Номер провадження: 22-ц/813/1833/26
22-ц/813/4433/26
Справа № 521/13797/24
Головуючий у першій інстанції Ганошенко С.А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
26.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року та на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2025 року про виправлення арифметичної помилки у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, -
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року у розмірі 71 734,10 грн.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року по справі № 521/9308/23 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 грн щомісячно. Постановою державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Білгород-Дністровський ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса)) від 26 червня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення аліментів. Позивач зазначала, що оскільки відповідач належним чином не виконував зобов'язання щодо сплати аліментів, утворилась заборгованість, що станом на 22 серпня 2024 року становила суму 78 834 грн, що підтверджується довідкою державного виконавця від 22 серпня 2024 року. Згідно розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, що надала позивач,така пеня за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року склала 71 734,10 грн За таких підстав позивач звернулась до суду з цим позовом.
У грудні 2024 року відповідач ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти доводів позовної заяви та просив відмовити у її задоволенні, вказуючи, що вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відсутня, оскільки така заборгованість виникла до набрання рішенням суду законної сили та до відкриття виконавчого провадження. Зокрема, відповідач пояснював, що рішення суду від 07 серпня 2023 року у справі № 521/9308/23 понад два місяці не було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а з'явилось в реєстрі лише 09 жовтня 2023 року, при цьому відповідач був відсутній при оголошені рішення та не знав про його винесення судом першої інстанції. В подальшому, з 01 листопада 2023 року по 19 квітня 2024 року, тобто понад 6 місяців, справа № 521/9308/23 перебувала в провадженні Одеського апеляційного суду, а отже рішення суду не набирало законної сили. 10 червня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до районного суду з заявою про отримання виконавчого листа у справі № 521/9308/23, який отримала 14 червня 2024 року. 26 червня 2024 року державним виконавцем Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження відповідачем вжито всі можливі заходи для належного виконання рішення суду. В даний час рішення суду у справі № 521/9308/23 частково виконане (щодо додаткових витрат на утримання дитини), а частково продовжує виконуватися у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» шляхом відрахування 50% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадження за заявою ОСОБА_1 . Також відповідач вказував, що у виконавчому листі, що виданий районним судом, вказано неіснуючу адресу місця проживання відповідача, що також затримало початок відкриття виконавчого провадження та початок відрахування коштів на рахунки позивача. Крім того, відповідач пояснював, що на даний час він є посадовою особою органу місцевого самоврядування і відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб'єктом, на якого поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, які встановлені ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції». Отже, звернення стягнення на заробітну плату є єдиним законним засобом для виконання рішення суду. Таким чином, за твердженням відповідача, у даному випадку заборгованість із сплати аліментів фактично відсутня, а іде виконавче провадження у відповідності із графіком, встановленого державним виконавцем на підставі Закону України «Про виконавче провадження». За таких підстав, на думку відповідача, розрахунок станом на 22 серпня 2024 року, наданий суду позивачем, не відповідає дійсності. Відповідач наголошував, що він у даній справі діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, виникнення заборгованості зі сплати аліментів сталося не з вини відповідача, що підтверджується фактами та документами, зазначеними у відзиві на позовну заяву.
Під час провадження в суді першої інстанції відповідач клопотав до суду про витребування від Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та інформації щодо стану погашення заборгованості з моменту відкриття виконавчого провадження та винесення постанови від 14 серпня 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а також від Білгород-Дністровської районної ради Одеської області - інформації про дату отримання та пред'явлення до виконання постанови державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) від 14 серпня 2024 року та про суми нарахованої заробітної плати й про суми сплачених аліментів та погашення заборгованості зі сплати аліментів, які були перераховані державній виконавчій службі в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року задоволено та витребувано відповіді відомості.
У грудні 2024 року позивач ОСОБА_2 надала до суду першої інстанції відповідь на відзив, в якому заперечувала проти вимог відзиву та зазначала, що на її думку, за період, коли у відповідача виникли аліментні зобов'язання та на дату подання позовної заяви про стягнення штрафних санкцій, останній не здійснив жодних залежних від нього заходів щодо належного їх виконання. Зокрема, позивач зауважила, що дізнавшись про рішення суду першої інстанції про стягнення аліментів та оскарживши його в апеляційному порядку, відповідач не виконав вимоги цього рішення в частині негайної сплати аліментів за один місяць, крім того, після розгляду справи в апеляційному суді не здійснив жодних залежних від нього заходів щодо належного та добровільного виконання зобов'язання. Приймаючи до уваги таке ставлення відповідача до своїх зобов'язань і розуміючи, що на протязі двох місяців, відповідач не збирається виконувати рішення суду, вона була змушена отримати виконавчий лист та звернутись до органів виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду про стягнення аліментів. Тобто, як вказує позивач, станом на дату звернення до суду з позовною заявою про стягнення штрафних санкцій за несплату аліментів, рішення суду зі сплати аліментів так і не було виконано навіть примусово і вона, отримавши від державного виконавця розрахунок зі сплати аліментів в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, вимушена була звернутись до суду з даним позовом з метою спонукання відповідача до виконання своїх зобов'язань. Позивач зауважила, що відповідач розпочав частково виконувати судове рішення про стягнення аліментів примусово, а перший платіж був здійснений через два місяці після подання позовної заяви про стягнення штрафних санкцій за несплату аліментів та через сім місяців після набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів. Щодо тверджень відповідача, що він є посадовою особою органу місцевого самоврядування і звернення стягнення на заробітну плату виключно в межах виконавчого провадження є єдиним законним засобом виконання рішення суду, то з посиланням на вимоги ч. 1 ст. 187 СК України, що передбачає подання одним із батьків заяви за місцем роботи про відшкодування аліментів на дитину з його заробітної плати у розмірі та на строк, які визначені в заяві, позивач вказувала, що у відповідача були і інші законні засоби для добровільного виконання зобов'язань, які б свідчили про намір їх виконати, окрім примусового стягнення суми заборгованості.
У січні 2025 року до суду першої інстанції від Білгород-Дністровської районної ради Одеської області надійшла відповідь на виконання ухвали цього суду від 18 грудня 2024 року.
Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 рокуз урахуванням описок, внесених ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2025 року, позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі: 71 050,00 грн
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник протягом тривалого часу аліменти не сплачував, що призвело до виникнення заборгованості. При цьому, суд критично оцінив пояснення відповідача щодо його необізнаності про існування судового рішення відносно встановленого розміру аліментів, оскільки саме відповідачем було ініційовано апеляційний перегляд даного рішення, а також відхилив твердження відповідача щодо неможливості вчасної сплати встановлених судом аліментів на утримання його неповнолітнього сина через відсутність виконавчого провадження, так як це не знімає з відповідача обов'язку щодо утримання своєї дитини.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2025 року виправлено арифметичну помилку у рішенні Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини та викладено текст в мотивувальній частині викласти наступним чином:
за 2023 рік:
травень - 31 день - 5 000 грн; червень - 30днів - 5 000 грн; липень - 31 день - 5 000 грн;
серпень - 31 день - 5 000 грн вересень - 30 днів - 5 000 грн; жовтень - 31 день - 5 000 грн.
листопад - 30 днів - 5 000 грн; грудень - 31 день - 5 000 грн;
за 2024 рік:
січень - 31 день - 5 000 грн; лютий - 29 днів - 5 000 грн; березень - 31 день - 5 000 грн;
квітень - 30 днів - 5 000 грн; травень - 31 день - 4 200 грн; червень - 30 днів - 4 150 грн;
липень - 31 день - 2 700 грн; серпень - 23 дні - 0 грн
Отже, судом встановлено, що загальна сума пені відповідача за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року становить 71 050,00 гривень.
У резолютивній частині рішення абзац другий викладено у наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі: 71 050,00 (сімдесят одну тисячу п'ятдесят) гривень 00 копійок».
Не погоджуючись з таким рішенням та ухвалою суду про внесення виправлення у рішення суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційні скарги, в якій просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а також скасувати ухвалу про виправлення арифметичної помилки від 25 лютого 2025 року посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник (відповідач) зазначає доводи, що в цілому повторюють твердження, наведені в обґрунтування відзиву на позовну заяву, та додає, що не мав змоги самостійно сплачувати аліменти на дитину після рішення суду, так як у даному рішенні про стягнення аліментів та постанові Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2024 року судами не вказані розрахункові рахунки позивача, а з'ясувати їх самостійно не було можливості, оскільки відповідно до чинного законодавства банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Крім того, він позбавлений можливості спілкуватися з дитиною та заблокований у всіх месенджерах й телефонах дитини і позивача по справі. З цієї причини він чекав на відкриття виконавчого провадження, що дало б можливість сплачувати встановлені судом аліменти. скаржник (відповідач) також наголошує, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції проігноровано факти погашення боржником існуючої заборгованості, сума пені вирахувана судом першої інстанції без надходження відповідних доказів, витребуваних ухвалою суду від Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса), на власний розсуд, без отримання необхідних підтверджуючих документів щодо розрахунків, без застосування формули, наведеної у рішенні суду. Зазначає, що згідно листа від 06 березня 2025 року №22828/21.03 Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса), ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2024 року про витребування доказів відділом не отримувалась з причин призупинення роботи Єдиних та Державних реєстрів, які перебувають у компетенції Міністерства юстиції. За таких підстав скаржник (відповідач) вказує на незаконність оскаржуваного рішення суду.
На вказану апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції відзив, в якому наголосила про правильність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду. На думку позивача, суд першої інстанції при вирішенні справи вивчив усі необхідні для справедливого вирішення справи докази, застосував усі відповідні норми чинного законодавства та необхідну практику Верховного Суду. З посиланням на висновки Верховного Суду позивач вказує, що сплата заборгованості зі сплати аліментів вже після пред'явлення позову до суду не звільняє боржника від відповідальності у вигляді неустойки (пені) за несвоєчасну їх сплату за минулий період, тобто в період прострочення виконання зобов'язань зі сплати аліментів. Обчислюючи розмір неустойки, слід виходити із розміру заборгованості, який визначений державним виконавцем у розрахунку та існує на час звернення позивачем до суду з позовом. Крім того, позивач зауважує, що текст апеляційної скарги повторює зміст відзиву на позов та відповідач у скарзі не зазначає, які конкретно порушення матеріального та процесуального права допустив суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, що за твердженням позивача свідчить про те, що дійсною метою відповідача при апеляційному розгляді є не перевірка правильності судового рішення, а повторний розгляд справи. За таких підстав позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі на ухвалу суду про внесення виправлень у рішення суду скаржник (відповідач) посилається на те, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції здійснено не виправлення арифметичної помилки у рішенні суду, а частково змінено мотивувальну та резолютивну частини рішення суду, що є недопустимим та таким, що суперечить нормам закону. Скаржник вказує, що вирішуючи питання про виправлення описки суд першої інстанції без будь-якого обґрунтування застосував іншу незрозумілу формулу розрахунку. При цьому, на думку скаржника, враховуючи внесені зміни до рішення суду, в порушенням процесуального закону судом першої інстанції не внесено зміни до абзацу першого резолютивної частини цього рішення суду. Також скаржник наголошує про не взяття до уваги судом першої інстанції фактів погашення відповідачем існуючої заборгованості.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції відзив, в якому зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству, а при винесенні ухвали про виправлення помилки судом першої інстанції порушень процесуального права допущено не було. Також позивач зауважує, що текст апеляційної скарги повторює зміст відзиву на позов та відповідач у скарзі не зазначає, які конкретно порушення процесуального права допустив суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали, що за твердженням позивача свідчить про те, що дійсною метою відповідача при апеляційному розгляді є не перевірка правильності судового рішення, а повторний розгляд справи. За таких підстав позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з положень п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті справи про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Відповідно до п. п. 1 - 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України (в редакції Закону № 3831-IX від 19.06.2024 року) для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Оскільки дана справа стосується питання про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що знаходяться в матеріалах справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ч. 2 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Судом встановлено, що рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року у справі № 521/9308/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2012 року народження, у розмірі 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з 07 квітня 2023 року і до повноліття дитини (а. с. 5-11).
На підставі виконавчого листа від 14 червня 2024 року, виданого на виконання вказаного рішення суду, постановою Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) від 26 червня 2024 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення аліментів (а. с. 12-13).
Боржник рішення суду не виконував протягом тривалого часу, аліменти не сплачував, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 14 серпня 2024 року становить 80 000,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, зробленим державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 та листом Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 27 січня 2025 року (а. с. 15-16, 71-75, 81).
Відповідач почав сплачувати аліменти із врахуванням заборгованості з 01 жовтня 2024 року шляхом відрахування із суми доходів боржника 50 % щомісячно (а. с. 71, 76).
Станом на 31 грудня 2024 року сплатив 36 774,00 грн аліментів згідно звіту про здійснені відрахування та виплати (а. с. 76).
Колегія суддів виходить з наступного.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Положеннями ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно із ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).
У ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), від 16 липня 2025 року у справі № 359/6170/24 (провадження № 61-2625св25) Верховний Суд прийшов до наступних висновків.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), вбачається, що стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року по справі № 509/2967/23 (провадження № 61-7470св25) роз'яснено: «Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення змісту статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів».
Отже, з вищенаведеного виходить, що для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. При цьому, обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Відповідно до змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 77 - 80 ЦПК України надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності. Зокрема, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. ч. 1, 3, 4 ст. 83 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України).
У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У справі, що переглядається, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення (неустойки) пені з відповідача за несвоєчасну сплату аліментів на утримання спільного сина за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року у розмірі 71 734,10 грн, надавши розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 22 серпня 2024 року та розрахунок пені.
Відповідач заперечував проти задоволення позову та наполягав, що його вина у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відсутня, так як заборгованість виникла до набрання рішенням суду законної сили та до відкриття виконавчого провадження. Також, вказував, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 22 серпня 2024 року не відповідає дійсності, оскільки наразі у ході примусового виконання рішення суду проводяться відрахування з його заробітної плати в рахунок сплати аліментів й погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Вирішуючи справу по суті спору та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції керувався тим, що у відповідача наявна вина у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, у зв'язку з чим відхилив пояснення відповідача про його необізнаність про існування судового рішення щодо аліментів, а також про неможливість вчасної сплати встановлених судом аліментів на утримання сина через відсутність виконавчого провадження, вказавши, що обставина відсутності виконавчого провадження не знімає з відповідача обов'язку щодо утримання дитини та саме відповідач оскаржив рішення щодо аліментів в апеляційному порядку. Також суд першої інстанції, пославшись на висновок Великої Палати Верховного Суду про застосування норм права у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16, здійснив розрахунок пені за несвоєчасну сплату відповідачем аліментів за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заборгованість зі сплати аліментів у відповідача ОСОБА_1 виникла з його вини, а тому позивачка ОСОБА_2 має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у відповідності до ст. 196 СК України.
Проте, уважно дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що слушно пославшись на необхідність застосування формули розрахунку пені, що передбачена Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16 (провадження № 14-616цс18), районний суд при вчиненні розрахунку допустився помилки, а також невірно визначився з періодом, коли боржник порушив свої зобов'язання щодо сплати аліментів та пеня почала виконувати функцію майнової відповідальності.
Зокрема, апеляційний суд погоджується з твердженнями скаржника (відповідача), що його вина в утворенні заборгованості зі сплати аліментів до набрання рішенням суду про стягнення з нього аліментів законної сили відсутня.
Під час вивчення судових рішень по справі № 521/9308/23, що стосується спору щодо стягнення аліментів, на веб-сайті «Єдиного державного реєстру судових рішень», судом підтверджено посилання скаржника (відповідача) про наявність порушення судом першої інстанції строків надіслання судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема рішення суду від 07 серпня 2023 року оприлюднено в реєстрі лише 09 жовтня 2023 року, тобто після спливу більше двох місяців. Також, доведено, що відповідач не був присутнім при винесені рішення та копії повного тексту рішення на його адресу судом першої інстанції направлено не було. Крім того, встановлено, що ініціатором перегляду справи № 521/9308/23 в апеляційному порядку був відповідач ОСОБА_1 , справа судом апеляційної інстанції розглянута 19 квітня 2024 року в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, постанову суду апеляційної інстанції оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 22 квітня 2024 року.
Між тим, колегія суддів визначає, що ОСОБА_1 , як ініціатор апеляційного перегляду рішення у справі № 521/9308/23, мав вживати всіх заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, тим більше, що відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» мав доступ до рішень у цій справі на веб-сайті «Єдиного державного реєстру судових рішень». Тому, на переконання апеляційного суду, у відповідача ОСОБА_1 наявна вина у простроченні сплати аліментів у період з 22 квітня 2024 року, коли оприлюднено постанову апеляційного суду, що ухвалена за результатом перегляду рішення про стягнення аліментів, до 23 серпня 2024 року, як зазначала позивач, та при розрахунку розміру пені за несвоєчасну сплату аліментів слід керуватися саме цим періодом.
Тому, враховуючи те, що рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року у справі № 521/9308/23 оскаржене відповідачем у апеляційному порядку, а постанова суду апеляційної інстанції за результатом розгляду скарги відповідача ухвалена судом у письмовому порядку 19 квітня 2024 року та оприлюднена на веб-сайті «Єдиного державного реєстру судових рішень» 22 квітня 2024 року, передбачене ч. 1 ст. 196 СК України право позивача на стягнення із відповідача неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, виникло з моменту оприлюднення відомостей про набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів, тобто з 22 квітня 2024 року, що районний суд не врахував.
Схожий правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/20291/16-ц (провадження № 61-15206 св 19).
Доводи скаржника (відповідача) про відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів у період до відкриття виконавчого провадження та початку відрахування коштів з його доходів у рахунок погашення такої заборгованості, апеляційним судом відхиляються, оскільки як вірно вказав районний суд, відсутність виконавчого провадження не знімає з відповідача обов'язку щодо утримання своєї дитини. При цьому, за вимогами ч. 1 ст. 187 СК України, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Така заява може бути ним відкликана.
Щодо посилань скаржника (відповідача), що він чекав на відкриття виконавчого провадження, оскільки не мав даних про розрахункові рахунки позивача, то колегія суддів зауважує, що вказуючи про відсутність зв'язку зі стороною позивача для отримання відомостей про рахунки для сплати аліментів, скаржник (відповідач) не надає будь-яких належних і достатніх доказів про здійснення ним спроб зв'язатися з позивачем для вирішення питання щодо сплати аліментів, зокрема доказів вчинення відправки листів засобами поштового зв'язку на адресу позивача, яку остання повідомляла в межах розгляду справи № 521/9308/23 щодо стягнення аліментів, знімок екрану про відправку листів на електрону пошту або про відправку повідомлень на телефонний номер позивача тощо. За таких підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.
Не заслуговують на увагу і твердження скаржника (відповідача), що у виконавчому листі, що виданий районним судом, вказано неіснуючу адресу місця проживання відповідача, що затримало початок відкриття виконавчого провадження та, відповідно, відрахування коштів на рахунки позивача, так як відповідних доказів до матеріалів справи стороною відповідача не надано, а отже у суду відсутня можливість перевірити відповідні твердження скаржника (відповідача).
Стосовно пояснень скаржника (відповідача) про його місце роботи, що відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» виключає у нього можливість працювати за сумісництвом або суміщавати з іншими видами діяльності, тому звернення стягнення на заробітну плату є єдиним законним засобом для виконання рішення суду, то апеляційний суд критично оцінює ці пояснення, оскільки скаржник (відповідач) не надав до суду копії декларації особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування, за минулий рік, або довідок про його доходи, чи докази про рух коштів на його банківських рахунках, що надало б суду змогу перевірити його матеріальний стан з метою встановлення обставин, що сплата відповідачем заборгованості по аліментах за спірний період одночасно чи у стислі строки постановить останнього у скрутне фінансове становище або така сплата взагалі неможлива через брак коштів на його рахунках.
Посилання скаржника (відповідача) на те, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, що здійснений станом на 22 серпня 2024 року, не відповідає дійсності, колегія суддів вважає непереконливими за наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що звернувшись у вересні 2024 року до суду з позовом, позивач просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року, надавши суду розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_3, що здійснений державним виконавцем станом на 22 серпня 2024 року, відповідно до якого сума заборгованості по аліментах за період з 07 квітня 2023 року по липень 2024 року включно складає 78 834,10 грн
Відповідач в суді пояснив, що після відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів з його заробітної плати щомісячно провадяться відрахування, зокрема, в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів. У зв'язку з чим відповідач клопотав до районного суду про витребування доказів на підтвердження його пояснень.
Згідно відповіді Білгород-Дністровської районної ради Одеської області № 03-17/11 від 22 січня 2025 року, що отримана на запит районного суду, встановлено, що 09 жовтня 2024 року на адресу районної ради надійшла постанова Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) від 14 серпня 2024 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка винесена у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів у розмірі 5 000 грн щомісячно, починаючи з 07 квітня 2023 року і до повноліття сина. Починаючи з жовтня 2024 року на виконання постанови державного виконавця від 14 серпня 2024 року районною радою проведено утримання аліментів та відрахування із суми доходів боржника у розмірі 50% доходів щомісяця. Таким чином, упродовж жовтня-грудня 2024 року районною радою поведено утримання аліментів та відрахування із суми доходів боржника на загальну суму 36 774 грн
Слід вказати, що Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року, що ухвалена за результатом розгляду справи № 337/3135/17 (провадження № 61-36292св18), зазначив, що «суд першої інстанції не врахував, що сума заборгованості зі сплати аліментів утворилась з вини відповідача, який своєчасно належним чином не виконував свої обов'язки, що тягне відповідальність у вигляді неустойки. Доказів того, що заборгованість за аліментами виникла внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками, матеріали справи не містять, а тому, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 набула право на стягнення з відповідача неустойки, виходячи із розміру заборгованості за аліментами, яка існувала на час звернення до суду з цим позовом».
У даній справі вбачається, що позивач наголошувала про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати аліментів саме у період з 01 травня 2023 року по 23 серпня 2024 року, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача пеню, а відповідач почав погашати заборгованість зі сплати аліментів лише у жовтні 2024 року, тобто після закінчення запитуваного позивачем періоду та після подання останньою даного позову до суду. Тому, враховуючи вищевказаний висновок Верховного Суду, беручи до уваги запитуваний позивачем період та те, що відповідачем не доведено здійснення ним будь-яких спроб погасити заборгованість по аліментах за період до 23 серпня 2024 року, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про стягнення з відповідача неустойки слід керуватись даними, що зазначені в розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненим державним виконавцем станом на 22 серпня 2024 року.
З цих підстав апеляційний суд також відхиляє доводи заявника апеляційної скарги, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції проігноровано факти погашення боржником існуючої заборгованості, і, що сума пені вирахувана судом першої інстанції без надходження відповідних доказів, витребуваних ухвалою суду від Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса), на власний розсуд.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що додаючи до апеляційної скарги відповідь Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) від 03 березня 2025 року № 22828/21.03, що надана на заяву ОСОБА_1 від 25 лютого 2025 року, де начальником відділу підтверджено обставини сплати боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 коштів, починаючи з жовтня 2024 року, та надано пояснення щодо невиконання вимог ухвали Хаджибейськогоо районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року у цій справі, скаржник (відповідач) ОСОБА_1 не надав до суду апеляційної інстанції додаток, що вказаний у цій відповіді, а саме: розрахунок заборгованості за сплати аліментів по АСВП № НОМЕР_3 від 06 березня 2025 року. Зазначені дії заявника апеляційної скарги вказують про суперечливу поведінку з його боку, оскільки наголошуючи про неправильний розрахунок пені судом першої інстанції без отримання доказів від Білгород-Дністровського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса), скаржник (відповідач) ОСОБА_1 порушує обов'язок учасника справи, що передбачено п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, про подання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Як вбачається розгляд спору між сторонами про стягнення аліментів здійснювався судами першої та апеляційної інстанцій понад розумний строк і з приводу розміру аліментів, які підлягали стягненню на користь позивача між сторонами існував спір, зобов'язання у відповідача виникло з набранням рішенням суду про стягнення аліментів законної сили після перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку 19.04.2024 року. а саме з дати його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.04.2024 року з огляду на те, що справа в апеляційному порядку розглядалась у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи.
Отже, за викладених обставин, у відповідності до правового висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц. апеляційний суд вважає за необхідне здійснити розрахунок неустойки (пені) за прострочення ОСОБА_1 сплати аліментів, взявши до уваги розмір заборгованості, який визначений державним виконавцем у розрахунку станом на 22 серпня 2024 року, та врахувавши не спростування боржником наявності вини в утворенні такої заборгованості у період з 22 квітня 2024 року (дата оприлюднення постанови суду апеляційної інстанції щодо стягнення аліментів, згідно з якою рішення суду першої інстанції щодо розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини вступило в законну силу) до 23 серпня 2024 року (дата, що вказана позивачем, як кінець спірного періоду). При цьому, колегія суддів зауважує, що та обставина, що дізнавшись про рішення щодо стягнення аліментів, відповідач не виконав вимоги цього рішення в частині негайної сплати аліментів за один місяць, апеляційним судом не враховується до періоду, за який обчислюється пеня, оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивач до дня завершення апеляційного перегляду справи, що стосується вирішення спору про стягнення аліментів, вчиняла дії щодо спонукання відповідача до негайної сплати аліментів за один місяць, як то повідомлення відповідачу про способи перерахування коштів в добровільному порядку або отримання виконавчого листа щодо примусового виконання рішення в цій частині тощо.
Ураховуючи викладене, колегія судів визначає розмір пені за період прострочення сплати аліментів з 22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року, в який встановлено вину відповідача у несплаті аліментів, що складає:
нарахована сума аліментів у травні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у червні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у липні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у серпні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у вересні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у жовтні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у листопаді 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у грудні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у січні 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у лютому 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у березні 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 124 дня (22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 6 200 грн;
нарахована сума аліментів у квітні 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 115 днів (01 травня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 5 750 грн;
нарахована сума аліментів у травні 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 84 дня (01 червня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 4 200 грн;
нарахована сума аліментів у червні 2024 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 54 дня (01 липня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 2 700 грн;
нарахована сума аліментів у липні 2023 року у розмірі 5000 грн х 1% (пені) х 23 дня (01 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року) = 1 150 грн.
Сума неустойки (пені) за квітень 2023 року не нараховується, так як таке нарахування не проводилось районним судом і в цій частині рішення позивачем не оскаржувалось. Сума неустойки (пені) за серпень 2024 року не нараховується, оскільки відповідальність за несплату аліментів у цьому місяці настає у вересні 2024 року.
Всього сума нарахованої пені за період з 22 квітня 2024 року по 23 серпня 2024 року включно складає 82 000 грн.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.
Оскільки, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2023 року допущено негайне виконання даного рішення у розмірі 5 000 грн, тобто у розумінні ст. 430 ЦПК України в межах платежу за один місяць стягнутих аліментів, з 07.08.2023 року в ОСОБА_1 виник обов'язок по його сплаті.
Так як негайне виконання рішення суду зі сплати аліментів за один місяць не було сплачено ОСОБА_1 , вчасно, то в межах даної суми (5 000 грн) нарахування пені слід здійснювати з наступного місяця, що йде за місяцем в якому необхідно було здійснити поточну сплату аліментів.
У даному випадку такий період починається з 01 вересня 2023 року і закінчується 23 серпня 2024 року (визначений позивачем як такий, за який стягується пеня в межах заявлених вимог), протягом 357 днів було допущено винну заборгованість. Виходячи з 5 000 грн х 1% х 357 = 17 850 грн, тобто дана сума і буде становити розмір неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів в межах періоду нарахування пені згідно заявленого позову.
З урахуванням наведеного загальна сума пені крім розрахованих 82 000 грн має бути збільшена на розмір пені по аліментам, які нараховані за прострочення негайного виконання рішення суду щодо сплати аліментів в межах платежу за один місяць.
Разом з тим, як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Апеляційний суд також звертає увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції або в результаті своєї ж скарги або в результаті свого заперечення (постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20).
Оскільки оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги задоволено частково (у розмірі 71 050 грн), а позивач дане рішення суду першої інстанції не оскаржувала, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни вбік збільшення розміру стягнутої судом першої інстанції з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини у сумі 71 050 грн.
За таких підстав, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в його мотивувальній частині щодо розрахунку суми пені та визначення періоду, коли наявна вина боржника в утворенні заборгованості по аліментах та залишенням рішення суду без змін в іншій частині рішення.
Також колегія суддів вважає, що за наведених вище обставин та викладених у цій постанові обґрунтувань відсутні підстави для скасування ухвали суду про виправлення арифметичної помилки описки у рішенні суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в частині встановлення вини боржника та розрахунку пені за прострочення сплати аліментів в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2025 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2025 року про виправлення арифметичної помилки у рішенні суду - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова