ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.01.2026Справа № 910/9607/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 1 640 585, 82 грн
Представники:
від позивача: Петруньок І.В.;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі-відповідач) про стягнення 1 640 585, 82 грн, з яких: 1 375 421, 73 грн - інфляційних втрат та 265 165, 09 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 по справі № 910/10599/24 було стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 9 872 297 грн 00 коп. - списана відповідачем в односторонньому порядку фінансова гарантія в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року. Відповідачем 16.04.2024 та 17.04.2025 на виконання вказаного рішення суду було сплачено позивачу 9 872 297,00 грн., відтак відповідач безпідставно користувався коштами позивача у період з 25.07.2024 по 17.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.09.2025.
14.08.2025 до суду надійшла заява позивача про виправлення описки в позовній заяві, відповідно до якої позивач даною заявою виправляє допущені описки у позовній заяві та просить абзац 1 розділу "Суть порушеного права позивача" читати наступним чином: «16.06.2025 та 17.06.2025 відповідачем, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24 було сплачено 9 872 297,00 грн., (3 811 177,30 грн. + 6 061 119,70 грн.) (платіжні інструкції від 16.06.2025 № 000002786 та від 17.06.2025 № 000005000 додаються), відтак відповідач безпідставно користувався коштами позивача 328 днів в період з 25.07.2024 по 16.06.2025, тобто, з моменту списання грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн., що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача, (24.07.2024) по момент оплати 9 872 297,00 грн. на виконання рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24 (16.06.2025 та 17.06.2025)».
25.08.2025 до суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що до спірних взаємовідносин сторін не підлягають застосуванню норми статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача перед позивачем відсутнє будь-яке грошове зобов'язання по договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 11.05.2019 № 0533-01041 у розмірі 9 872 297, 00 грн. Відповідачем була лише використана фінансова гарантія позивача за договором шляхом перерахування коштів з одного рахунку на інший.
02.09.2025 до суду надійшла відповідь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що суди у справі № 910/10599/24 констатували право позивача на стягнення коштів з відповідача, яке виникло за наслідком дій відповідача зі списання фінансової гарантії 9 872 297,00 грн. крім того, позивач зазначає, що зобов'язання відповідача по оплаті 9 872 297,00 грн. перед позивачем виникли з моменту протиправного переводу коштів позивача із статусу фінансової гарантії та тривали 328 днів до моменту оплати на рахунок позивача.
03.09.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення відповіді на відзив без розгляду, в якій відповідач зазначає, що відповідь на відзив доставлена до електронного суду 02.09.2025, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку та без клопотання про поновлення цього строку з обґрунтуванням причин поважності його пропуску, у зв'язку з чим просить суд залишити відповідь на відзив ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" без розгляду.
У підготовчому засіданні 04.09.2025, розглянувши клопотання відповідача про залишення відповіді на відзив без розгляду, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 про відкриття провадження у даній справі № 910/9607/20 судом було зобов'язано
позивача протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву надати суду відповідь на відзив відповідно до ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч. 3-6 ст. 165 ГПК.
Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був доставлений в електронний кабінет позивача - 22.08.2025 о 17:57 год, згідно квитанції № 4301617 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, яка додана відповідачем до відзиву.
Згідно ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
02.09.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзив (сформована в системі «Електронний суд» 01.09.2025), в якій позивач повідомляє, що відзив на позовну заяву надійшов до електронного кабінету позивача 25.08.2025. Встановлений строк на подання відповіді на відзив починається 26.08.2025 (наступний день після дня отримання відзиву) та закінчується 30.08.2025 (субота-вихідний), а тому з урахуванням приписів ч. 4 статті 116 ГПК України, останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто понеділок 01.09.2025.
У даному випадку, суд погоджується з доводами позивача щодо відліку строку на подання відповіді на відзив, оскільки як зазначено судом вище, згідно квитанції № 4301617 відзив на позовну заяву був доставлений в електронний кабінет позивача - 22.08.2025 о 17:57 год, тобто в кінці робочого дня п'ятниці, а 23.08.2025 та 24.08.2025 (субота та неділя) - вихідні дні, у зв'язку з чим суд не може дійти до беззаперечного висновку, що у вказані дні позивачем був отриманий відзив на позовну заяву, відтак суд приходить до висновку, що відзив на позовну заяву був отриманий позивачем 25.06.2025 та встановлений строк на подання відповіді на відзив починається з 26.08.2025, відтак відповідь на відзив подана у встановлений судом строк, а тому відсутні підстави для залишення відповіді на відзив без розгляду.
Суд також зазначає, що подання відповіді на відзив на позовну заяву є реалізацією позивачем свого права на викладення своїх пояснень, міркувань та аргументів щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Також, у підготовчому засіданні 04.09.2025 оголошено перерву до 02.10.2025.
09.09.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема зазначає, що позивачем не надано будь-яких обґрунтувань яке саме грошове зобов'язання прострочене відповідачем, який строк для виконання даного зобов'язання та якими коштами позивача користувався відповідач, з урахуванням того, що фактично здійснювалось перерахування фінансової гарантії з одного рахунку НЕК «Укренерго» на інший.
29.09.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких позивач зазначає, що зобов'язання повернути позивачу 9 872 297,00 грн. у відповідача виникло саме 24.07.2024, тобто в день неправомірного списання та отримання від позивача вимоги щодо повернення даних коштів, а виконав він його лише 17.06.2025.
01.10.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, в якому просить суд зупинити провадження у справі № 910/9607/25 до прийняття судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/10365/15 відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України.
У підготовчому засіданні 02.10.2025 оголошено перерву до 23.10.2025.
14.10.2025 до суду надійшли заперечення позивача на клопотання про зупинення провадження у справі, в яких позивач зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10365/15 не матиме жодного впливу на справу 910/9607/25, оскільки відповідач жодним чином не заперечував та не спростовував обставини встановлені судом у справі 910/10599/24.
У підготовчому засіданні 23.10.2025, розглянувши подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд визнав подане клопотання необґрунтованим та відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 23.10.2025).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/9607/25 призначено на 27.11.2025.
У судовому засіданні 27.11.2025 оголошено перерву до 11.12.2025.
У судовому засіданні 11.12.2025 оголошено перерву до 15.01.2026.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 15.01.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Як встановлено у судових рішеннях у справі №910/13624/23 та № 910/10599/24:
- 11.05.2019 Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» приєднано до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії (ідентифікатор договору №0533-01041), що є публічним договором приєднання та додатком 1 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 (далі - Правила ринку), долучено до реєстру учасників ринку;
- Відповідно до договору про участь у балансуючій групі від 29.12.2020 № 5959-ДОЭ, ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» є стороною, відповідальною за баланси, а учасниками балансуючої групи є: ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», AT «ДТЕК Донецькі електромережі», ТОВ «ДТЕК високовольтні мережі», AT «ДТЕК Дніпровські електромережі», AT «ДТЕК Одеські електромережі»;
- У відповідності до п. 2.4. договору про участь у балансуючій групі від 29.12.2020 №5959-ДОЭ, СВБ зобов'язується нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії балансуючої групи перед ОСП, а учасники балансуючої групи зобов'язуються нести фінансову відповідальність за свої небаланси електричної енергії перед СВБ;
- З 00:00:00 год. 01.06.2022 AT «ДТЕК Донецькі Електромережі» виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 27.05.2022 № 04/710/5154;
- Одночасно, 01.06.2022 позивачем підписано з AT «ДТЕК Донецькі Електромережі» угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи;
- З 00:00:00 год. 13.04.2023 ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» виключено зі складу учасників балансуючої групи позивача, про що відповідача повідомлено листом від 10.04.2023 №04/710/4742;
- Також, 13.04.2023 позивачем підписано з ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» угоду про врегулювання питань при виключенні з балансуючої групи. Згідно із пунктами 2.1 наведених вище угод учасниками оплачена уся вартість небалансів та інших платежів, що виникли на підставі договору. Учасники не мають невиконаних фінансових зобов'язань перед СВБ.У пунктах 2.2 наведених вище угод зазначено, що СВБ не несе фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії учасників, зобов'язання з оплати яких виникнуть після виходу учасників з балансуючої групи, створеної відповідно до договору (після 01.06.2022 для AT «ДТЕК Донецькі Електромережі» та після 13.04.2023 для ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі») зобов'язань щодо врегулювання небалансів та інших зобов'язань, встановлених договором.- Учасники несуть фінансову відповідальність за небаланси, що виникли після укладення цієї угоди самостійно відповідно до Правил ринку (пункти 2.3 наведених угод). Відповідно до пунктів 2.4 наведених угод, дія договору для учасників припиняється;
- 11.05.2023 на електронну адресу позивача відповідачем направлено: акт-корегування (врегулювання) № ВР/22/03-0533 від 11.05.2023 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.03.2022 № ВН/22/03-0533, Акту-корегування (врегулювання) від 10.08.2022 № ВР/22/03-0533 згідно з Договором від 11.05.2019 №0533-01041; рахунок-фактуру (INVOICE) № 1205202300016 від 12.05.2023 на суму 9 872 297,00 грн (з ПДВ) - Електрична енергія для повторного врегулювання небалансів електричної енергії (згідно з Правилами врегулювання, передбаченими Додатком 10 Правил ринку);
- 12.05.2023 позивач повідомив відповідача листом №04/710/5516 про незгоду зі вищевказаним Актом-корегування за березень 2022 року та ініціювання спору, за результатами якого вимагав від відповідача відновити замінені нульовими значеннями, агреговані дані комерційного обліку площадок вимірювання КП "Компанія "Вода Донбасу", а також не покладати на втрати ОСР ці обсяги електричної енергії та не пред'являти до оплати на СВБ;
- Листом від 16.05.2023 №04/710/5560 позивач повідомив відповідача про неправомірність акту-корегування та рахунку-фактури (INVOICE) щодо даних комерційного обліку площадок вимірювання КП "Компанія "Вода Донбасу" за березень 2022 року в обсягах 1274151 кВт*год для ОСР ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» та 1895269 1274151 кВт*год для ОСР AT «ДТЕК Донецькі електромережі»;
- 18.05.2023 відповідачем згідно з актом-корегування (врегулювання) № ВР/22/03-0533 від 11.05.2023 здійснено списання грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн, що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.05.2023 № ППЗ1805. Про дані обставини позивача повідомлено листом № 01/24336 від 18.05.2023 року;
- 18.05.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.05.2023 №04/710/5617 щодо повернення коштів в сумі 9 872 297,00 грн у статус фінансової гарантії, оскільки ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» та AT «ДТЕК Донецькі електромережі» станом на 11.05.2023 виключені з балансуючої групи позивача та мають самостійно фінансово відповідати за власні небаланси електричної енергії за березень 2022 року;
- У відповідь на цю вимогу, відповідач листом № 01/25792 від 25.05.2023 відмовив в її задоволенні, оскільки списання фінансової гарантії відбулося виключно на виконання вимог Правил ринку та договору;
- Також, 18.05.2023 відповідач листом № 01/24124 повідомив Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про те, що позивач з 18.05.2023 отримав статус «Переддефолтний»;
Тож, не погоджуючись із такими діями відповідача, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго про стягнення 9 872 297, 00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі № 910/13624/23 яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2024, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські регіональні електромережі до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство ДТЕК Донецькі Електромережі; Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Високовольтні мережі та Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» про стягнення 9872297, 00 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» 9 872 297 (дев'ять мільйонів вісімсот сімдесят дві тисячі двісті дев'яносто сім) грн. 00 коп. - плати за врегулювання небалансів, а також 148 084 (сто сорок вісім тисяч вісімдесят чотири) грн. 46 коп. витрат зі сплати судового збору.
Зокрема, Верховний суд у постанові від 01.08.2024 зазначив таке: «В контексті наведених висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд висновує, що з огляду на предмет та підстави заявленого у цій справі позову, за встановлених у цій конкретній справі обставин, визначальною обставиною є встановлення судами факту здійснення відповідачем коригування зі спливом встановленого пунктом 1.2 Правил врегулювання терміну для його проведення, і недоведеності в цьому випадку обставин прийняття адміністратором розрахунків обґрунтованого рішення щодо проведення такого корегування відповідно до пункту 1.3 цих Правил.
За встановлення цих обставин списання відповідачем згідно з платіжною інструкцією від 18.05.2023 № ППЗ1805 грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297 грн із рахунку відповідача на підставі акта-корегування (врегулювання) від 11.05.2023 №ВР/22/03-0533 є неправомірним безвідносно до того чи виконував позивач за спірним коригуванням функції СВБ відносно учасників, які входили до балансуючої групи.».
Разом із тим, 24.07.2024 відповідачем відправлено на електронну адресу позивача повідомлення про те, що з 24.07.2024 позивач набув статусу «Переддефолтний» за несплату рахунків за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року.
В той же день, позивач направив на електронну адресу та на поштову адресу відповідача лист за вих. №04/710/5016 від 24.07.2024, в якому повідомив НЕК «Укренерго» про незгоду із набуттям статусу «Переддефолтний», а також висловив свою позицію стосовно відсутності заборгованості за березень 2022 року.
24.07.2024 на електронну пошту позивача надійшло повідомлення від відповідача про те, що 24.07.2024 фінансову гарантію в сумі 9 872 297,00 грн буде враховано в погашення простроченої заборгованості врегулювання березня 2022 року.
24.07.2024 позивач на електронну пошту відповідача надіслав лист, в якому вимагав не враховувати фінансову гарантію в сумі 9 872 297,00 грн для погашення заборгованості врегулювання березня 2022 року, оскільки у товариства відсутня заборгованість перед НЕК «Укренерго».
25.07.2024 позивач надіслав на поштову адресу відповідача вимогу за вих. №04/710/5079 про повернення фінансової гарантії в сумі 9 872 297,00 грн, яку було враховано для погашення простроченої заборгованості врегулювання березня 2022 року, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13624/23 від 14.12.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, та яким встановлено безпідставність стягнення відповідачем із позивача суми коригування за березень 2022 року.
25.07.2024 НЕК «Укренерго» листом за вих. №01/46045 повідомило позивача про те, що 24.07.2024 адміністратором розрахунків були здійснені заходи, передбачені п. 6.1.22 глави 6.1. розділу VI Правил ринку, а саме, використана фінансова гарантія ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» в сумі 9 872 297,00 грн в рахунок погашення простроченої заборгованості за електричну енергію з метою врегулювання небалансів за березень 2022 року.
26.07.2024 позивач направив відповідачу вимогу за вих. №04/710/5119 про повернення фінансової гарантії в сумі 9 872 297,00 грн.
05.08.2024 відповідач листом за вих. №01/48187 надав відповідь на адвокатський запит від 30.07.2024, в якому повідомив, що НЕК «Укренерго» 24.07.2024 використало фінансову гарантію ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з поточного рахунку ОСП у розмірі 9 872 297,00 грн, а також надало акт коригування (врегулювання) по версії 3 за березень 2022 року по суб'єкту господарської діяльності ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та рахунок (INVOICE) повторного врегулювання небалансів електричної енергії від 12.05.2023 № 1205202300016 на загальну суму 9 872 297,00 грн з ПДВ).
Отже, не погоджуючись із такими діями відповідача, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» вдруге списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» у розмірі 9 872 297,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2025 позов Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК високовольтні мережі» про стягнення 9 872 297, 00 грн - задоволено. Стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» 9 872 297 грн 00 коп. - списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року та судовий збір у розмірі 148 084 (сто сорок вісім тисяч вісімдесят чотири) грн 46 коп.
Як зазначає позивач, 16.06.2025 та 17.06.2025 відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 по справі № 910/10599/24 було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 9 872 297, 00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 16.04.2024 № 000002786 на суму 3 811 177, 30 грн та від 17.04.2024 № 000005000 на суму 6 061 119, 70 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач безпідставно користувався коштами позивача 328 днів в період з 25.07.2024 по 17.06.2025, тобто з моменту списання грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн., що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача до моменту оплати 9 872 297,00 грн. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 у справі № 910/10599/24 (16.06.2025 та 17.06.2025 відповідно), у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1 375 421, 73 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 по травень 2025 та 265 165, 09 грн - 3 % річних за періоди з 25.07.2024 по 15.06.2025 нараховані на суму 9 872 297,00 грн. та з 15.06.2025 по 16.06.2025 нараховані на суму 6 061 119, 70 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України "Про ринок електричної енергії" адміністратор розрахунків забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, Правил ринку та Кодексу комерційного обліку.
Згідно статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори про врегулювання небалансів.
Відповідно до ч. 3 статті 3 Закону України "Про ринок електричної енергії" обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.
У пунктах 7, 12, 46, 89 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» наведені наступні визначення: балансуючий ринок електричної енергії - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об'єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії; відповідальність за баланс - зобов'язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів; небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку; сторона, відповідальна за баланс - учасник ринку, зобов'язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).
Згідно із частиною 7 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії», за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.
Відповідно до частини 1 статті 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії.
Частиною 2 статті 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що з метою врегулювання небалансів з оператором системи передачі учасник ринку має стати стороною, відповідальною за баланс, або передати свою відповідальність іншій стороні, відповідальній за баланс, шляхом входження до балансуючої групи. Електропостачальники є сторонами, відповідальними за баланс своїх споживачів. Сторони, відповідальні за баланс, зобов'язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії перед оператором системи передачі.
У рамках балансуючої групи сторона, відповідальна за баланс балансуючої групи, здійснює купівлю та продаж електричної енергії в обсязі небалансів електричної енергії, обумовлених такими учасниками балансуючої групи, на договірних засадах (частина 7 статті 70 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
У частині 4 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі.
Відповідно до пункту 1.5.4. Правил ринку, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14.03.2018 №307 (у редакції постанови НКРЕКП 24.06.2019 № 1168), учасники балансуючої групи несуть фінансову відповідальність за небаланс перед своєю СВБ у рамках своїх небалансів електричної енергії з урахуванням правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.
Згідно із пунктом 1.5.5. Правил ринку СВБ несе фінансову відповідальність перед ОСП за небаланси електричної енергії всіх учасників ринку, які увійшли до балансуючої групи, яку вона представляє.
Пунктом 6.2.3 Правил ринку передбачено, що фінансова гарантія, яка надається у вигляді гарантії банку повинна відповідати таким вимогам: 1) бути безвідкличною гарантією, умови якої не можуть бути змінені і яка може бути припинена банком-гарантом згідно з заявою учасника ринку за погодження з АР; 2) бути безумовною гарантією, за якою банк-гарант у разі порушення учасником ринку свого зобов'язання, забезпеченого такою гарантією, сплачує кошти ОСП (АР) за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів (крім документів, що підтверджують повноваження особи, яка підписала вимогу щодо здійснення платежу за такою гарантією, а також підтверджують достовірність підпису такої особи) або виконання будь-яких інших умов; 3) може враховувати можливість використання такої банківської гарантії ОСП за попередньою згодою учасника ринку, коли учасник ринку, який надає банківську гарантію, вступає до балансуючої групи іншої СВБ і, таким чином, передає відповідальність за свої небаланси цій СВБ.
За змістом пункту 6.2.4. Правил ринку, в разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, АР подає до фінансової установи вимогу платежу за фінансовою гарантією. Вимога та інші, зазначені в гарантії документи, повинні бути подані до фінансової установи протягом строку дії гарантії та у спосіб, зазначений у гарантії.
Відповідно до пункту 7.8.1. Правил ринку, якщо учасник ринку або ОСП (у якості АР) ініціює суперечку щодо суми, зазначеної в рахунку (запит платіжного документа), оплата повинна бути проведена згідно з платіжним документом. Якщо за результатами розгляду запиту платіжного документа будуть виявлені суми, що підлягають поверненню, учасники ринку та ОСП (у якості АР) зобов'язані здійснити перерахування надлишкових сум на відповідний рахунок.
Водночас, відповідно до пункту 1.1 Правил врегулювання (Додаток 10 до Правил ринку) якщо АКО надасть оновлені дані комерційного обліку по учасниках ринку, то будь-які розбіжності, виявлені після цього, урегульовуються між ОСП та СВБ, до якої входять такі учасники ринку, відповідно до цих Правил врегулювання.
Згідно з пунктом 1.2 цих Правил розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього місяця здійснюється кожного місяця або частіше в разі прийняття АР відповідного обґрунтованого рішення. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього кварталу здійснюється у другому місяці поточного кварталу. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього року здійснюється у другому місяці поточного року.
При цьому, пунктом 1.3. Правил врегулювання, визначено, що будь-які події, описані в пункті 1.2 цієї глави, на які звернув увагу ОСР (оператор системи розподілу), ОСП (оператор системи передачі) або АР (адміністратор розрахунків), через 12 місяців після місяця, за який здійснювались розрахунки, описані в розділі V Правил ринку, не повинні тягнути за собою обчислення врегулювання, за винятком прийняття АР (адміністратором розрахунків) іншого обґрунтованого рішення.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.09.2025 позов Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК високовольтні мережі» про стягнення 9 872 297, 00 грн - задоволено. Стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» 9 872 297 грн 00 коп. - списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року та судовий збір у розмірі 148 084 (сто сорок вісім тисяч вісімдесят чотири) грн 46 коп.
Судом у справі № 910/10599/24 зазначено, що Господарським судом міста Києва вже розглядався спір, який виник між ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та ПРАТ «НАЕК "Укренерго"» щодо правомірності списання відповідачем грошових коштів у сумі 9 872 297,00 грн, що зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача, для врегулювання за березень 2022 року. Зокрема, Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/13624/23 від 14.12.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2024, та яким позов ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» задоволено, зокрема, присуджено до стягнення з ПРАТ «НАЕК "Укренерго"» на користь ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» 9 872 297,00 грн плати за врегулювання небалансів, а також 148 084,46 грн витрат зі сплати судового збору.
Разом із тим, судом у справі № 910/10599/24 встановлено, що 24.07.2024 відповідачем повторно використано фінансову гарантію ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з поточного рахунку ОСП у розмірі 9 872 297,00 грн в рахунок погашення заборгованості за електричну енергію з метою врегулювання небалансів за березень 2022 року на підставі акту-корегування (врегулювання) № ВР/22/03-0533 від 11.05.2023.
Суд у справі № 910/10599/24 повторно звернув увагу відповідача на положення п. 1.2 Правил врегулювання (Додаток 10 до Правил ринку), яким передбачено, що розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього місяця здійснюється кожного місяця або частіше в разі прийняття АР відповідного обґрунтованого рішення. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього кварталу здійснюється у другому місяці поточного кварталу. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього року здійснюється у другому місяці поточного року.
Таким чином, коригування (врегулювання небалансів електричної енергії) за березень 2022 року відповідач мав провести до кінця лютого 2023 року, проте ПРАТ «НАЕК "Укренерго"» акт-корегування (врегулювання) № ВР/22/03-0533 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.03.2022 №ВН/22/03-0533 склало лише 11.05.2023, тобто із порушенням встановленого в п. 1.2. Правил врегулювання строку.
Судом у справі № 910/10599/24 встановлено, що відповідач вдруге списав грошові кошти фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із рахунку на підставі акту-корегування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 із порушенням вимог п. 1.1 та п. 1.2 Правил регулювання.
Відтак, суд у справі № 910/10599/24 дійшов висновку, що списання відповідачем грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із рахунку відповідача (зберігалися на поточному рахунку відповідача, як фінансова гарантія позивача) на підставі акта-корегування (врегулювання) від 11.05.2023 № ВР/22/03-0533 за врегулювання за березень 2022 року є неправомірним, що має наслідком задоволення позову.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/10599/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт повторного списання відповідачем грошових коштів фінансової гарантії позивача у сумі 9 872 297,00 грн із порушенням вимог п. 1.1 та п. 1.2 Правил регулювання підтверджено у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10599/24, яке набрало законної сили.
Суд зазначає, що вказаним рішенням було встановлено факт наявності у відповідача обов'язку повернути позивачу грошові кошти у розмірі 9 872 297, 00 грн, які були неправомірно списані відповідачем, у зв'язку з чим за результатами аналізу документів у справі № 910/10599/24 суд дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення, відтак саме у межах вказаної справи судом надавалась оцінка поданим сторонами доказам, у т ч. досліджувалось питання належності цих доказів, допустимості та достовірності для стягнення з відповідача списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року у розмірі 9 872 297, 00 грн., а тому у межах даної справи суд не надає повторну оцінку цим доказам, а також не досліджує питання наявності/відсутності у відповідача обов'язку з повернення вказаних коштів, оскільки у даній справі предметом є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму 9 872 297, 00 грн., яка вже стягнута за рішенням суду з відповідача.
Таким чином, грошові кошти у розмірі 9 872 297, 00 грн, які стягнуті з відповідача на користь позивача в судовому порядку були списані відповідачем 24.07.2024 та перераховані на рахунок позивача 16.06.2025 та 17.06.2025 відповідно, що є підставою для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних, оскільки за змістом статті 625 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача 1 375 421, 73 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 по травень 2025 та 265 165, 09 грн - 3 % річних за періоди з 25.07.2024 по 15.06.2025 нараховані на суму 9 872 297,00 грн. та з 15.06.2025 по 16.06.2025 нараховані на суму 6 061 119, 70 грн.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у відповідача виник обов'язок з повернення позивачу списаної в односторонньому порядку фінансової гарантії в рахунок оплати за врегулювання небалансів електричної енергії за березень 2022 року у розмірі 9 872 297,00 грн., є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з неправомірним списанням відповідачем грошових коштів у розмірі 9 872 297,00 грн., які стягнути з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз'яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.)
Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2025 року по справі №922/4758/24.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 264 666, 91 грн за періоди з 25.07.2024 по 15.06.2025 нарахована на суму 9 872 297,00 грн. та за 16.06.2025 нарахована на суму 6 061 119, 70 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 1 326 932, 77 грн за період з серпня 2024 по травень 2025, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Тож, з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" підлягають стягненню 264 666, 91 грн - 3 % річних та 1 326 932, 77 грн - інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"- задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 00100227) на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (вул. Стеценка, буд. 1 А, м. Київ, 04136, ідентифікаційний код - 23243188) 264 666 (двісті шістдесят чотири тисячі шістсот шістдесят шість) грн 91 коп. - 3 % річних, 1 326 932 (один мільйон триста двадцять шість тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн 77 коп. - інфляційних втрат та 19 099 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто дев'ять) грн 21 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 26.01.2026.
Суддя Щербаков С.О.