Іменем України
27 січня 2026 року
м. Харків
справа № 953/4274/25
провадження № 22-ц/818/1062/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
учасники справи:
позивач -Акціонерне товариство «Сенс-Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс-Банк», на рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 10 вересня 2025 року в складі судді Черняка В.Г.,-
В травні 2025 року, АТ «Сенс-Банк» ( надалі Банк) звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором 630476766 від 22.09.2016 року у розмірі 93750,86 грн судовий збір у розмірі 2422,40 грн та 7959,44 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтований тим, що 22.09.2016 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. В порушення умов кредитного договору, відповідач відмовляється виконувати свої зобов'язання з повернення боргу в строк та на умовах, встановлених сторонами в кредитному договорі. Станом на 07.08.2024 року заборгованість відповідача складала суму в розмірі 93 750,86 грн., з яких: 61 407,99 грн - прострочене тіло кредиту, 19 550,95 грн - відсотки за користування кредитом; 12 078,29 грн - тіло кредиту; 713,63 - овердрафт (несанкціонована заборгованість).
Рішенням Індустріального районного суду міста Харкова від 10 вересня 2025 року позов АТ «Сенс-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС-БАНК» заборгованість за кредитним договором №630476766 від 22.09.2016 року в розмірі 25 127,84 грн.
Не погодившись з рішенням Акціонерне товариство «Сенс-Банк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між Банком та відповідачем було досягнуто домовленості за всіма умовами кредитного договору, шляхом підписання акцепту на укладення договору з боку банку та підписання позичальником оферти, анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використання карти «Максимум-готівка».
Апелянт зазначає що не вимога про стягнення комісії за обслуговування розрахунково-касового обладнення не заявлялась та суд першої інстанції в цій частині вийшов за межі позовних вимог. Судом було зроблено передчасний висновок про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотків за користування кредиту та овердрафту. Позичальник частково здійснював погашення заборгованості за кредитом,що підтверджує факт отримання ним кредитних коштів, користування ними та факт укладення кредитного договору.
Щодо витрат на правничу допомогу, апелянт зазначає, що судом неправомірно було зменшено розмір відшкодування судових витрат, посилаючись на практику Верховного суду зауважує що суд не має права втручатись у правовідносини адвоката та його клієнта, змінювати розмір гонорару за правничу допомогу.
24.11.25 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення першої інстанції законним та обґрунтованим, таким що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те що судом досліджено всі наявні матеріалах справи докази, зокрема виписку по рахунку надану Банком, та зроблено вірний перерахунок заборгованості.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 22.09.2016 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис Таким чином 22.09.2016 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір №630476766.(а.с. 8-9)
Відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено: найменування продукту - «Максимум-готівка», мета кредиту - для особистих потреб; ліміт кредитної лінії - у розмірі 200000,00 грн; процентна ставка - 26 % річних; тип процентної ставки - фіксована; тип картки - MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов'язкового мінімального платежу 7 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн, строк дії кредитної лінії 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору; (а.с.10)
Згідно із наданим позивачем розрахунком та випискою за картковим рахунком, у ОСОБА_1 за кредитним договором №630476766 від 22.09.2016 року станом на 07.08.2024 наявна заборгованість в розмірі 93 750,86 грн., з яких: 61 407,99 грн - прострочене тіло кредиту, 19 550,95 грн - відсотки за користування кредитом; 12 078,29 грн - тіло кредиту; 713,63 - овердрафт (несанкціонована заборгованість).(а.с.12-23, 24)
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Взяті на себе зобов'язання за договором від 22.09.2016 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконала.
ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самим відповідачем.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості Банком було долучено Виписку рух коштів по рахунку з кредитною карткою World Debit MasterCard у період з 22.09.2016 по 07.08.2024, за змістом якої відповідачка систематично користувалась кредитними коштами, загальна сума витрат становить 600852,87 грн, загальна сума надходжень по картці становить 526570,26 грн, залишок заборгованості за кредитом становить 93750,86 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, оскільки банком неправомірно нараховувалися та стягувалися з відповідача грошові кошти що складаються з: комісії за розрахунково-касове обслуговування щомісячно в загальному розмірі 67091,46, проценти за овердрафт в розмірі 901,56 грн та комісії за послугу SMS - інформування в розмірі 630 грн.
Відповідачка неодноразово вносила кошти в рахунок погашення заборгованості, але вони розподілялись банком на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування, комісію за SMS - інформування та проценти за овердрафт, що непередбачені умовами договору, що призводило до зростання заборгованості за кредитом.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України«Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживчекредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України«Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України«Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України«Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення відповідачем плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, обслуговування основної картки: банком в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитоданця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, основної картки, комісія за послугу SMS -інформування, а також сплата процентів за овердрафт.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність списання з відповідача коштів за обслуговування кредиту, основної картки, комісії за послугу SMS -інформування, а також сплати процентів за овердрафт, та зменшення заборгованості за кредитним договором шляхом відіймання з нарахованої банком заборгованості за кредитом суми безпідставно списаних банком коштів: 93 750, 86 - 68 623, 02 = 25 127, 84 грн.
З приводу посилання банку на неправомірність зменшення суми відшкодування пов'язаної з витратами на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Враховуючи, що судом першої інстанції, задоволено позовні вимоги АТ «Сенс-Банк» на загальну суму 25 127,84 грн., що становить 26,8 % від заявленої позивачем суми, стягнуто з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача 2 133,13 грн витрати на професійну правничу допомогу та враховуючи те що апеляційна скарга не спростовує висновки суду першої інстанції ані в частині стягнення суми боргу ані в частині відшкодування професійної правничої допомоги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни розподілу судових витрат.
Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції. У скарзі не наведені поважні причини, з яких позивач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції ті документи, які позивач вперше надав до суду в якості додатку до апеляційної скарги, а саме: Публічна пропозиція ПАТ «Альфа-банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та до датки до нього. (а.с. 120-149).
Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак притримування позивачем доказів, які знаходяться у нього, до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, відсутність посилання на ці докази у позові усувають відповідність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.
Тому судова колегія суддів не враховує надану апелянтом Публічну пропозиція ПАТ «Альфа-банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та до датки до нього
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 10 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук