Справа №504/4874/24
Провадження №2/504/855/26
Доброславський районний суд Одеської області
19.01.2026с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенка В.К.,
секретаря - Ориник М.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, в спрощеному порядку, цивільну справу позовом адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про поділ спільного майна подружжя, -
У листопаді 2024 року адвокат Ільїчов С.Д. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом проти ОСОБА_2 , яким просив суд в порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , компенсацію половини вартості автомобіля МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, автомобіля Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., причепу бортового «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в., в сумі 107500,00 грн., та припинити право спільної сумісної власності.
Позиції сторін:
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, повідомлені електронною поштою про дату, час та місце його проведення, представник позивача подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, доводи позову підтримав просив його задовольнити з наступних підстав:
17.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
За час шлюбу подружжям набуто автомобіль МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., причеп бортовий «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.08.2024 року розірвано шлюб між сторонами.
Як вказує представник позивача, автомобілі МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., 23.04.2024 року та 25.04.2024 року відчужені відповідачем без згоди позивачки.
На думку представника позивача, оскільки спірні автомобілі відчужені без згоди позивачки, то з відповідача слід стягнути половину вартості цих автомобілів, яка визначена з приблизної ринкової вартості автомобілів.
Так само представник позивачки вважає, що з відповідача в порядку поділу спірного причепу слід стягнути половину вартості, припинивши право спільної сумісної власності.
Відповідач подав відзив, яким просив у позові відмовити, послався на те, що автомобілі були відчуженні в період шлюбу, позивачка знала про продаж спірних автомобілів, а отримані від продажу автомобілів кошти використані в інтересах сім'ї.
Крім того, відповідач зазначив, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів дійсної (ринкової) вартості спірних автомобілів та причепу, він не погоджується з вказаною позивачкою приблизною вартістю спірного майна.
До свого відзиву відповідач надав відповідь з реєстраційного центру про вартість відчуження кожного автомобіля.
Окрім того, відповідач не заперечував щодо віднесення причепу до об'єкту спільної сумісної власності
Встановлені судом фактичні обставини:
Судом встановлено, що 17.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
За час шлюбу подружжям набуто автомобіль МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., причеп бортовий «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.08.2024 року розірвано шлюб між сторонами.
Автомобілі МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., 23.04.2024 року та 25.04.2024 року відчужені відповідачем.
Суд констатує, що у справі відсутні будь- які докази зі сторони позивача про дійсну (ринкову) вартість відчужених відповідачем автомобілів, а також спірного причепу.
У справі наявна відповідь з ТСЦ про суми продажу автомобілів МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., 23.04.2024 року, зокрема 60000,00 грн. та 4810,00 грн.
Оцінка суду та релевантні джерела права:
Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України.
Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.
Сторони не довели часу припинення фактичних шлюбних відносин.
Більш того, такі вимоги не висувались жодною із сторін.
Таким чином, суд дійшов до висновку, оскільки спірні автомобілі та причеп придбані за час зареєстрованого шлюбу, то вони є предметом спільної сумісної власності подружжя, і відповідач не спростував належними та допустимими доказами цю презумпцію.
Щодо вартості автомобілів та причепу, суми компенсації.
За змістом частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Згідно правового висновку Верховного суду України у справі за №6-54цс17 від 16.08.2017 згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно висновку Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц (61-40897св 18) один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Таким чином, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна;
- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні;
- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;
- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з'ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.
Повертаючись до справи, яка розглядається, слід констатувати, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
У цій справі сторона позивача не надала суду належних та допустимих доказів ринкової вартості спірного майна.
Не надано ані роздруківок із спеціалізованих інтернет майданчиків з продажу автомобілів, де би була визначена середня вартість подібних за своїми характеристиками автомобілів, які є предметом спору у цій справі.
Довідка з ТСЦ, яка надана відповідачем, в якій вказані ціни, за які були відчужені спірні автомобілі, не є доказом дійсної (ринкової) вартості відчужених автомобілів в сенсі визначення вартості при поділі майна.
Не просили сторони призначити і відповідну експертизу щодо визначення вартості автомобілів.
Тому в частині позову про стягнення компенсації вартості відчужених автомобілів слід відмовити за не доведеністю позовних вимог.
Щодо компенсації вартості причепу.
Велика Палата ВС вважала правильним висновок судів про те, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Крім того, ВП ВС констатувала, що внаслідок його виділення у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.
ВП ВС виснувала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так:
а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);
б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
У цій справі позивачка не претендувала на те, щоб залишити автомобіль собі, припинивши право відповідача на частку в праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку.
Навпаки, позивачка дала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.
Тому вимога про стягнення такої компенсації не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.
Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам собою не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою.
За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд.
Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.
Велика Палата ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 та КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток.
Крім того, ВП ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 та КЦС ВС від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
Повертаючись до суді позовної вимоги в частині компенсації половини вартості причепу, позивачка не надала суду доказів його дійсної (ринкової) вартості, що, на переконання суду, унеможливлює справедливий поділ спірного рухомого майна- причепу.
Окрім того, посилання у позові на «приблизну» вартість подібного за своїми характеристиками причепу, створює юридичну невизначеність, та не справедливе втручання у право власності.
Тому у цій частині позову слід відмовити за не доведеністю вартості спірного причепу, поділити його між співвласниками, і залишити спірний причеп у спільній частковій власності.
Судові витрати:
При поданні позову позивачка судовий збір не сплатила.
При відкритті провадження у справі питання судового збору не було вирішено, однак це не є перешкодою для розподілу судових витрат при ухваленні остаточного судового рішення.
Позовні вимоги оцінені позивачкою в 107500,00 грн.
Судовий збір становить 1211,20 грн.
Ціна спірного причепу визначена позивачкою в сумі 30000 грн., яка становить 27,9% ціни позову.
Таким чином, судовий збір в сумі 1211,20 грн. слід стягнути з позивачки на користь держави.
З відовідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам позову: 1211,20 грн. х27,9%= 337,92 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 63, 76 СК України, ст. 368 ЦК України, ст.ст. 207, 208, 258-260, 353 ЦПК України, суд,-
Позов адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити частково.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , автомобіль МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, автомобіль Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., причеп бортовий «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в.
В порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 право часткової власності, по одній другій, на автомобільний причеп бортовий «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_3 .
В задоволенні позовних вимог в частині присудження компенсації за відчужене рухоме майно, - автомобілі МАЗДА Е2200, 1993 року випуску, Мерседес Бенц 308D, 1994 р.в., та в порядку припинення права власності ОСОБА_1 на причеп бортовий «ПАЛИЧ z02613» 2020 р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_3 , - відмовити за не доведеністю дійсної (ринкової) вартості спірного майна.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОПП НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір пропорційно задоволеним вимогам позову в сумі 337,92 грн.
Решту судового збору віднести на рахунок позивачки - ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. К. Барвенко