ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.01.2026Справа № 910/7518/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАСОБИ ПРОМИСЛОВОГО ЗАХИСТУ" вул. Городоцька, 162, м. Львів, 79041
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» вул.Єжи Гердойця 5, м.Київ, 03150
про стягнення 51 671,95 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАСОБИ ПРОМИСЛОВОГО ЗАХИСТУ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 51 671,95 грн., а саме 50 554,44 грн. основного боргу, 1117,51 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про закупівлю № ЦБРК-22-142 від 18.10.2022 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 24.05.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 16.05.2023 надійшла заява № 22-05/8/23 від 22.05.2023 про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7518/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Через канцелярію суду 28.06.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № ЦБРК-08/684 від 16.06.2023 року, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та незаконність позовних вимог, а також вказує, що в порушення вимог п. 8.3.9 Договору податкова накладна не зареєстрована, в результаті чого покупець позбавлений включити суми ПДВ до складу податкового кредиту.
Також через канцелярію суду 25.07.2023 від представника позивача надійшла заява № 24-07/8/23 від 24.07.2023 року про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 380/15839/23, з доказами надсилання іншій стороні.
Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Поряд із тим, від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру, в тому числі заперечень та/або пояснень щодо заяви позивача про зупинення провадження у справі до суду не надходило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 заяву позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАСОБИ ПРОМИСЛОВОГО ЗАХИСТУ" про зупинення провадження у справі № 910/7518/23 задоволено, провадження у справі № 910/7518/23 зупинено до вирішення пов'язаної з нею адміністративної справи № 380/15839/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" до відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження в справі № 910/15839/23, надавши суду відповідні письмові докази.
Через систему «Електронний суд» 14.01.2025 року представником позивача подано клопотання б/н від 14.01.2025 про поновлення провадження у справі № 910/7518/23, з доказами надсилання до електронног кабінету відповідача, в якому представник позивача повідомляє суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у даній справі та просить поновити провадження у справі. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.
Відповідно до статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.
Враховуючи вищевикладене, оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у даній справі відпали, зокрема, рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/15839/23 від 04.04.2024 року, яке набрало законної сили, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" задоволено, а також Державною податковою службою України в добровільному порядку виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/15839/23, що підтверджується наданими позивачем квитанціями про реєстрацію податкових накладних №№ 5, 14 в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.12.2024 року, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 року задоволено клопотання позивача та поновлено провадження у справі № 910/7518/23, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Запропоновано сторонами надати пояснення щодо предмета спору з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі 380/15839/23 від 04.04.2024 року, яке набрало законної сили.
В свою чергу, сторонами не надано будь - яких письмових пояснень щодо предмета спору з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/15839/23 на виконання вимог ухвали суду від 30.01.2025 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Частиною 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 18.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАСОБИ ПРОМИСЛОВОГО ЗАХИСТУ" (позивач у справі, постачальник за договором) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії «Центр з будівництва та ремонту колії» (відповідач у справі, покупець за договором) за результатами проведення електронних торгів №UA-2022-09-13-008003-a укладено Договір про закупівлю № ЦБРК-22-142 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується у 2022 році поставити товар у власність структурним підрозділам покупця, де кінцевий отримувач товару приймає його та оформлює відповідні документи, а покупець зобов'язується здійснити оплату в строки та на умовах, визначених цим договором.
Розділами 2 - 18 Договору сторони погодили якість, тару, упаковку та маркування товарів, ціну Договору, порядок розрахунків, поставку товарів, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, обставини непереборної сили, оперативно-господарські санкції, вирішення спорів, застереження про конфіденційність, антикорупційні та санкційні застереження, строк дії Договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 15.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення воєнного стану або до 31.12.2022 року, в залежності від того, яка дата настане раніше, а в частині оплати та гарантійних строків - до повного виконання їх сторонами.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами п.п.1.2, 1.3 Договору найменування товару: Убір головний літий з логотипом, код тоару відповідно до ДК 021:2015:18440000-5 -18440000-5 Капелюхи та головні убори.
Згідно п.1.6 Договору кількість, асортимент, марка, виробник товару визначається у Специфікації № 1 (додаток 1), що невід'ємною частиною договору.
Зокрема, сторонами погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору -Специфікацію, згідно якої предметом поставки є убір головний літній зі світло відбиваючим логотипом, темно-синього кольору. Застібка (липучка) з регулюванням по розміру голови (від 56 до 62 см) у кількості 2200 штук за ціною 108,30 грн. за одиницю без ПДВ, загальною вартістю 285 912,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до Розділу 4 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Постачальник здійснює поставку на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита», ІНКОТЕРМС (2020). Кожна партія товару має бути поставлена протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати отримання рознарядки постачальником, якщо інше не зазначено у рознарядці. Адреси кінцевих отримувачів товару визначені у Додатку 2 до цього Договору. Адреса кінцевого отримувача товару, за якою постачальник зобов'язаний здійснити поставку кожної окремої партії товару, зазначається покупцем в кожній відповідній рознарядці.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акта прийому - передачі товару та/або видаткової накладної (п.4.10).
Видаткова накладна або Акт приймання - передачі товару вважається належним чином оформленим за умови його підписання представниками постачальника та кінцевог отримувача товару (п.5.12 Договору).
У видатковій накладній або Акті приймання-передачі товару обов'язково зазначається: найменування, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість поставки товару з ПДВ (п. 5.13 Договору).
Відповідно до п. 5.15 Договору право власності на товар переходить від покупця з дня підписання уповноваженими представниками покупця видаткової накладної або Акту приймання - передачі відповідної партії товару.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов спірного Договору та відповідно до Рознарядки на поставку товару № ЦБРК-08/661 від 21.12.2022 року позивачем було поставлено відповідачу товар - Убір головний літній зі світло відбиваючим логотипом темно -синього кольору. Застібка (липучка) з резулванням по розміру голови. у кількості 389 штук по ціні 108,30 грн. за одиницю без ПДВ загальною вартістю 50 554,44 грн. з ПДВ, що підтверджується з видатковою накладною № 89 від 28.12.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
В контексті вищенаведеного судом враховано зміст постанови Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 про стягнення заборгованості з оплати поставленого за договором товару, в якій Верховний Суд зазначив, зокрема, про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При цьому, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та засвідчена печатками обох сторін.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Крім того відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №910/23097/17).
Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставки товару на підставі видаткової накладної №89 від 28.12.2022 року на суму 50 554,44 грн., в т.ч 8425,74 грн. ПДВ, відповідно до приписів пунктів 201.7, 201.10 Податкового Кодексу України позивачем було складено та подано на реєстрацію податкову накладну № 14 на загальну суму 50 554,44 грн. (ПДВ 8425,74 грн.), що підтверджується квитанцією № 1 від 13.01.2023 року, реєстраційний номер № 9297519638.
Разом з цим суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зокрема, як вбачається з наданого відповідачем відзиву № ЦБРК-08/684 від 16.06.2023 року, відповідачем - АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Центр з будівництва та ремонту колії» як факт постачання позивачем товару згідно вказаної видаткової накладної № 89 від 28.12.2022 року, так і обсяг та вартість такої поставки не заперечувались.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 2.4. Договору при виявленні невідповідності кількості та/або якості комплектності, та/або асортименту товару виклик представника постачальника для участі у прийманні товару та складання двостороннього акта є обов'язковим.
Разом з тим, доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Пунктом 6.3 Договору встановлено, що загальна ціна Договору становить: 238 260,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 %: 47 652,00 грн. усього з ПДВ: 285 912,00 грн.
При цьому ціна за одиницю товару наведена у Специфікації (Додаток № 1 до Договору).
За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.7.1. Договору).
Пунктом 7.2. Договору передбачено, що оплата за кожну партію поставленого товару за цим Договором проводиться покупцем на 10 (десятий) банківський день з дати реєстрації податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, відповідно до рахунку-фактури на оставлену партію товару обумовлену згідно з п. 4.2. цього Договору за наявності документів, зазначених у п.5.4. цього Договору .
Згідно п.7.3. Договору тільки після отримання звіту про доставку та квитанції про підтвердження реєстрації (прийняття) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальник відправляє таку податкову накладну разом із квитанцією про реєстрацію покупцю в електронному вигляді за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення «M.E.Doc IS» відправка покупцю зареєстрованої податкової накладної постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 календарних днів від дати виписки податкової накладної /корегування податкової накладної.
Датою здійснення оплати за цим Договором вважається дата виконання обслуговуючим банком покупця його платіжного доручення щодо перерахування відповідної суми на користь постачальника,що підтверджується відповідною позначкою банку, зазначеною у розрахунковому документі в реквізиті «Дата виконання» (пункт 7.5 Договору).
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
В матеріалах справи наявна копія виставленого позивачем на оплату товару рахунку № 61 від 28.12.2022 року на суму 50 554,544 грн., в т.ч. 8425,74 грн. ПДВ.
Як встановлено судом з матеріалами справи, за наслідками подання на реєстрацію податкової накладної № 4 від 28.12.2022 року відокремленим підрозділом Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Львівській області сформовано квитанцію № 9297519638 від 13.01.2023 року, в якій зазначено про зупинення реєстрації податкової накладної від 28.12.2022 № 14 відповідно до п. 201.16 Податкового кодексу України як такої, що складена та подана платником податку, який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, та запропоновано надати пояснення та копії документів на підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній № 14.
Позивачем 24.04.2023 року було скеровано на адресу відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Львівській області Повідомлення № 7 про надання пояснень та копій документів щодо ПН від 28.12.2022 року № 14, в якому надані пояснення від 28.04.2023 року № 28-04/5/2 щодо господарської операції та додані первинних документів, які підтверджують господарську операцію за вказаною ПН: договору про закупівлю від 18.10.2022 № ЦБРК-22-142, видаткової накладної від 28.12.2022 року № 89, податкової накладної від 28.12.2022 року № 14, а разом із повідомленням скеровані сканкопії.
Проте, Рішенням Комісії Головного управління ДПС у Львівській області від 09.05.2023 року № 8776917/42513220 відмовлено у реєстрації ПН від 28.12.2022 року № 14 з посиланням на надання платником податку копій документів, складених з порушенням законодавства, а саме: копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків.
Як зазначено позивачем, продавцем було виконано обов'язок з реєстрації податкової накладної та в подальшому вжито заходів для її розблокування, отже за умови виконання позивачем умов Договору в повному обсязі кінцевий строк оплати відповачем поставленого товару сплинув 16 січня 2023 року.
Оскільки станом на дату подачі позову відповідачем не було здійснено оплату поставленого товару згідно умов Договору, у покупця утворилась заборгованість в загальній сумі 50 554, 44 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У зв'язку з нездійсненням оплати поставленого товару відповідачем та з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Центр з будівництва та ремонту колії» звимогою № 10-04/8/23 від 10.04.2023 року про погашення заборгованості сумі 50 554,44 грн., факт надсилання якої на адресу філії відповідача підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 10.04.2023 року, фіскального чеку від 10.04.2023 року та накладної № 0311331922116 від 10.04.2023 року.
Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Також, позивач звертався до відповідача шляхом надсилання на електронну адресу останнього з вимогою № 18-12/10/24 від 18.12.2024 року про погашення заборгованості, копія якої наявна в матеріалах справи, проте, станом на час розгляду справи, заборгованість АТ "Українська залізниця" не погашена.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом згідно матеріалів справи, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати товару, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Акціонерного товариства «Українська залізниця» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 50554,44 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про закупівлю № ЦБРК-22-142 від 18.10.2022 року та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Як встановлено судом, не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу від 09.05.2023 № 8776917/42513220 про відмову в реєстрації податкової накладної від 28.12.2022 року № 14, оскільки контролюючим органом не зазначено конкретних підстав для зупинення реєстрації, зокрема, податкової накладної від 28.12.2022 року № 14 за умови надання всіх необхідних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій згідно з зазначеною податковою накладною № 14, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №380/15839/23, яке набрало законної сили, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування Головного управління ДПС у Львівській області від 18.05.2023 № 8839363/42513220 про відмову у реєстрації податкової накладної від 23.12.2022 № 5 в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зобов'язано Державну податкову службу України (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 8; ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складену Товариством з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" (76019, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, будинок 2Б, кабінет 26Б; ЄДРПОУ 42513220) податкову накладну від 23.12.2022 № 5, датою її первинного подання на реєстрацію. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування Головного управління ДПС у Львівській області від 09.05.2023 № 8776917/42513220 про відмову у реєстрації податкової накладної від 28.12.2022 № 14 в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зобов'язано Державну податкову службу України (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 8; ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складену Товариством з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" (76019, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, будинок 2Б, кабінет 26Б; ЄДРПОУ 42513220) податкову накладну від 28.12.2022 № 14, датою її первинного подання на реєстрацію. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ ВП 43968090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" (76019, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, будинок 2Б, кабінет 26Б; ЄДРПОУ 42513220) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 8; ЄДРПОУ 43005393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" (76019, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, будинок 2Б, кабінет 26Б; ЄДРПОУ 42513220) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги адміністративний суд встановив, що надані позивачем документи складені з дотриманням вимог законодавства та були достатніми для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість обставин, які б унеможливлювали реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом не встановлено.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
Таким чином, оскільки факти, встановлені вищезазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, зокрема, щодо протиправної відмови в реєстрації податкової накладної № 14 від 28.12.2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
Отже, відповідність обсягу реалізованих позивачем товарів/послуг підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які за допомогою сервісу "Електронний кабінет платника" були надіслані позивачем Державній податковій службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію податкової накладної.
Окрім цього, матеріали справи свідчать, що Державною податковою службою України в добровільному порядку виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/15839/23, що підтверджується Квитанцією про реєстрацію податкової накладної № 14 в Єдиному реєстрі податкових накладних від 12.12.2024 року, копія якої надана позивачем.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов п. 7.2 Договору строк оплати поставленого товару передбачає залежність від факту здійснення реєстрації податкової накладної, на підставі якої відповідач має право включати суму ПДВ до податкового кредиту та здійснювати розрахунки з бюджетом.
При цьому, з урахуванням вищенаведеного суд доходить висновку, що позивачем вжито усіх передбачених законом заходів щодо розблокування податкової накладної №14 від 28.12.2022 та адміністративний суд зобов'язав ДПС України зареєструвати податкову накладну №14 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання, тобто позивач виконав усі умови Договору, відтак, відповідач зобов'язаний оплатити товар на 10-й банківський день з дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що в конкретних правовідносинах, з огляду на рішення адміністративного суду у справі №380/15839/23, визначається датою подання та свідчить про те, що строк оплати за Договором настав.
В свою чергу суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (частина 1 статті 613 ЦК України).
Згідно з частиною другою цієї статті, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Отже, прострочення кредитора настає виключно внаслідок не вчинення ним дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Наразі, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що кредитор (постачальник) допустив прострочення, адже він вчинив дії, необхідні для виконання зобов'язання (своєчасно подав на реєстрацію податкову накладну та необхідні документи), а обставини надсилання квитанції не впливають на строк оплати товару. Протиправні дії ДПС України щодо зупинення реєстрації податкових накладних, що встановлено рішенням адміністративного суду, яким зобов'язано зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання, є діями третьої особи, тому, у розумінні статті 613 ЦК України не можуть вважатися простроченням кредитора, який не є відповідальним за такі дії державного органу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 910/9204/23).
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 554,44 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати отриманого товару у рамках Договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1117,51 грн. втрат від інфляції за період 16.01.2023-12.05.2023, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, умов Договору та з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 1220,85 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумі, визначеній позивачем, а саме 1117,51 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул.Єжи Гердойця 5, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Центр з будівництва та ремонту колії» «Українська залізниця» (вул.Залізничне шосе, буд. 5-Б, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 43112236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАСОБИ ПРОМИСЛОВОГО ЗАХИСТУ" (вул. Городоцька, 162, м. Львів, 79041, код ЄДРПОУ 42513220) 50 554 (п'ятдесят тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири тисячі) грн. 44 коп. заборгованості, 1117 (одна тисяча сто сімнадцять) грн. 51 коп. втрат від інфляції та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон