пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
27 січня 2026 року Справа № 903/1145/25
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за відсутністю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1145/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор» до Селянського (фермерського) господарства “Надія» про стягнення 1884219,56 грн,
12.12.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор» сформував в системі “Електронний суд» позовну заяву до Селянського (фермерського) господарства “Надія» про стягнення штрафу в розмірі 1884219,56 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № ЦБ113/25 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків від 11.02.2025.
Ухвалою суд від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач ухвалу суду отримав 15.12.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, строк для подачі відзиву до 31.12.2025.
Відзив на адресу суду не надходив.
17.12.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор» сформував в системі “Електронний суд» клопотання, яким долучив до матеріалів справи попередження щодо порушення зобов'язань за Договором № ЦБ113/25 від 11.02.2025 року та докази відправки попередження відповідачу.
Протокольною ухвалою від 13.01.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.01.2026 о 10.00 год.
Відповідач ухвалу суду отримав 13.01.2026 об 17:33 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 27.01.2026 подав клопотання, в якому просить суд розглядати справи за відсутністю представника, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2025 між Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор» (Позивачем (Замовник) та Селянським (фермерським) господарством “Надія» (Відповідачем (Товаровиробником) укладено Договір №ЦБ113/25 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків врожаю 2025 року (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1.1 Договору Відповідач зобов'язався у 2025 році виростити та передати Позивачу 12 000 (дванадцять тисяч) тонн цукрових буряків з площі 180 га (с. Кремеш, Володимирський район, Волинська область).
Пунктом 2.1.2 Договору передбачено обов'язок Відповідача забезпечити викопування, складування та завантаження визначеної кількості буряків на транспорт Позивача у конкретно визначені календарні дати відповідно до Графіка відвантаження, що є невід'ємною частиною Договору.
Договір передбачає як купівлю-продаж буряків (з переходом права власності на частину врожаю до Позивача), так і їх передачу на переробку на давальницьких умовах, а також порядок зберігання та видачі цукру, меляси та жому.
Пунктами 2.3.2- 2.3.3 Договору встановлено, що зазначена в Графіку кількість є орієнтовною, допускається толеранс 10 % у бік збільшення або зменшення погодженої кількості.
Згідно п.5.7 Договору встановлено, що у разі невиконання Відповідачем обов'язків за п. 2.1.2 Договору, зокрема непередачі Позивачу узгодженої кількості буряків за Графіком відвантаження, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу штраф у розмірі 20 % вартості непереданих буряків.
Вартість непереданих буряків для цілей п. 5.7 визначається за договірною ціною 1 т буряків, погодженою п. 3.2.1 Договору, яка становить 1 235,80 грн без ПДВ.
На виконання п. 2.3.2 Договору 06.06.2025 сторони підписали Додаток № 1 (Графік відвантаження цукрових буряків), яким, зокрема, погоджено:
- період відвантаження цукрових буряків: з 15.10.2025 по 23.10.2025;
- орієнтовну кількість цукрових буряків: 12 000 т;
- місце складування буряків: «Кремеш».
На підтвердження фактичних поставок між Сторонами складено та підписано Акт виконаних робіт № Р00001256 та прийому-передачі сировини й готової продукції за період 01.10.2025- 16.10.2025 до Договору № ЦБ113/25 (далі - Акт від 16.10.2025).
Згідно з цим Актом Відповідач передав Позивачу 4 376,519 т цукрових буряків (залікова вага). Усі зазначені буряки були передані на переробку на давальницьких умовах.
Отже, загальний фактичний обсяг поставки буряків Відповідачем за Договором становить 4 376,519 т, а непоставленою залишилася кількість 7 623,481 т (12 000,000- 4 376,519), що істотно перевищує допустимий толеранс 10 %.
13.10.2025 Позивач направив Відповідачу письмове попередження щодо порушення зобов'язань за Договором № ЦБ113/25 (а.с.32-33), в якому, зокрема:
- повідомив про встановлений факт поставки Відповідачем вирощених у 2025 році цукрових буряків іншим господарюючим суб'єктам;
- звернув увагу на обов'язок Відповідача поставити погоджену кількість буряків саме на адресу Позивача;
- попередив про договірні наслідки невиконання Графіка відвантаження та можливе звернення до суду.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язався забезпечити поставку цукрових буряків у мінімальному обсязі не менше 10800 т, а договірна кількість 12000 т є базою для оцінки належного виконання зобов'язання.
Таким чином, обсяг зобов'язань Відповідача щодо кількості буряків був чітко визначений та деталізований у самому Договорі та Графіку відвантаження.
Відповідно до ст.11 ЦК України, обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Заявлений штраф є договірною неустойкою у розумінні ст. 549, 550 ЦК України, що нараховується разово у відсотках від вартості непоставленої частини товару та не вимагає доведення збитків. Позивач заявляє до стягнення лише штраф за п. 5.7 Договору за непоставлену кількість буряків і не заявляє в цьому позові окремих вимог щодо штрафів за недотримання толерансу або збитків, що свідчить про помірність та обґрунтованість вимог.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені, штрафу та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем штрафу і зазначає, що вартість товару, поставка якого не відбулась становить - 9421097,82 грн (7623,481 т), отже 20% від вартості товару, поставка якого не відбулась - 1 884219,56 грн.
Суд констатує, що розрахунок позивача є арифметично та методологічно правильний.
Суд також не вбачає підстав для зменшення розміру застосованого до відповідача штрафу згідно з положеннями ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Суд враховує, що відповідач не виконав своє зобов'язання з поставки товару, не навів суду причин, з яких він допустив таке порушення своїх зобов'язань, не вживав жодних заходів для врегулювання поставки товару, не подав клопотання про зменшення розміру штрафу та не надав жодних доказів свого майнового стану чи існування інших виняткових обставин, які б були підставою для зменшення розміру штрафу, передбаченого договором. При цьому розмір штрафу узгоджено сторонами в договорі (п.5.7. Договору), тобто відповідач добровільно погодився на такий розмір штрафу.
За таких обставин підстав для зменшення розміру передбаченого договором штрафу немає.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення штрафу з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1884219,56 грн.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 22610,63 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства “Надія» (вул. Вишнева,39, село Заячиці, Володимирський район, Волинська область, 45520, код ЄДРПОУ 30089486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Радехівський цукор» (проспект Юності, 39, село Павлів, Шептицький район, Львівська область, 80250, код ЄДРПОУ 36153189) 1884219,56 грн (один мільйон вісімсот вісімдесят чотири тисячі двісті дев'ятнадцять гривень 56 коп.) штрафу, а також 22610,63 грн (двадцять дві тисячі шістсот десять гривень 63 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення виготовлено 27.01.2026.
Суддя І. О. Гарбар