вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" січня 2026 р. Справа№ 910/12287/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - представник не прибув,
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2025 у справі №910/12287/25 (суддя Спичак О.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" до Акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 46.301.532,44 грн.
Встановив наступне.
02.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" з вимогами до Акціонерного товариства "ОТП банк" про стягнення 46 301 532,44 грн, з яких 15 437 223,45 грн основний борг, 26 225 154,06 грн інфляційні втрати та 4 639 154,93 грн 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, що укладені між позивачем та відповідачем договір про відступлення прав вимоги № 2 від 26.06.2015 та договір №291 від 23.09.2015 про передачу прав на заставлене майно були визнані судом недійсними в рамках справи №910/2489/17, проте відповідач свого зобов'язання перед позивачем з повернення отриманих за недійсним договором грошових коштів не виконав.
05.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача в порядку ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги (цесії) №25/02-2 від 25.02.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" та ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.11.2025 у справі №910/12287/25 відмовлено у прийнятті поданої в порядку ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги (цесії) №25/02-2 від 25.02.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" та ОСОБА_1 .
Так, обґрунтовуючи вказану ухвалу суд першої інстанції послався на те, що позивач не навів жодних обставин, що свідчать про неможливість включення ним вимог про визнання недійсним договору до позовної заяви із незалежних від нього причин, а також не подав суду жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на неможливість включення ним вимог про визнання недійсним договору до позовної заяви через незалежні від нього причини, а саме через те, що про існування оскаржуваного договору йому стало відомо лише 16.10.2025 з відзиву Банку на позовну заяву.
Сторони та третя особа правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (ухвали суду від 15.12.2025 про відкладення розгляду справи на 12.01.2025) до електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи.
При цьому, у своїх відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа просили розглянути справу за відсутності їх представників.
Апелянт також у своїй заяві просив розглянути справу за відсутності його представника.
З урахуванням того, що неявка представників сторін та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вже було вказано, 05.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача в порядку ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги (цесії) №25/02-2 від 25.02.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Господарським процесуальним кодексом України передбачено обов'язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина третя статті 13, частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, подаючи відповідну заяву, заявник (позивач) зобов'язаний довести неможливість включення до позовної заяви з незалежних від нього причин вимоги про визнання недійсним правочину, щодо якого ним заявляється відповідна вимога.
Позивач не навів жодних обставин, що свідчать про неможливість включення ним вимог про визнання недійсним договору до позовної заяви із незалежних від нього причин, а також не подав суду жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Так, позивач у поданій до суду першої інстанції заяві лише обмежився посиланням на те, що він довідався про існування Договору відступлення права вимоги (цесії) №25/02-2 від 25.02.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" та ОСОБА_1 , від банку, не вказуючи при цьому, коли саме довідався, з яких документів, тощо.
У поданій до суду першої інстанції заяві відсутня інформація щодо дати, починаючи з якої позивачу стало відомо про наявність оскаржуваного договору, а також не вказано з якого саме документу Банку йому стало відомо про його наявність.
Скаржник лише в апеляційній скарзі навів доводи щодо вказаних вище обставин та зазначив, що про існування оскаржуваного договору йому стало відомо лише 16.10.2025 з відзиву Банку на позовну заяву.
Разом з тим, оскільки позивачем наведеного не було доведено до місцевого господарського суду, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для врахування вказаних доводів та скасування законної ухвали.
Отже, враховуючи те, що позивачем не було доведено суду першої інстанції неможливість включення до позовної заяви з незалежних від нього причин вимоги про визнання недійсним правочину, висновок суду про відмову у прийнятті цієї заяви визнається колегією суддів обґрунтованим.
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника - позивача (апелянта).
Третьою особою у відзиві на апеляційну скаргу заявлено витрати правничої допомоги в сумі 20 000 грн.
Позивачем, в свою чергу, подано заперечення, в яких він просив відмовити третій особі у стягненні вказаних витрат, а в разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для їх відшкодування - зменшити розмір витрат до мінімально розумного.
Суд, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У даному випадку, у відзиві на апеляційну скаргу третьою особою було заявлено про витрати правничої допомоги, та надано докази понесення витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 20 000 грн заявник надав:
копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 17.10.2025 №25/1710-2, укладеного між адвокатом Шульженко І.В. та Куликовським Олександром та копію додаткової угоди до нього від 04.12.2025;
копію акту від 14.12.2025 приймання-передачі наданих послуг на суму 20 000,00 грн;
копію детального опису наданих послуг.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди виходячи з реального обсягу правничої (правової допомоги), що буде надаватися адвокатом клієнту за апеляційним провадженням, сторони домовилися, що визначена пунктом 3.1. договору винагорода (гонорар) адвокату за вищевказаним апеляційним провадженням становить грошову суму у розмірі 20 000 грн.
Згідно акту від 14.12.2025 приймання-передачі наданих послуг адвокатом було надано наступні послуги клієнту:
надання клієнту правової консультації щодо апеляційної скарги (0,5 год.);
правовий аналіз порушення прав та законних інтересів клієнта, визначення необґрунтованості апеляційної скарги (1 год.);
оформлення в порядку ст. 263 ГПК України відзиву на апеляційну скаргу (2,5 год.)
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як надання клієнту правової консультації щодо апеляційної скарги та правовий аналіз порушення прав та законних інтересів клієнта, визначення необґрунтованості апеляційної скарги, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка відзиву на апеляційну скаргу.
Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що час витрачений на його підготовку (2,5 год.) є завищеним, а сума у 20 000 грн - неспівмірною з обсягом виконаної роботи.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати третьої особи з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність третьою особою у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених нею обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, слід зазначити, що визначений третьою особою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги за усіма наведеними послугами є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат третьої особи на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу) є 5 000 грн.
З огляду на викладене вище, судова колегія вважає за необхідне заяву третьої особи про розподіл судових витрат задовольнити частково та стягнути з позивача 5 000 грн. судових витрат, понесених третьою особою при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2025 у справі №910/12287/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросвєт" на користь ОСОБА_1 5 000 грн витрат професійної правничої допомоги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи участь судді Барсук М.А. 22.01.2026 у вебінарі у НШСУ та перебування 23.01.2026 судді Барсук М.А. у відпустці) складена: 26.01.2026 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук