Справа № 953/2305/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/598/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.7 ст.111-1 КК України
Іменем України
21 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
за участю захисника - ОСОБА_6 ,
за участю прокурора - ОСОБА_7 ,
за участю обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2025 року задоволено клопотання прокурора про продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та продовжено обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 20 лютого 2026 року (включно), без визначення застави.
На вищевказану ухвалу захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2025 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, змінити обраний запобіжний захід ОСОБА_8 на такий, що не пов'язаний із позбавленням волі, або призначити альтернативний запобіжний захід у виді застави в мінімальному розмірі, визначеному КПК України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначає, що винесена ухвала не відповідає вимогам КПК України, головуючий суддя безпідставно дійшла висновку про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам. Крім того, вказує, що зазначені стороною обвинувачення ризики втратили свою актуальність, адже ОСОБА_8 вже другий рік перебуває під вартою. Обвинувачений ОСОБА_8 раніше не судим, має неповнолітнього сина, офіційне місце роботи. Додатково адвокат звертає увагу, що ОСОБА_8 тривалий час скаржиться на погіршення стану здоров'я, потребує належного медичного обстеження та лікування.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_6 підтримувала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, вказувала, що судом першої інстанції безпідставно продовжується строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , обставини, які були причиною обрання запобіжного заходу, вже втратили свою актуальність, ризики, надані прокурором, жодним чином не доведені.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримував вимоги апеляційної скарги та думку свого захисника.
Прокурор ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, зазначив, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, наявні та повністю відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, заслухавши учасників по даній справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованих ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Зокрема, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , суд першої інстанції вважав, що прокурором доведено недостатність застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Наявні наведені ризики є дійсними та тривають, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який. Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку. Таким чином, оцінюючи сукупність обставин передбачених в ст. 178 КПК України, наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд першої інстанції вважав за необхідне продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Крім того, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_8 раніше не судимий, розлучений, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працював помічником бурильника в ШВБР бурового управління Укрбургаз, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
Посилання сторони захисту на погіршення стану здоров'я обвинуваченого не можуть слугувати самостійною підставою для пом'якшення запобіжного заходу, оскільки відсутні відомості медичного характеру, які вказують на неможливість ОСОБА_8 утримуватись під вартою та неможливості отримання ним необхідного лікування в умовах слідчого ізолятора.
Крім того, відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України. Обвинувачений та його захисник не позбавлені процесуальної можливості звертатися до суду із клопотанням про проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення у обвинуваченого захворювань, які перешкоджають перебуванню під вартою, і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу. Крім того, сторона захисту має право звертатися з відповідними клопотаннями про забезпечення лікування до адміністрації установи, де він перебуває під вартою, та у випадку відсутності відповідного реагування з боку посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» оскаржувати такі дії чи бездіяльність у встановленому законом порядку.
На час апеляційного розгляду, колегії суддів не надано доказів, які б підтверджували неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та неможливість отримання ним належного, необхідного лікування та медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 23.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: