клопотання обвинуваченого вважає необґрунтованим, зазначив, що ризики на даний час не зменшилися, вони продовжують існувати, а тому на його думку жоден з більш м?яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити належної поведінки обвинуваченого.
До суду 14 січня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження обвинуваченому ОСОБА_14 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подане до суду клопотання, просив продовжити строк дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_14 без визначення розміру застави, посилаючись на те, що термін дії раніше продовженого судом запобіжного заходу закінчується 29 січня 2026 року, судовий розгляд у даному кримінальному провадженні не можливо закінчити у цей строк, через виняткову складність кримінального провадження.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив обставини кримінальних правопорушень, обвинувачення у вчиненні яких пред'явлено ОСОБА_14 згідно обвинувального акту, а також вказав що останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які є особливо тяжкими та наявні ризики, які були встановленні під час обрання запобіжного заходу і які наразі продовжують існувати, а саме ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того прокурор просив врахувати наявність вагомих доказів вчинення ОСОБА_14 інкримінованих кримінальних правопорушень; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_14 у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується (від 8 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна); їх насильницький характер; відсутність міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи, постійного джерела доходів; інкримінування вчинення злочинів у складі організованої групи; особливо великий розмір майнової шкоди, у завданні якої він обвинувачується.
Обвинувачений ОСОБА_14 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, яке, на його думку, є необґрунтованим, оскільки прокурор недовів існування ризиків та не надав доказів існування ризиків, які з часом зменшуються. Просив суд врахувати, що він є учасником бойових дій та має на утриманні неповнолітніх дітей, має бабусю, яка потребує догляду, оскільки його батько та дідусь померли, інших кримінальних проваджень стосовно нього немає, його готові прийняти на роботу (на посаду єгеря та на посаду водія), а тому просивзмінити йому запобіжний захід з триманням під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (цілодобовий або нічний), або визначити йому заставу.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_14 - адвокат ОСОБА_20 вважає клопотання прокурора необґрунтованим, просив суд відмовити в його задоволенні.
Інші учасники просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора та задовольнити клопотання обвинуваченого.
Колегія суддів заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, доходить наступних висновків.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як наголошував Європейський суд з прав людини, національні судові органи передусім повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
В своєму рішенні «Хайрудінов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулося за умов, установлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.
Крім того, у кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Зі змісту пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечепорук і Йонкало проти України», вбачається, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які могли б переконати стороннього об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, можливо вчинила злочин.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вирішуючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або заставу, колегія суддів, враховує обставини даного кримінального провадження, особу обвинуваченого та дійшла висновку, що посилання обвинуваченого на дані про особу обвинуваченого, наявність в останнього міцних соціальних зв'язків, можливість працевлаштування, на думку колегії суддів, не зменшують заявлених і доведених ризиків у кримінальному провадженні, а наявність у обвинуваченого постійного місця проживання в даному випадку також не є визначальним, а тому приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або у виді застави не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання щодо необхідності продовження застосованого відносно ОСОБА_14 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, серед іншого, оцінює та враховує наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_14 може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілих і свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 та ч. 3 ст. 146 КК України.
При цьому ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
Інше кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_14 , а саме за ч. 4 ст. 187 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання понад 10 років позбавлення волі.
З огляду на викладене та зважаючи на обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_14 , на думку колегії суддів дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, колегія суддів враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі»).
Крім того, урахування тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, у даному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності поведінку обвинуваченого, беручи до уваги, що майбутнє покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_14 може ухилитися від суду, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Храїда проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що існує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, обвинувачений, будучи обізнаним про місце знаходження потерпілих та свідків, знаходячись на волі, зможе незаконно впливати як безпосередньо так і опосередковано на потерпілих та свідків, зокрема, шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, а також примусити допитаних під час досудового розслідування свідків змінити покази на свою користь до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню. З огляду на те, що допит свідків в судовому засіданні є важливою стадією судового розгляду, оскільки суд оцінює лише покази, які були сприйняті ним безпосередньо або отримані в порядку ст.225 КПК, тому необхідно забезпечити відсутність негативного впливу на цих осіб.
Відтак, існує ризик визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості незаконного впливу ОСОБА_14 на потерпілих та свідків.
Колегія суддів також вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, з огляду на фактичні обставини справи, скоєння ОСОБА_14 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, насильницький їх характер.
Окрім того, виходячи з того, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
При розгляді клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_14 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд також бере до уваги обставини даного кримінального провадження, ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, насильницький характер інкримінованих кримінальних правопорушень, особливо великий розмір майнової шкоди, у завданні якої він обвинувачується, інкримінування вчинення злочинів у складі організованої групи, особи обвинуваченого, зокрема вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків та його майновий стан.
У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини суд також враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого особливо тяжкого кримінального правопорушення, може спонукати обвинуваченого вживати заходів, спрямованих на уникнення кримінальної відповідальності. Окрім того, перебуваючи на волі, та зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку доведення винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, може ухилятись від суду, продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, суд вважає за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки інший більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час розгляду кримінального провадження в суді.
Із урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_14 , тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вище указане в своїй сукупності, вказує, що ризики, які були підставою для обрання та неодноразового продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 , не зменшились та не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вище зазначеним ризикам, що вказує на доцільність тримання обвинуваченого ОСОБА_14 під вартою, задля запобігання ризикам, визначених ст. 177 КПК України.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, суд вважає, що інша міра запобіжного заходу не здатна забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_14 , а стороною захисту не надано доказів, які свідчать, що з'явились нові обставини для зміни запобіжного заходу відносно цього обвинуваченого. З огляду на викладене доводи обвинуваченого щодо можливості застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту (цілодобовий або нічний з 22.00 до 06.00) є необґрунтованими, а відтак і не можуть бути задоволені судом.
Разом із цим, суд також враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п.80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у виді тримання під вартою.
При продовженні запобіжного заходу, колегія суддів, враховуючи підстави, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, згідно до вимог п.1 ч.4 ст.183 КПК України, вважає за доцільне не визначати розмір застави обвинуваченому ОСОБА_14 , оскільки він обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким злочином, а інший особливо тяжким злочином, із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я, а також погроз застосування такого насильства, а тому клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_14 та визначення останньому розмір застави, також не підлягає задоволенню.
Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 на 60 діб, не визначаючи розмір застави.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 197, 199, 314, 315, 369, 372, ч. 2 ст.376, 395 КПК України, суд
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжних захід не пов'язаний з тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023161180000646 від 02 липня 2023 року - відмовити.
Клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 липня 2023 року за №12023161180000646, про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.3 ст.146 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 липня 2023 року за №12023161180000646, продовжити на 60 діб, тобто до 19 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою з моменту вручення копії ухвали.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому ОСОБА_14 , його захиснику, а також направити уповноваженій службовій особі в місця тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_14 .
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3