ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
19 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3951/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від Виконавчого комітету Одеської міської ради - Асташенкова О.І. в порядку самопредставництва;
від ОСББ ,,КОРОЛЬОВА 17» - адвокат Ростомов Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 та заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення
по справі №916/3951/21
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “КОРОЛЬОВА 17»
до 1) Одеської міської ради;
2) Виконавчого комітету Одеської міської ради;
3) Фізичної особи-підприємця Антипенка Олександра Володимировича
про усунення перешкод у здійсненні права власності,
та за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “КОРОЛЬОВА 17»
до 1) Одеської міської ради;
2) Фізичної особи-підприємця Антипенка Олександра Володимировича
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/3951/21 скасовано частково, відмовлено в задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про усунення перешкод у здійсненні права власності співвласниками багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова 17, в особі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» нежитловими приміщеннями підвалу № 589, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова 17, шляхом визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності САС 191369 від 12 вересня 2008 року за територіальною громадою в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення підвалу № 589, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова 17, в іншій частині позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 по справі №916/3951/21 залишено без змін.
Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 задоволено частково заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “КОРОЛЬОВА 17» про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 3616,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 7021,00 грн судового збору за подання касаційної скарги, 6040,64 грн за проведення експертизи, стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 1135,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 7021,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги, 6040,64 грн. за проведення експертизи, стягнуто з Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, в іншій частині вимог заяви Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “КОРОЛЬОВА 17» про ухвалення додаткового рішення - відмовлено.
До суду апеляційної інстанції надійшла заява Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 в якій заявник просить:
- роз'яснити додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 р. у справі № 916/3951/21 у питанні того, чи буде сплата присудженої суми грошових коштів (3 616,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 7 021,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, 6 040,64 грн витрат за проведення експертизи, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції) Виконавчим комітетом Одеської міської ради (за умови відсутності у Одеської міської ради статусу головного розпорядника (розпорядника) бюджетних коштів) належним, достатнім і повним виконанням вимог додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 р. у справі № 916/3951/21 в частині стягнення коштів з Одеської міської ради.
В обґрунтування даної заяви про роз'яснення додаткової постанови Виконавчий комітет Одеської міської ради зазначає, що при вирішенні питання щодо виконання додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у цій справі Виконавчим комітетом Одеської міської ради виявлена неможливість виконання такого судового рішення, оскільки стягнення будь-яких коштів безпосередньо з Одеської міської ради як з органу місцевого самоврядування не є можливим.
Отже, на переконання заявника, є незрозумілим, яким чином необхідно виконати вимоги додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду про стягнення з Одеської міської ради грошових коштів за умови відсутності у останньої повноважень головного розпорядника (розпорядника) бюджетних коштів в силу приписів бюджетного законодавства.
У зв'язку з цим, на переконання Виконавчого комітету Одеської міської ради роз'ясненню підлягає можливість визнання сплати присудженої суми коштів Виконавчим комітетом Одеської міської ради (за умови відсутності у Одеської міської ради статусу головного розпорядника (розпорядника) бюджетних коштів) належним, достатнім і повним виконанням вимог додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду.
Також, до суду надійшла заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення в якій останнє просить:
- змінити порядок виконання п 2, 4 резолютивної частини додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2025 року у справі № 916/3951/21 в частині стягнення судових витрат ОСББ «КОРОЛЬОВА 17» з Одеської міської ради та встановити наступний порядок її виконання:
«Стягнути з Одеської міської ради за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 3616,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 7021,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги, 6040,64 грн. за проведення експертизи.
Стягнути з Одеської міської ради за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції».
В обґрунтування даної заяви Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» зазначає, що Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, а тому з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присудженої заборгованості слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради. ОСББ "КОРОЛЬОВА 17" вважає, що належною процесуальною дією, за таких обставин, є винесення ухвали про встановлення порядку виконання рішення суду, а не роз'яснення рішення суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 розгляд заяв було призначено на 19.01.2026.
Представник Виконавчого комітету Одеської міської ради під час судового засідання надав пояснення у відповідності до яких просив задовольнити заяву про роз'яснення судового рішення та відмовити у задоволенні заяви про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення.
В свою чергу, представник ОСББ "КОРОЛЬОВА 17" підтримав власну заяву про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення та заперечував проти задоволення заяви Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення судового рішення.
Розглянувши під час судового засідання заяву Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 та заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, колегія суддів дійшла наступного.
Частинами першою та другою статті 245 ГПК України передбачено, що за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового документа, який полягає в усуненні неясності судового акта. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання.
Роз'яснюючи судове рішення, суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до суті рішення та не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових відомостей, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу та порядку його виконання, суд відмовляє у роз'ясненні рішення.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 233/3676/19 вказано, що необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз'яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/12754/14, від 24.04.2018 у справі № 910/19810/17, заява про роз'яснення судового рішення відповідно до статті 245 ГПК України не підлягає задоволенню, якщо заявник фактично порушує питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.
Слід також звернути увагу на висновки, що сформульовані у рішенні ЄСПЛ у справі "BALAN v. The Republic of Moldova №2" (заява №49016/10), яке, головним чином, стосується встановлення правомірності роз'яснення судового рішення. Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ зазначив, що національні суди зобов'язані не допускати порушення принципу правової визначеності під час розгляду заяви про роз'яснення судового рішення. Роз'яснення рішення, яке в результаті фактично змінює спосіб його виконання, виходить за межі звичайного тлумачення чи виправлення канцелярських або судових помилок, що має наслідки, несумісні з принципом юридичної визначеності, гарантовані статтею 6 Конвенції.
Отже, роз'яснення судового рішення спрямоване на його викладення у більш зрозумілій формі та здійснюється господарським судом без зміни його змісту та в межах тих питань, які були предметом судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що незгода заявника з тим чи іншим формулюванням в судовому рішенні не є підставою для роз'яснення судового рішення.
Тобто, при роз'ясненні судового рішення суд не надає правову оцінку доводам учасників справи, а виключно більш детально розкриває формулювання в судовому рішенні при об'єктивній незрозумілості заявнику тих чи інших мотивів та висновків рішення.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025, яку просить роз'яснити Виконавчий комітет Одеської міської ради, серед іншого стягнуто з Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 3616,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 7021,00 грн. судового збору за подання касаційної скарги, 6040,64 грн за проведення експертизи, а також 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Отже, у даному випадку судом апеляційної інстанції чітко, зрозуміло та однозначно вказано особу з якої здійснюється стягнення понесених позивачем у цій справі судових витрат.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що заявлена Виконавчим комітетом Одеської міської ради вимога про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 не стосується неточностей формулювань, не доводить неясність судового акта, а так само неможливість чи утруднення розуміння висловлених судом висновків.
Викладене в заяві питання фактично полягає не у наданні роз'яснення, що стосується змісту прийнятої судом апеляційної інстанції додаткові постанови у справі, а зводяться до надання роз'яснень щодо (не) можливості виконання Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення суду замість іншої юридичної особи, а саме Одеської міської ради.
З огляду на зміст та прохальну частину заяви відповідача, його вимога фактично зводиться до необхідності надання роз'яснень з правових питань щодо здійснення розрахунків та виконання судового рішення, що не було предметом розгляду під час прийняття додаткової постанови, та відповідно не може бути підставою для її роз'яснення.
Отже, порушені заявником питання виходять за межі правового регулювання статті 245 ГПК України, а тому в задоволенні заяви Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у цій справі слід відмовити.
Щодо заяви Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У відповідності до з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013. у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. N 11-рп/2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч.1,2 ст. 55, ч.ч.1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також, у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до ч. 1-3, 7 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 Цивільного кодексу України. Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.
Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови, вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).
Суд зазначає, що зміна способу або порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.
Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Суд зауважує, що необхідною та обов'язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується сторонами, Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства. Натомість, розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси визначено: Виконавчий комітет Одеської міської ради.
Дані обставини також підтверджується відомостями викладеними у листі Державної казначейської служби України від 06.10.2025 з якого вбачається неможливість стягнення коштів з Одеської міської ради за судовими наказами у зв'язку із відсутністю у Одеської міської ради відкритих у казначействі рахунків, з огляду на що управлінням Казначейства повернуто стягувачу накази Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 року у справі № 916/3951/21 без виконання.
Відповідно до підпункту 1 пункту 9 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.
За змістом статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина перша статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в України").
В силу частини другої статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
За умовами пункту 3 частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.4 Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 №535-VІІ "Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції", Виконком Одеської міської ради є виконавчим органом , який створюється Одеською міською радою на період її повноважень відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статуту територіальної громади міста Одеси та регламенту ради. Виконавчий комітет Одеської міської ради є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконавчого комітету Одеської міської ради здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади.
Фінансові ресурси Одеської міської територіальної громади закріплені за виконавчими органами Одеської міської ради, які є розпорядниками коштів місцевого бюджету та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету, з огляду на що Одеська міська рада не відкриває власного рахунку, а при здійсненні діяльності користується рахунком свого виконавчого комітету.
Отже, враховуючи те, що Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що з метою захисту прав позивача та подальшого реального виконання додаткової постанови у цій справі стягнення присуджених грошових коштів слід здійснити з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Даний висновок суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.05.2020 у справі №916/1952/17.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що нові обов'язки на боржника, окрім тих, що вже встановлені постановою, не покладаються, а зміна способу (порядку) виконання рішення суду пов'язана із відсутністю у боржника відкритих рахунків, а також рахунків з яких можливо було здійснити безспірне списання.
Водночас, суд звертає увагу на те, що з моменту прийняття додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду по цій справі, яка набрала законної сили, відповідач не був позбавлений можливості самостійно та добровільно виконати рішення суду, проте, як свідчать наявні матеріли справи, таких дій не вчинив та добровільно рішення суду, як самостійно так й через відповідні виконавчі органи, не виконав.
Крім того, слід звернути увагу, що у даному випадку не відбудеться заміни сторони на стадії виконання судового рішення, оскільки судом стягнуто грошові кошти саме з Одеської міської ради, однак за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради з відкритих у Казначействі рахунків Виконавчого комітету Одеської міської ради.
В той же час, суд приймає до уваги те, що наказ не виконується органами державної казначейської служби України, адже у порядку, який встановлений судом його виконати неможливо. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі “Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece)», від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі “Фуклев проти України», заява №71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі “Чіжов проти України» п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі “Comingersoll S. A. проти Португалії», заява №35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Окрім того, вирішуючи справу “Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року).
Спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Так, в силу приписів до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши наведені у заяві доводи, надавши оцінку аргументам відповідача, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у цій справі підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 232, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. У задоволенні заяви Виконавчого комітету Одеської міської ради про роз'яснення додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 - відмовити.
2. Заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення - задовольнити.
3. Змінити порядок виконання п.п. 2, 4 резолютивної частини додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2025 року у справі № 916/3951/21 в частині стягнення судових витрат Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “КОРОЛЬОВА 17» з Одеської міської ради та визначити його таким чином:
«Стягнути з Одеської міської ради (за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 3616,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 7021,00 грн судового збору за подання касаційної скарги, 6040,64 грн за проведення експертизи.
Стягнути з Одеської міської ради за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ,,КОРОЛЬОВА 17» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції».
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст ухвали складено та підписано 26.01.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Савицький Я.Ф.