ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2462/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року, суддя першої інстанції Петренко Н.Д., повний текст складено та підписано 15.09.2025 року.
у справі №916/2462/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича, м. Одеса
до відповідача: Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса
про стягнення моральної шкоди в розмірі 300 000 грн
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
23.06.2025 Фізична особа-підприємець Урсакі А.Г. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради про стягнення спричиненої йому моральної шкоди в сумі 300 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність відмов у наданні дозвільних документів, що встановлено судовими рішеннями. При цьому, позивач зазначає, що моральну шкоду було завдано протиправними діями та рішеннями Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, який був ліквідований (реорганізований) на підставі рішення Одеської міської ради № 2945-VIII від 16.04.2025, відповідно до п. 4 якого правонаступником усіх прав та обов'язків ліквідованого органу є новостворений Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, який і є належним відповідачем у цій справі.
Позивач Фізична особа-підприємець Урсакі А.Г. наголошує на тому, що протиправність дій та рішень відповідача неодноразово встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили, зокрема:
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 420/3060/23 було визнано протиправними та скасовано листи-відмови відповідача від 24.01.2023. Суд зобов'язав відповідача оформити паспорти прив'язки;
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі № 420/21867/23 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки;
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі № 420/18789/24 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки;
- окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/18789/24 було встановлено факт невиконання відповідачем попереднього рішення суду та надання повторної відмови з тих самих підстав, які вже були визнані судом протиправними.
Позивач вказує, що постійна боротьба з протиправними діями відповідача, необхідність витрачати час та ресурси на судові процеси спричинили тривалий стрес, що призвело до нервового виснаження та загострення хронічних хвороб, що підтверджується медичними документами: згідно з консультаційним висновком від 28.09.2023, у позивача діагностовано "нервове виснаження, викликане тривалим стресом". Результати МРТ-досліджень від 22.04.2024 підтверджують наявність численних гриж та протрузій у шийному та поперековому відділах хребта, набряку кісткового мозку, що є наслідком дегенеративних змін, які загострюються під впливом постійного стресу. Постійні болі вимагали проходження курсів лікування та реабілітації.
Окрім того, позивач вказує на наявність внаслідок дій відповідача приниження ділової репутації та втраті можливостей для ведення бізнесу. Ділова репутація для підприємця є ключовим активом. Систематичні протиправні відмови відповідача та постійні судові процеси створили імідж особи, яка не може стабільно та законно вести свою діяльність. Внаслідок неможливості отримати довгострокові дозвільні документи та гарантувати стабільність роботи, позивач втратив можливість співпраці з ключовим контрагентом, що планував постачати продукцію для торгових точок позивача, розраховуючи на довгострокову співпрацю. Це завдало шкоди діловій репутації та призвело до втрати прибутку.
Також, позивач зауважує про порушення нормальних життєвих зв'язків та докладання додаткових зусиль для організації життя. Замість того, щоб займатися розвитком свого бізнесу, створенням робочих місць та сплатою податків, позивач роками змушений був витрачати свій час, енергію та фінанси на боротьбу з незаконними діями органу місцевого самоврядування, що повністю змінило його нормальний ритм життя, змусивши стати "професійним позивачем" для захисту своїх конституційних прав.
Отже, як стверджує позивач, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради (наразі Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради) систематично на протязі 2023-2025 років вчиняв протиправні дії та приймав незаконні (протиправні) рішення щодо Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г., порушуючи при цьому права позивача та допускаючи щодо останнього систематичне порушення принципів належного урядування. Своїми протиправними діями відповідач викликав у позивача негативні емоції, страждання та приниження. Крім того, такі дії відповідача впливають на ділову репутацію позивача, як суб'єкта господарювання, оскільки, через призму тривалості, мають характер його приниження.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 жовтня 2025 року у справі №916/2462/25, (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича задоволено частково; стягнуто з Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на користь Фізичної особи - підприємця Урсакі Андрія Григоровича відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для притягнення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд виходив із того, що у справі встановлено наявність усіх умов цивільно-правової відповідальності, передбачених статтею 1173 Цивільного кодексу України, а саме: неправомірність дій відповідача, підтверджену судовими рішеннями, що набрали законної сили; наявність шкоди, вираженої у пошкодженні майна позивача та понесених ним витратах; а також причинно-наслідковий зв'язок між такими діями та заподіяною шкодою.
Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру спірних правовідносин, тривалості та інтенсивності моральних страждань позивача, а також ступеня вини відповідача, дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 50 000 грн, визнавши такий розмір співмірним і достатнім для компенсації завданої немайнової шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі № 916/2462/25 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича, м. Одеса, у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, вказав, що:
позов Урсакі Андрія Григоровича стосується позадоговірного делікту (стягнення моральної шкоди), та базується на статтях 23,1167,1173 Цивільного кодексу України -норми цивільного деліктного права, а не господарського;
наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах;
відповідно до позовної заяви позивач зазначає що останньому завдано моральної шкоди саме внаслідок протиправних дій Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради черговими судовими розглядами. Таким чином, позов у даній справі по суті є похідним від адміністративних спорів, оскільки предмет позову не стосується зобов?язань із господарської діяльності;
якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов?язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів;
вбачається наявність спору про право, яке пов?язане із компенсацією моральної шкоди, який має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, що не враховано при розгляді справи у суді першої інстанції;
позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників Департаменту йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування. При розгляді справи та винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності;
саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій органу місцевого самоврядування не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивними наслідком поведінки завдавача шкоди;
судом першої інстанції досліджено надані позивачем докази, пов'язані з погіршенням стану здоров'я та зроблено висновок, що із них вбачається, що погіршення здоров'я позивача мало місце саме в період судових процесів, спрямованих на захист порушених прав позивача, як суб'єкта господарювання. Однак, зазначені документи не можуть бути доказами у відповідності до статей 73, 74 Господарського кодексу України, оскільки встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями Департаменту та наявності у позивача хронічних захворювань не вбачається за можливе;
за відсутності висновків судово-медичної експертизи, дії або бездіяльність Департаменту не могли викликати у позивача хвороби, діагнози яких встановлені у наданих медичних документах;
водночас, саме часові збіги погіршення здоров'я позивача і судових процесів, тобто припущення суду щодо можливого завдання шкоди здоров'ю, а не встановлені факти, були покладені в основу оскаржуваного рішення суду;
судом першої інстанції не враховані доводи Департаменту, стосовно того, що контрагент (ФОП Мартинюк М.М.) розірвав договір через дії відповідача, та така дія могла бути результатом власної оцінки ризиків бізнес-партнера, а не виключно дій органу влади. Крім того, судом не враховано, що до позовної заяви не додані докази розірвання зазначеного договору, а також інші докази, зокрема, показання свідка, що передбачено статтею 66 Господарського процесуального кодексу України;
рішення суду про протиправність дій органу не означає автоматично, що особа зазнала моральної шкоди у значному обсязі, Верховний Суд неодноразово вказував, що оцінка розміру моральної шкоди має бути обґрунтованою, співмірною та підтвердженою реальними наслідками для особи;
судом першої інстанції не враховані доводи Департаменту, що у розрахунку моральної шкоди, наданої позивачем до позовної заяви, наявні неточності, в зв'язку з чим не виключається помилковість здійсненого зазначеного розрахунку розміру моральної шкоди;
зазначення позивачем строку 24 місяці є помилковим, оскільки розгляд зазначених справ не тривав безперервно. Крім того, зазначені судові справи розглядались у письмовому провадженні, тобто, без фізичної участі позивача.
розрахунок на базі прожиткового мінімуму умовний і необґрунтований, нормативні акти не встановлюють фіксованої формули для розрахунку моральної шкоди. Прожитковий мінімум використовується у соціальних виплатах, але не є критерієм для визначення розміру шкоди, завданої немайновим інтересам,
розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану;
під час розрахунку моральної шкоди треба враховувати ступінь вини всіх осіб, у тому числі й позивача, позивачем не представлено доказів на підтвердження душевних страждань, моральних страждань, переживань, що були заподіяні Департаментом, а також доказів, що моральна шкода заподіяна саме з вини відповідача, а також не представлено відповідного розрахунку;
сума моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень виглядає непропорційною, є не обґрунтованою експертизою, не порівнюється з аналогічними рішеннями в судовій практиці. Верховний Суд неодноразово вказував, що моральна шкода має бути співмірною характеру порушення. Навіть, якщо суд визнає факт душевних страждань, розмір компенсації повинен бути помірним, об'єктивно обґрунтованим та не сприйматися як покарання для органу місцевого самоврядування.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2462/25; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі №916/2462/25 до ухвалення Південно-західним апеляційним господарським судом постанови у даній справі, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
25.11.2025 року до Південно-західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Урсакі Андрія Григоровича, м. Одеса надійшов відзив (вх.№4089/25/Д3), в якому останній просить суд апеляційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зокрема, у відзиві відповідач зазначає, що:
твердження відповідача про порушення судової юрисдикції та порушення судом першої інстанції вимоги частини l cт.231 Господарського- процесуального кодексу України - хибне та не відповідає дійсності. Господарський суд, відмовляючи у клопотанні про закриття провадження, правомірно зазначив, що спір виник у зв'язку з порушенням майнових прав позивача як суб'єкта господарювання щодо реалізації його права на провадження підприємницької діяльності;
моральна шкода позивачу спричинена не одноразовою дією, а систематичним, тривалим (близько 24 місяців) та неправомірним блокуванням підприємницької діяльності, включаючи ухилення від виконання судових рішень. Це підтверджується, зокрема, зверненням позивача до суду в порядку судового контролю за виконанням рішення у справі № 420/18789/24. Тривала боротьба з органом влади за законне право є прямим джерелом тривалого стресу;
позивач надав до позову докази виникнення цілого комплексу проблем зі здоров'ям на фоні стресу: гіпертонічна хвороба, аритмія, проблеми з жовчним міхуром (поліпи), хронічний тонзиліт та шийна лімфаденопатія. Тривалість та інтенсивність протиправних дій відповідача безпосередньо корелюють з погіршенням стану здоров'я позивача, що і є причинно-наслідковим зв'язком;
систематичні та умисні протиправні дії Департаменту, які тривали протягом 2023-2025 років, спричинили тривалий стрес, нервове виснаження та загострення хронічних хвороб;
всупереч безпідставним запереченням відповідача, позивачем у позовній заяві було надано вичерпні докази наявності всіх елементів, необхідних для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду;
систематичні протиправні рішення та дії відповідача, які стали наслідком тривалої невизначеності у господарської діяльності позивача та подальший процес відновлення порушених прав, які вплинули на реалізацію намірів позивача, суттєво погіршили його життєві зв'язки та ділову репутацію, тобто, заподіяли йому моральну шкоду;
усі необхідні елементи для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду наявні та доведені належними і допустимими доказами;
судом першої інстанції встановлено всі необхідні елементи деліктної відповідальності: протиправність дій (підтверджена судовими рішеннями), наявність шкоди (доведена медичними документами та втратою репутації) та безпосередній причинно-наслідковий зв'язок;
саме повідомлення про розірвання договору від ФОП Мартинюк М.М. і є доказом розірвання основного договору;
внаслідок неможливості отримати довгострокові дозвільні документи та гарантувати стабільність роботи позивач втратив можливість співпраці з ключовим контрагентом, що планував постачати продукцію для його торгових точок, розраховуючи на довгострокову співпрацю. Це завдало шкоди діловій репутації позивача та призвело до втрати прибутку;
дії відповідача впливають на ділову репутацію позивача, як суб'єкта господарювання, оскільки через призму тривалості, мають характер його приниження. Отже, в зв'язку з тим, що відповідач, керуючись своїм службовими повноваженнями, всіляко намагається ухилитися від виконання рішення суду та продовжує діяти протиправно по відношенню до позивача, останній втрачає контрагентів та внаслідок неможливості отримати довгострокові дозвільні документи та гарантувати стабільність роботи, позивач втратив можливість співпраці з ключовим контрагентом, що планував постачати продукцію для його торгових точок, розраховуючи на довгострокову співпрацю. Це завдало шкоди діловій репутації позивача та призвело до втрати прибутку. Такі дії відповідача викликали глибокі душевні страждання у позивача, які він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв'язку з порушенням його прав людини, гарантованих йому Конституцією України, що викликало у нього сильні негативні почуття, які змінюються одне одним: почуття розчарування, почуття невпевненості в майбутньому та сильні душевні переживання;
апеляційна скарга відповідача є сукупністю безпідставних заперечень та спробою уникнути відповідальності за свавілля, яке було неодноразово підтверджено судом. Протиправність дій відповідача є доведеним фактом. Причинно-наслідковий зв'язок між цими діями та завданою позивачу моральною шкодою (погіршення здоров'я, приниження ділової репутації, порушення нормального життя) є очевидним та підтвердженим доказами. Запропонований розрахунок шкоди є обґрунтованим, а розмір відшкодування співмірним глибині та тривалості страждань.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/2462/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 300 000 грн.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15 вересня 2025 року у справі №916/2462/25 частково відповідає вимогам чинного законодавства України, але підлягає зміні в його мотивувальній та резолютивній частинах з викладенням їх в редакції постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач є Фізичною особою - підприємцем з 16.04.2008, вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках, обслуговування напоями, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/3060/23 за адміністративним позовом Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3060/23 від 06.04.2023 адміністративний позов Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними та скасовано листи-відмови № 01-08/33, № 01-08/36, № 01-08/35 від 24.01.2023 Департаменту архітектури та містобудування ОМР щодо відмови в наданні висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувної тимчасової споруди та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування ОМР надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача № Ф1-6357-ю/л, Ф1-6354-ю/л та Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023 року строком на три роки.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі №420/3060/23 апеляційну скаргу Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року скасувано в частині задоволення вимог позову Урсакі А.Г. про зобов'язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами №Ф1-6357-ю/л, №Ф1-6354-ю/л та №Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023 строком на три роки. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення місць тимчасових споруд для оформлення паспорта прив'язки за запитами Урсакі А.Г. №Ф1-6357-ю/л, №Ф1-6354-ю/л та №Ф1-6342-ю/л від 16.01.2023 з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/21867/23 за позовом Фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання протиправними дій, рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року у справі № 420/21867/23 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в наданні висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року та скасування листів Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-08/504, №01-08/33 від 30.06.2023 року, якими було прийнято рішення про відмову в видачі висновку про відповідність намірів, щодо місця розміщення пересувних тимчасової споруди та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд, зобов'язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради надати висновки про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд та оформити паспорти прив'язки пересувних тимчасових споруд за запитами позивача №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/ л від 01.06.2023 року за адресами: м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 41 та вул. Генерала Бочарова, 43 , площею 6 кв.м. та 9,80 кв.м. строком на три роки, стягнення з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради на користь позивача спричиненої йому моральної шкоди в сумі 6700 грн задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відмови фізичній особі - підприємцю Урсакі А.Г. в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за запитами №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року, про що зазначено в листах Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-08/504, №01-08/33 від 30.06.2023 року. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність будівельним нормам намірів розміщення тимчасових споруд для оформлення паспортів прив'язки за запитами Фізичній особі - підприємцю Урсакі А.Г. №Ф1-100769-ю/л, Ф1-100811-ю/л від 01.06.2023 року, з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог Фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г., зокрема, щодо стягнення моральної шкоди, відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024 у справі №420/21867/23 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року без змін.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/18789/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 позов Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо відмови Фізичній особі-підприємцю Урсакі А.Г. в наданні висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року та визнано протиправними і скасувано відмови Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, оформлені листами № 01-08/337, № 01-08/336 від 29.05.2024 року, у видачі Фізичній особі-підприємцю Урсакі А.Г. висновку про відповідність намірів щодо місця розміщення пересувних тимчасових споруд та оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд за його запитами № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вирішити питання про відповідність намірів розміщення пересувних тимчасових споруд за запитами позивача № Ф1-107392-ю/о, Ф1-107398-ю/о від 15.05.2024 року, за адресами м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 41 та м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 43 , площею 6 кв.м та 9,80 кв.м. з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог Фізичної особи - підприємця Урсакі А.Г. відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року залишено без змін.
Окремою ухвалою суду від 23.05.2025 року заяву Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (в порядку ст. 383 КАС України) по справі № 420/18789/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправним та зобов'язання вичинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24, яке набрало законної сили 10.04.2025 року. Зобов'язано Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вжити заходів щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом належного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24. Копію ухвали направлено до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради для вжиття заходів щодо усунення порушення, встановленого судом. Встановлено Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради строк для надання відповіді про виконання вказівок цієї ухвали 30 календарних днів від дня її отримання. В іншій частині заяву Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. залишено без задоволення.
26.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/2129/24, в якій останній просив суд:
- встановити судовий контроль за рішенням суду від 26.12.2024 у справі № 420/18789/24;
- визнати, що обов'язок з виконання рішення суду від 26.12.2024 у справі № 420/18789/24 покладено на правонаступника - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85);
- визнати факт невиконання Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) окремої ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/18789/24;
- накласти на керівника Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) штраф у розмірі, передбаченому частиною 2 статті 382 КАС України;
- зобов'язати Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (Код за ЄДРПОУ: 45839467, 65011, м. Одеса, вул. Успенська 83/85) подати звіт про виконання рішення по справі № 420/18789/24.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 задоволено частково. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24. Зобов'язано Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 року у справі № 420/18789/24 протягом 30 днів з моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Також, в матеріалах справи містяться наступні документи: копії позитивних висновків, якими погоджено можливість установки тимчасових споруд за конкретною адресою згідно із вимогами чинного законодавства та товарної спеціалізації тимчасових споруд, наданих Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 26.09.2022 року за № 0113/790/в, № 0113/789/в, № 0113/788/в та від 11.11.2022 за № 0113/911/в, № 0113/912/в, №0113/910/в; копії листів Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 26.09.2022 року №0113/790/в, 0113/789/в, 0113/788/в; копія договору № 3 від 20.01.2023 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Урсакі А.Г. та Фізичною особою-підприємцем Мартинюк М.М.; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 24.01.2023 за № 01-08/36 та № 01-08/33, № 01-08/35; копії позитивних висновків, якими погоджено можливість установки тимчасових споруд за конкретною адресою згідно із вимогами чинного законодавства та товарної спеціалізації тимчасових споруд, наданих Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 21.06.2023 року за № 0113/813/в, № 0113/812/в; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 30.06.2023 за № 01-08/504 та № 01-08/33; копії відмов Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 29.05.2024 за № 01-08/336 та № 01-08/337; копія заяви Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 19.09.2023; копія скарги Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г. до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 01.12.2023; копія відповіді Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 24.11.2023 за № 0113/95зпі.; копія відповіді Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 28.12.2023 за № 01-15/83зпі; копія повідомлення № 4/24 від 01.06.2024 року про односторонню відмову від договору № 3 від 20.01.2023 року від Фізичної особи-підприємця Мартинюк М.М.
Крім того, в матеріалах справи на підтвердження заподіяння шкоди здоров'ю позивача містяться наступні документи:
копія консультативного заключення лікаря невропатолога від 28.09.2023 року;
копія заключення після обстеження на магнітно-резонансному томографі від 22.04.2024 року;
копія заключення після обстеження на магнітно-резонансному томографі від 22.04.2024 року;
копія консультативного заключення лікаря невролога від 25.04.2024 року;
копія ультразвукового дослідження від 11.06.2024 року;
копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря гастроентеролога) від 16.07.2024 року;
копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря нейрохірурга) від 15.07.2024 року;
копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря хірурга) від 24.07.2024 року;
копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря невролога) від 29.07.2024;
копія консультативного висновку спеціаліста (лікаря кардіолога) від 12.11.2024 року;
копія заключення повторного обстеження лікарем кардіологом від 29.11.2024 року;
копія ультразвукового дослідження від 04.12.2024 року;
копія консультативного висновку лікаря невролога від 10.01.2025 року;
копія карти хворого, який лікується у відділені реабілітації від 16.01.2025 року;
копія консультативного висновку спеціаліста лікаря отоларинголога від 23.04.2025 року.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновком суду першої інстанції.
Перш ніж переходити до розгляду справи по суті, судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно порушення місцевим господарським судом правил судової юрисдикції, з огляду на таке.
Так, як вбачається з матеріалів справи спір у даній справі стосується відшкодування моральної шкоди, завданої Фізичній особі-підприємцю у зв'язку із здійсненням ним господарської діяльності. Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності суб'єктами господарювання, належать до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, а також державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Господарські суди розглядають справи у порядку позовного провадження за умови, що склад учасників спору відповідає вимогам процесуального закону, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
У даному випадку позивач звертався до відповідача з метою оформлення паспортів прив'язки тимчасових споруд та отримання відповідних узгоджень саме як Фізична особа-підприємець. Подані заяви безпосередньо стосувалися здійснення підприємницької діяльності у сфері вуличної торгівлі.
Отже, оскаржувані рішення відповідача щодо відмови в наданні узгоджень та оформленні паспортів прив'язки тимчасових споруд були прийняті стосовно позивача саме як Фізичної особи-підприємця.
Крім того, Одеським окружним адміністративним судом у справах № 420/3060/23, № 420/21867/23, № 420/18789/24 вже надавалась оцінка протиправності дій органу місцевого самоврядування за позовами Фізичної особи-підприємця Урсакі А.Г., що додатково підтверджує публічно-правовий характер дій відповідача та їх безпосередній вплив на господарську діяльність позивача.
Унаслідок прийняття протиправних рішень органом місцевого самоврядування щодо заборони розміщення пересувних тимчасових споруд було безпідставно обмежено право Фізичної особи-підприємця на провадження господарської діяльності, втрачено одного контрагента, порушено право на вільне здійснення підприємницької діяльності, а також завдано моральної шкоди, яка проявилася у психологічному тиску та частковому погіршенні ділової репутації.
Отже, з огляду на те, що порушення прав та інтересів позивача безпосередньо пов'язані зі здійсненням ним господарської діяльності, спір має господарсько-правовий характер та підлягає розгляду господарським судом відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України, тому вищезазначені доводи відповідача є безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому розумінні характеру спірних правовідносин і не є підставою для скасування рішення суду.
Щодо розгляду апеляційної скарги по суті справи, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, компенсація моральної шкоди незалежно від вини її заподіювача допускається також в інших випадках, встановлених законом. До таких випадків відносяться, зокрема, передбачені статтями 1173, 1174, 1175 Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Суд на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені у пунктах 6.11, 6.12, 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, згідно із якими, статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладений у пункті 40 постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (пункти 41, 42 постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 Цивільного кодексу України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 Цивільного кодексу України).
Так, як вбачається з матеріалів справи, протиправність дій та рішень відповідача неодноразово була встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили. Зокрема:
- рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 420/3060/23 було визнано протиправними та скасовано листи-відмови відповідача від 24.01.2023. Суд зобов'язав відповідача оформити паспорти прив'язки; рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі № 420/21867/23 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки; рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі№ 420/18789/24 було визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків та оформленні паспортів прив'язки; окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 420/18789/24 було встановлено факт невиконання відповідачем попереднього рішення суду та надання повторної відмови з тих самих підстав, які вже були визнані судом протиправними.
Таким чином, аналізуючи наявність підстав для притягнення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради до відповідальності на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України, колегія суддів виходить з того, що протиправність дій відповідача встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та мають преюдиційне значення для цієї справи.
За змістом наведених судових рішень відповідач протягом тривалого часу допускав незаконні відмови у наданні дозвільних документів, що зумовило для позивача необхідність неодноразового звернення до суду з метою захисту своїх прав.
Оцінюючи наявність немайнової шкоди та загального причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і негативними наслідками для позивача, апеляційний суд виходить з того, що тривале та систематичне порушення відповідачем вимог законодавства, підтверджене неодноразовими судовими рішеннями, об'єктивно могло спричинити для позивача психоемоційне напруження та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя та підприємницької діяльності.
Водночас, зазначені обставини підлягають оцінці судом з урахуванням вимог статті 23 Цивільного кодексу України при визначенні обсягу та розміру грошової компенсації моральної шкоди, з дотриманням засад розумності, справедливості та співмірності.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування позивачу моральної шкоди, однак вважає за необхідне перевірити правильність визначення її розміру.
Так, як уже зазначалося вище, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні особі внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми або інших негативних наслідків немайнового характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю вони заподіяні, у якій грошовій сумі позивач оцінює завдану йому шкоду та на яких міркуваннях ґрунтується така оцінка, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, а також з урахуванням інших істотних обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, ступінь зниження ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Водночас, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи. Обов'язок доведення факту заподіяння моральної шкоди покладається на позивача.
Порушення прав людини, що спричиняють психологічні страждання, розчарування та незручності, зокрема у зв'язку з порушенням принципу належного врядування, можуть кваліфікуватися як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»).
Разом з тим не всі негативні емоції, яких зазнає особа у зв'язку з порушенням її прав, досягають рівня страждання або приниження, що утворюють моральну шкоду. Оцінка такого рівня залежить від сукупності обставин справи, зокрема мотивів протиправної поведінки, її інтенсивності, тривалості, повторюваності, а також фізичних чи психологічних наслідків для потерпілої особи.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, саме позивач повинен довести, які конкретно рішення, дії чи бездіяльність відповідача спричинили моральні страждання, у чому вони проявлялися, а також обґрунтувати розмір заявленої до відшкодування шкоди.
Обов'язковим елементом цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та завданими немайновими втратами. Такий зв'язок має бути безпосереднім, тобто шкода повинна бути об'єктивним наслідком саме протиправних дій або бездіяльності відповідача, а не інших обставин (постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зазначив, що у справах про відшкодування шкоди обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача та причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою і шкодою покладається на позивача.
Саме по собі встановлення факту неправомірності дій органу місцевого самоврядування не є безумовною підставою для висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою моральною шкодою.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмір моральної шкоди має бути співмірним характеру порушення та не повинен мати карального характеру (зокрема, у справі № 750/6330/17 від 27.11.2019 року).
Судом першої інстанції було досліджено надані позивачем медичні документи, пов'язані з погіршенням стану його здоров'я, та зроблено висновок про те, що зазначене погіршення мало місце в період судових процесів, спрямованих на захист його прав.
Разом з тим не всі негативні емоції, яких зазнає особа у зв'язку з порушенням її прав, досягають рівня страждання, який обумовлює необхідність значної грошової компенсації. Оцінка такого рівня здійснюється з урахуванням сукупності обставин справи, тривалості та повторюваності порушень, а також їх наслідків для потерпілої особи.
Так, колегія суддів зазначає, що зміст наявних медичних документів не доводить розмір заявленої позивачем та зменшеної судом першої інстанції моральної шкоди, як такої, що спричинена істотним погіршенням стану здоров'я позивача або виникненням у нього хронічних захворювань саме в результаті протиправних дій відповідача у межах спірних правовідносин відповідно до норм ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на приниження його ділової репутації та втрату можливостей для ведення бізнесу, мотивуючи це тим, що контрагент - ФОП Мартинюк М. М. - розірвав договірні відносини у зв'язку з діями відповідача. Судова колегія вважає, що в даному випадку дійсно дії відповідача могли бути чинником, який вплинув на приниження ділової репутації та втрату ділових можливостей позивача, але, оскільки позивачем в якості підстави цього зазначений тільки один випадок, таке також не може свідчити про обгрунтованість розміру заявленої позивачем моральної шкоди.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що у справі встановлено факт завдання позивачу моральної шкоди у зв'язку з протиправними діями відповідача, однак обсяг та інтенсивність таких немайнових втрат, а також характер наданих доказів не підтверджують обґрунтованість як заявленого позивачем, так і визначеного судом першої інстанції розміру компенсації у сумі 50 000 грн.
Тобто, з урахуванням вищезазначених обставин, стану здоров'я позивача, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення його попереднього стану, ступінь вини відповідача, необґрунтовання позивачем суми заявлених ним позовних вимог належними засобами доказування, зокрема, висновком експерта тощо, та те, що розмір моральної шкоди має бути співмірним характеру порушення та не сприйматися, як покарання для органу місцевого самоврядування, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнувши з відповідача на користь позивача 15 000 грн. з відмовою в іншій частині позову в зв'язку з недоведеністю.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що факт завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача у цілому підтверджений матеріалами справи, однак обсяг і характер наданих доказів не дають підстав вважати доведеним заподіяння позивачеві моральних страждань у розмірі, як заявленому позивачем, так і визначеному судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, характеру допущених порушень, тривалості спірних правовідносин, а також відсутності належних і допустимих доказів прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та істотним погіршенням стану здоров'я позивача, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн є явно завищеним та неспівмірним із доведеними немайновими втратами, доводи відповідача знайшли часткове підтвердження, тому апеляційна скарга Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 року у справі № 916/2462/25 підлягає зміні в частині визначення розміру стягнутої моральної шкоди, з ухваленням у цій частині нового рішення про зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 15 000 грн, що є достатнім і справедливим способом компенсації завданих позивачеві немайнових втрат.
Керуючись ст.240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 у справі №916/2462/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, а його резолютивну частину наступним чином:
«Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича, м. Одеса до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса моральної шкоди у розмірі 300 000 грн задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул.Успенська,83/85, ЄДРПОУ 45839467) на користь Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.
Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Урсакі Андрія Григоровича, м. Одеса до Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса про стягнення з Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса моральної шкоди у розмірі 285 000 грн.».
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2462/25 залишити без змін.
Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складено 26.01.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький