21 січня 2026 року
м. Чернівці
справа № 351/709/25
провадження 822/31/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,
секретар судового засідання Скулеба А.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа Служба у справах дітей Снятинської міської ради,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2025 року,
головуючий у суді першої інстанції суддя Скорейко В.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Снятинської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Вказувала на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем, який рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина постійно проживає з позивачкою, вона самостійно опікується та повністю її утримує, батько самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, у нього існує борг зі сплати аліментів.
Просив суд, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Снятинської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено і судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 не піклується про духовний і фізичний розвиток своєї доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надає матеріальної допомоги на її утримання, не спілкується з донькою та не цікавиться її здоров'ям, життям, інтересами, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року. ОСОБА_5 відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_6 .
Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2018 року № 351/1251/18 з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня пред'явлення позову, тобто з 14 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Визначено місце проживання дитини біля матері ОСОБА_5 .
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 встановлено, що станом на 28 березня 2025 року сукупний розмір боргу ОСОБА_2 складає 45 748 гривень 43 копійки.
Відповідно до довідки про участь батьків у шкільному житті дитини від 14 квітня 2025 року № 120/01-28, яка видана Снятинським ліцеєм «Інтелект», відповідач ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, успішністю доньки не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Участь у шкільному житті дитини бере її матір ОСОБА_1 .
З довідки № 53 від 15 квітня 2025 року, яка видана Снятинським ліцеєм ім. М. Бажана, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2020 року по 2023 рік навчалася у цьому закладі. За час навчання доньки батько ліцей не відвідував, вихованням не займався, навчанням не цікавився.
З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який надано Службою у справах дітей Снятинської міської ради встановлено, що орган опіки та піклування не може надати повний, всебічний та об'єктивний висновок у даній справі та вважає доцільним залишити дане питання на розгляд суду.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує свого батьківського обов'язку щодо виховання дитини.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України і зокрема вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.».
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, особистості учасників цих правовідносин, оцінки сімейної ситуації й інтересів дитини (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно своєї доньки.
Матеріали справи не містять беззаперечних доказів свідомого небажання відповідача, батька дитини, виконувати свої батьківські обов'язки, за відсутності при цьому об'єктивних перешкод.
З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розгляді справи не було встановлено факту свідомого, винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 ..
У матеріалах справи відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання ОСОБА_2 до належного виконання своїх батьківських обов'язків, відновлення психоемоційних зав'язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів матері, батька й доньки.
Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав, на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.
Разом з тим, посилання ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 з 2018 року самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини ОСОБА_4 , на даний час перебуває за кордоном, життям та здоров'ям її не цікавиться, утримання не надає, участі у вихованні дитини не приймає, не проявляє батьківської любові та піклування не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу.
З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який надано Службою у справах дітей Снятинської міської ради встановлено, що орган опіки та піклування не може надати повний, всебічний та об'єктивний висновок у даній справі та вважає доцільним залишити дане питання на розгляд суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачкою обставини не є безумовними підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
З огляду на зазначене, позбавлення батьківських прав, за встановлених судом першої інстанції обставин та наданих позивачкою доказах, не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання відповідача до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дітей, захист їхніх інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року, справа № 686/2794/24.
Посилання в апеляційній скарзі на несплату відповідачем аліментів на утримання дитини в контексті наявності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що сама лише несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень (постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 295/12593/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 243/10188/19, від 18 травня 2023 року у справі № 759/3563/22).
Колегія суддів наголошує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що позивачка не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки, що могли б бути підставою для застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав, саме в інтересах дитини.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього й виключного заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно його доньки.
Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні.
Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, провадження № 61-4524св23).
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення при вирішенні даного спору, рішення суду першої інстанції слід змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2025 року змінити, доповнивши її абзацом наступного змісту:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 23 січня 2026 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: Н.К. Височанська
О.О. Одинак