ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.01.2026Справа № 910/9977/25
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта"
про стягнення 252 727,70 грн,
У серпні 2025 року Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (далі - позивач, Управління) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 252 727,70 грн, з яких: 200 040 грн основна заборгованість, 13 638,8 грн штраф, 36 007,20 грн пеня, 3 041,70 грн три проценти річних за період із 07.02.2025 до 11.08.2025.
Ухвалою суду від 18.08.2025 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено Головному управлінню Служби безпеки України у місті Києві та Київській області строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання суду відомості про ціну позову, розрахунок сум, заявлених до стягнення та відповідно документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
20.08.2025 через систему "Електронний суд" Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області була подана заява про усунення недоліків із доданими до неї документами на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".
25.08.2025 Управлінням до суду через систему «Електронний суд» було подане клопотання, в якому позивач наполягав на розгляді заяви про витребування доказів, що містилось в позовній заяві.
Так позивач просив суд витребувати у ПАТ «Укрнафта» копії усіх наявних в його володінні фінансово-господарських документів, якими засвідчуються факти, обсяги узяття цим публічним акціонерним товариством перед товариством з обмеженою відповідальністю «Лівайн Торг» (код ЄДРПОУ: 41449359) зобов'язань щодо відпуску на автозаправних станціях пального на користь Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 20001792), строки і результати виконання цих зобов'язань, для дослідження їх (документів).
Відповідно до положень 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Водночас, звертаючись до суду з клопотаннями про витребування доказів, позивачем, всупереч вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України, не наведено підстав які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати та підстав, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа.
З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Так, відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Тобто Господарський процесуальний кодекс України фактично передбачає два способи належного вручення судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", в тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС в випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Оскільки з матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, судом було направлено саме до такого "Електронного кабінету" копію ухвали про відкриття провадження в справі від 22.08.2025.
Із наявного в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа вбачається, що ухвала про відкриття провадження в справі від 22.08.2025 була доставлена до електронного кабінету 22.08.2025 о 20:06.
Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Аналогічний підхід у визначенні часу надсилання (як часу доставки) судового рішення до електронного кабінету одержувача у розумінні приписів частини шостої статті 242 ГПК України є сталим та послідовним, і застосований Верховним Судом у низці ухвал, зокрема, в ухвалах від 18.12.2023 зі справи № 926/244/23, від 12.01.2024 зі справи № 907/773/21, від 25.01.20214 зі справи № 38/5005/6636/2012, від 26.01.2024 зі справи № 904/3823/19, від 01.02.2024 зі справи № 910/10792/22, від 05.02.2024 зі справи № 917/282/23 та ін.
Відповідно до частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, датою вручення ухвали суду від 22.08.2025 вважається 23.08.2025.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.06.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
16.09.2022 Головним управлінням Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівайн Торг», як продавцем, був укладений договір № 22-94 на закупівлю товару - паливо (дизельне паливо) ДК 021:2015 ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти відповідної якості по бланкам внутрішнього обігу (далі - талони).
21.09.2022 Головним управлінням Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лівайн Торг», як продавцем, був укладений договір № 22-99 на закупівлю товару - паливо (бензин А-95 Євро) ДК 021:2015 ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти відповідної якості по бланкам внутрішнього обігу (далі - талони).
Згідно з умовами договору № 22-94 відповідач зобов'язався поставити на користь позивача 13 490 л дизельного палива за ціною 52,00 грн, загальною вартістю 701 480,00 грн.
Згідно з умовами договору № 22-99 відповідач зобов'язався поставити на користь позивача 64 580 л бензин А-95 Євро за ціною 48,00 грн, загальною вартістю 3 099 840,00 грн.
Пальне усіх видів за цими договорами мало постачатися шляхом відпуску пального (заправлення ним службового автотранспорту ГУ СБУ із роздавальних колонок на підставі оформлених відповідачем на увесь передплачений обсяг пального і заздалегідь переданих ГУ СБУ талонів, тобто скретч-карт) на обумовлених договорами автозаправних станціях «ANP», «Авіас», «Авіас плюс», «Укрнафта», зокрема розташованих у місті Києві за адресами: Бориспільське шосе, 5, 14, Наддніпрянське шосе, 1, Столичне шосе, 33, 104/2, Харківське шосе, 68, бульвар Дружби народів, 42, проспекти Академіка Глушкова, 70, Академіка Палладіна, 46А, Бажана, 4, Броварський, 53, Науки, 171, Червонозоряний, 126/1, 115, вулиці Автозаводська, 24/1, Академіка Заболотного, 31е, 174, Богатирська, 17, Братиславська, 11А, Верховинна, 77/13А, Жмеринська, 1А, Кайсарова, 7/9, Кільцева дорога, 5, Міська, 2А, Пшенична, 9, Саперно-Слобідська, 6/3, Саратовська, 63, Світла, 1, Стеценка, 1, Теліги Олени, 61А, Фрунзе, 58, Червоногвардійська, 39, Чорновола В'ячеслава, 1, Кудрявський узвіз, 10, на підставі оформлених відповідачем, як продавцем, і виданих ГУ СБУ, як покупцю талонів (скретч-карт).
Відповідно до пункту 4.1-4.3 договору № 22-94 та № 22-99 розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Оплата за отриманий Покупцем Товар здійснюється Продавцю на протязі 14 робочих днів з дня його отримання згідно видаткової накладної, шляхом безготівкового розрахунку. У разі затримки бюджетного фінансування Покупця, розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом 3-х банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного призначення для здійснення закупівлі на свій реєстраційних рахунок. Продавець погоджується з тим, що у випадку відсутності у Покупця коштів для закупівлі другої та наступних партій Товару, або ж з інших причин, які не дозволили провести у поточному році оплату запланованої закупівлі, він не вимагатиме у Покупця грошової компенсації за Товар, який некуплений та неоплачений у зв'язку з відсутністю потреби в закупівлі.
На виконання вказаних умов договорів ГУ СБУ зі свого казначейського рахунку № UA228201720343180001000011998, що обслуговується Державною казначейською службою України, оплатило на користь відповідача на його банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у філії АТ «Ощадбанк» (Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк»), обумовлений обсяг передбачених договорами поставок пального (відпуску пального на АЗС), здійснивши платежі на суми:
701 480,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1347 від 19.09.2022 за договором № 22-94 від 16.09.2022;
3 099 840,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 1386 від 23.09.2022 за договором № 22-99 від 21.09.2022.
Відповідачем передано ГУ СБУ згідно із видатковими накладними № 0080/0001149 від 19.09.2022, № 0080/0001165, специфікаціями №№ 0080/0001149-С, № 0080/0001165-С талони (скетч-карти) на відпуск пального на автозаправних станціях «ANP», «Авіас», «Авіас плюс».
Управління зауважує, що з 07.02.2025 відповідач ухиляється від виконання умов укладених договорів, зокрема Товариство не здійснило поставку дизельного палива в обсязі 510 л за договором № 22-94 та бензину А-95 Євро в обсязі 3 615 л за договором № 22-99, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 26 520,00 грн за договором № 22-94 та 173 520,00 грн за договором № 22-99.
11.06.2025 Управління звернулось до відповідача із листом № 51/14-45313, в якому вимагало проінформувати причини невиконання договорів та відшкодувати у добровільному порядку спричинену матеріальну шкоду.
Оскільки відповідач проігнорував вимогу позивача, Управління звернулось із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з Товариства 200 040 грн основної заборгованості, 13 638,8 грн штрафу, 36 007,20 грн пені, 3 041,70 грн три проценти річних за період із 07.02.2025 до 11.08.2025.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір від 16.09.2022 та від 21.09.2022 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майнова-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За своєю правовою природою укладені між сторонами договори № 22-94 та № 22-99 є договорами поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 Цивільного кодексу України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з приписами статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується виконання Управлінням в повному обсязі обов'язку оплати товару за договорами № 22-94 та № 22-99.
У свою чергу, виконуючи свої зобов'язання за договором, відповідач передав позивачу талони на паливо. Вказані обставини засвідчені позивачем у позові.
При цьому суд зазначає, що представлені до суду видаткова накладна є доказом продажу саме товару на підставі договорів.
Суд зауважує, що згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Всупереч наведеного вище, відповідачем обставин належного виконання своїх обов'язків за договором № 22-94 та № 22-99 документально обґрунтовано не було, доказів передачі палива в повному обсязі суду представлено не було.
Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов'язанням сторін. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18.
Керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин.
Так, приписами часини 1 статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження повернення грошових коштів у розмірі 26 520,00 грн (за договором № 22-94) та 173 520,00 грн (за договором № 22-99), а тому вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 13 638,8 грн штрафу, 36 007,20 грн пені, 3 041,70 грн три проценти річних за період із 07.02.2025 до 11.08.2025 суд зазначає наступне.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Здійснивши перерахунок заявлених Управління до стягнення компенсаційних виплат за обрахований позивачем період, керуючись принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 3 041,70 грн трьох процентів річних, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 7.3 договорів передбачено, що за порушення зобов'язань щодо асортименту та строку поставки товару покупцю, продавець сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів продавець додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, але не менше розміру подвійної облікової ставки НБУ.
Перевіривши розрахунок заявленого штрафу та пені, керуючись принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що до стягнення з Товариства підлягає пеня у розмірі 36 007,20 грн та штраф у заявленому розмірі 13 638,80 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Управління в повному обсязі в заявленому розмірі.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області про стягнення 252 727,70 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Мандриківська, будинок 47, офіс 503; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41449359) на користь Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області (Україна, 01010, місто Київ, провулок Аскольдів, будинок 3А; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20001792) 200 040,00 грн (двісті тисяч сорок гривень 00 копійок) основну заборгованість, 13 638,80 грн (тринадцять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 80 копійок) штрафу, 36 007,20 грн (тридцять шість тисяч сім гривень 20 копійок) пені, 3 041,70 грн (три тисячі сорок одну гривню 70 копійок) три проценти річних та 3 032,73 (три тисячі тридцять дві гривні 73 копійки) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.