вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" січня 2026 р. Справа№ 910/9738/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2025
у справі №910/9738/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом приватного підприємства "БУДПОСТАЧ"
до 1) Державної служби України з безпеки на транспорті,
2) Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про стягнення 19000, 00 грн,
У серпні 2025 року приватне підприємство «Будпостач» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 19000,00 грн, з яких 17000,00 грн безпідставно утримуваних коштів, 1700,00 грн виконавчого збору та 300,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу позивачем сплачено до Державного бюджету України штраф у розмірі 17 000,00 грн, а також 1700,00 грн виконавчого збору та 300,00 грн витрат виконавчого провадження, однак вказана постанова скасована в судовому порядку, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення безпідставно отриманих коштів відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2025 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "БУДПОСТАЧ" грошові кошти в сумі 19000, 00 грн та 2422, 40 грн судового збору.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі №320/41496/23 визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00грн, тому до Державного бюджету України заяво сплачені грошові кошти в розмірі 17 000,00 грн. Також, оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору в сумі 1 700,00 грн та втрат в розмірі 300,00 грн є Державний бюджет України, сплачені суми виконавчого провадження підлягають поверненню саме з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 ЦК України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник Державної служби України з безпеки на транспорті Латонова Тетяна Анатоліївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі №910/9738/25; скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі №910/9738/25 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних ПП "Будпостач" відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що позивач сплатив адміністративний штраф, за виконавчим документом, який перебував на виконанні в органі ДВС, відтак Укртрансбезпека не є належним відповідачем по даній справі;
- враховуючи, що з позивача було стягнуто адміністративний штраф за виконавчим документом, який перебував на виконанні в органі ДВС, застосовується код класифікації доходів бюджету 21081300 "Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі)", уповноваженим органом, що контролює справляння надходжень бюджету за яким виступає Міністерство юстиції України, а відтак Укртрансбезпека не є належним відповідачем по даній справі;
- як вбачається з матеріалів справи грошові кошти не надходили на рахунки Укртрансбезпеки, так як суми штрафу були перераховані спочатку на депозитний рахунок органу ДВС, а потім були перераховані до Державного бюджету України. Таким чином, Укртрансбезпека не була набувачем грошових коштів і перерахування сум штрафу не призвело до зміни майнового стану Укртрансбезпеки у вигляді приросту майна та збагачення за рахунок коштів позивача;
- у даному випадку повернення коштів має здійснюватися на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, а до даних правовідносин не може застосуватись ст. 1212 ЦК України;
- позивач не звертався із заявою про повернення коштів відповідно до Порядку №787 та не отримував відмови щодо їх повернення.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 апеляційну скаргу у справі №910/9738/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9738/25, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9738/25.
28.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9738/25.
21.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.10.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 036446 (далі - постанова № 036446), якою постановлено стягнути з Приватного підприємства "БУДПОСТАЧ" адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.(а.с.13)
09.04.2024 Заступником начальника відділу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанови: про відкриття виконавчого провадження № 74688832 щодо примусового виконання постанови № 036446; про арешт коштів боржника у розмірі 19 000,00 грн (з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.(а.с.12)
10.04.2024 позивач перерахував на рахунок Дарницького ВДВС у м. Києві 19 000,00 грн, з яких 17 000,00 грн - визначений постановою № 036446 розмір штрафу; 1 700,00 грн - виконавчий збір; 300,00 грн - витрати виконавчого провадження, що підтверджується платіжною інструкцією № 2143924931.(а.с.11)
11.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 74688832, у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 320/41496/23 адміністративний позов позивача було задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 036446 від 31.10.2023. (а.с.17)
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі №320/41496/23 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишено без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2024 - без змін.(а.с.14)
Позивач звернувся до суду з позовом про повернення сплачених на підставі вказаної постанови грошових коштів у розмірі 19 000,00 грн відповідно до ст. 1212 ЦК України, оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 320/41496/23 визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 036446 від 31.10.2023.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі №320/41496/23 визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн, тому до Державного бюджету України зайво сплачені грошові кошти в розмірі 17 000,00 грн штрафу, 1 700,00 грн виконавчого збору та 300,00 грн витрат виконавчого провадження, підлягають поверненню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 320/41496/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі №320/41496/23 визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 036446 від 31.10.2023, рішення суду першої інстанції у справі № 320/41496/23 набрало законної сили 28.05.2025.
Таким чином, відповідна правова підстава (постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 31.10.2023 № 036446) для перерахування позивачем коштів, визнана протиправною та скасована у судовому порядку.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки підстава на якій позивачем була сплачена сума штрафу у розмірі 17 000,00 грн скасована в судовому порядку, то такі кошти утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 ЦК України, а відтак сума у розмірі 17 000,00 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Щодо доводів апелянта, колегія суддів зазначає, що аналогічні спірним правовідносини вже були предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/5880/21 у постанові від 08.08.2023, в яких зазначено наступне.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п'ятий пункту 5 розділу І Порядку №787).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України та стягнення коштів з Державного бюджету України.
Щодо доводів апелянта, що відповідач у даній справі (Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) не є належним відповідачем у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567, у редакції, чинній на момент винесення постанови стосовно Філії).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша і друга статті 326 ЦК України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними.
Отже, посилання апелянта на те, що позивач мав звернутись до того органу, до якого ним було перераховано кошти, згідно платіжного доручення доданого до справи, а саме до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать статті 45 БК України та пункту 5 Порядку, де вказано, що Казначейство України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Зазначені апелянтом обставини не можуть вважатись перешкодою для позивача щодо безпосереднього звернення в суд з позовною заявою про повернення з Державного бюджету помилково сплачених коштів.
Оскільки у цьому спорі органом, який здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого мало б здійснюватись повернення коштів, що були помилково сплачені до Державного бюджету України, є Державна служба України з безпеки на транспорті, яка під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростувала ані факту помилкового надходження спірної суми на рахунок за кодом класифікації доходів бюджету 21081301, ані відсутності правових підстав для її утримання, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів з Державного бюджету України.
Щодо позовних вимог про повернення сплачених позивачем сум виконавчого збору в розмірі 1 700,00 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження. Зокрема, витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (ч. 2). На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч. 4).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною сьомою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що в разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/12267/23.
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору та витрат є Державний бюджет України, сплачені суми виконавчого провадження підлягають стягненню саме з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 ЦК України.
Отже, підстави для стягнення виконавчого збору у сумі 1 700,00 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн, що були стягнуті в ході здійснення виконавчого провадження з виконання постанови № 036446, є такими, що відпали, а тому відповідно вказані кошти підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України 1700,00 грн виконавчого збору та 300,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження правомірно були задоволені судом першої інстанції.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними а тому правомірно були задоволенні в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2025 року у справі № 910/9738/25, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2025 року у справі № 910/9738/25 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2025 року у справі № 910/9738/25 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).
Матеріали справи № 910/9738/25 повернути до місцевого господарського суду .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук