Справа №644/625/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11кп/818/215/26 Доповідач: ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України
22 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-при секретарі ОСОБА_5 ,
-за участю прокурора ОСОБА_6 ,
-захисника ОСОБА_7 ,
-обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, захисника ОСОБА_7 на вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 26 травня 2025, -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, із неповною середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.121 КК України на 6 років позбавлення волі.
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Як установив суд, 03.12.2023 приблизно о 13 годині ОСОБА_8 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, прийшов до квартири АДРЕСА_2 , де мешкає його брат ОСОБА_9 . При вході до квартири, на ґрунті тривалих неприязних відносин, між братами виник словесний конфлікт, який переріс у бійку. В процесі бійки ОСОБА_8 взяв до рук ножа, який лежав у коридорі квартири та почав наносити хаотичні удари цим ножем по тулубу та голові потерпілого ОСОБА_9 . З квартири потерпілий вибіг на сходи під'їзду, де між братами знову відбулась сутичка, а потім ОСОБА_9 вийшов на вулицю де конфлікт був припинений.
В результаті дій ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 були завдані такі тілесні ушкодження: проникаюче до черевної порожнини сліпе колото-різане поранення живота із ушкодженням брижі поперечно-ободової кишки, з локалізацією рани на передній черевній стінці зліва, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею (належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя); сліпі непроникаючі колото-різані поранення: в потиличній ділянці, в лівій виличній ділянці, в лівій навколовушно-жувальній ділянці, по заднє-латеральній поверхні шиї зліва, в проекції нижнього кута лівої лопатки, в проекції 9-10 грудних хребців справа, по долонній поверхні лівої кісті та 2 рани в верхній третині лівого передпліччя по тильній поверхні (належать, як у сукупності, так і поодинці, до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ставить питання про скасування вироку суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, - ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. Указав, що при вирішенні питання про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 суд першої інстанції належним чином не врахував, що останній застосував знаряддя злочину - саморобний ніж, яким наніс потерпілому один проникаючий удар у ліву ділянку живота, а також непроникаючі удари ножем у потиличну ділянку, ліву виличну ділянку, ліву навколовушно-жувальну ділянку, у задньо-латеральну поверхню шиї зліва, у проекцію нижнього кута лівої лопатки, у проекцію 9-10 грудних хребців справа, по долонній поверхні лівої кісті та 2 удари у верхню третину лівого передпліччя по тильній поверхні, тобто, у тому числі, у місця розташування життєво важливих органів, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Зауважив, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду не заперечував факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілого, хоча й зазначив про відсутність наміру на умисне вбивство, однак, на думку прокурора, характер, послідовність, рішучість і динамічність вчинених ним дій, локалізація та кількість ударів саморобним ножем у ділянку грудної клітини, механізм їх спричинення, у сукупності свідчать про те, що обвинувачений мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_9 .. Про спрямованість умислу на умисне вбивство також свідчить те, що, незважаючи на припинення ОСОБА_8 злочинних дій, потерпілий ОСОБА_9 усвідомлював можливість їх продовження та заподіяння йому тілесних ушкоджень, спрямованих на позбавлення життя, у зв'язку з чим вибіг з квартири на вулицю, де йому було викликано швидку допомогу, а в подальшому прооперовано. Просить ухвалити вирок апеляційним судом, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання - 10 років позбавлення волі.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , не оспорюючи обґрунтованості засудження ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій, ставить питання про зміну вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості. Указав, що потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні підтвердив, що конфлікт виник у зв'язку з його відмовою впустити ОСОБА_8 до квартири, а також те, що під час сварки він наніс ОСОБА_8 близько 10 ударів, претензій до обвинуваченого не має та просив суворо його не карати. Зауважив, що ОСОБА_8 раніше переніс черепно-мозкову травму, у зв'язку з чим вимушений приймати протиепілептичні препарати, що підтверджується медичною документацією, показаннями його цивільної дружини, а також виявленням цих препаратів при ньому під час огляду при його затриманні. Також зауважив, що згідно показань цивільної дружини ОСОБА_10 , вони із ОСОБА_8 проживають разом протягом 17 років, мають спільного сина віком 14 років, ОСОБА_8 раніше неофіційно працював. Вважає, що з урахуванням наведеного, можливо зменшити ОСОБА_8 строк покарання до 5 років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 , підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просила її задовольнити. Апеляційну скаргу захисника просила залишити без задоволення.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Апеляційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого, захисника, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК України ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах та є правильними.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку і спростовуються сукупністю доказів, а саме:
-показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який повідомив, що 03.12.2023 він знаходився вдома за адресою: АДРЕСА_1 . До квартири прийшов його брат ОСОБА_11 і хотів увійти в приміщення квартири, але, через те, що між ними тривалий час існували неприязні відносини, він не став впускати брата до квартири, між ними почалася штовханина, яка перейшла у бійку, при цьому він не тільки захищався, але й сам завдавав братові ударів. В процесі бійки вони перемістились до приміщення ванної кімнати, де він спиною розбив дзеркало і побачив, що в нього з'явилась зовнішня кровотеча, в руках брата він бачив якийсь предмет, чи то ключ чи щось подібне, можливо маленький ніж, але то не було великим ножем. Відчувши, що у бійці поступається братові, він вибіг з квартири на сходи, де ще намагався вдарити брата, який йшов за ним, а коли відчув слабкість та оніміння в тілі, вибіг на вулицю, де бійка припинилась з їх волі, після чого його знайомий викликав швидку;
-показаннями свідка ОСОБА_10 , яка повідомила, що її співмешканець ОСОБА_8 повернувся 03.12.2023 додому зі слідами крові на одязі. На її запитання, що сталося, він повідомив, що посварився з братом, більш детально про конфлікт не розповідав. Вона забрала в нього кофту зі слідами крові і випрала її. В подальшому цю кофту вона добровільно видала співробітникам поліції. Після їх бесіди ОСОБА_8 пішов до дільничного інспектора;
-протоколом огляду квартири АДРЕСА_2 від 03.12.2023, з якого вбачається, що під час проведення огляду в приміщенні кухні був виявлений та вилучений ніж зі слідами на його клинку речовини бурого кольору, яка, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/904-С-Ц/2023/24 від 16.01.2024 є кров'ю людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається; у приміщенні кімнати на підлозі виявлене та вилучене простирадло зі слідами плям бурого кольору, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/1591-С/23 від 06.01.2024 є кров'ю людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається (а.с.126-129 т.1);
-протоколом огляду під'їзду № 3 будинку АДРЕСА_3 від 03.12.2023, з якого вбчається, що під час проведення огляду при вході до під'їзду, на сходах та стінах від 1 до 4 поверху, перед входом до квартири АДРЕСА_4 та у тамбурі цієї квартири та квартири АДРЕСА_5 виявлені плями речовини бурого кольору, які, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 15-12/905-С-Ц/2023/24 від 12.01.2024 є кров'ю людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається (а.с.153-155 т.1);
-протоколом затримання ОСОБА_8 від 04.12.2023, з якого вбачається, що у останнього були вилучені: кросівки, на яких, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/1588-С/23 від 05.01.2024 знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається; спортивні брюки, на яких, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/1590-С/23 від 08.01.2024 знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається; куртка, на якій, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 14/1589-С/23 від 06.01.2024 знайдена кров людини, походження якої від ОСОБА_9 не виключається (а.с.175-177 т.1);
-протоколом проведення слідчого експерименту від 12.01.2024 за участю потерпілого ОСОБА_9 , в ході проведення якого останній на місці пояснив обставини події, що мали місце 03.12.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , які в цілому відповідають його показанням, наданим в суді (а.с.199-209 т.1);
-висновком судово-медичної експертизи № 12-14/700-А/23 від 02.01.2024, яким встановлено, що ОСОБА_9 має такі тілесні ушкодження:
-проникаюче до черевної порожнини сліпе колото-різане поранення живота із ушкодженням брижі поперечно-ободової кишки, з локалізацією рани на передній черевній стінці зліва, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею, яке належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя;
-сліпі непроникаючі колото-різані поранення: в потиличній ділянці, в лівій виличній ділянці, в лівій навколовушно-жувальній ділянці, по заднє-латеральній поверхні шиї зліва, в проекції нижнього кута лівої лопатки, в проекції 9-10 грудних хребців справа, по долонній поверхні лівої кісті та 2 рани в верхній третині лівого передпліччя по тильній поверхні, які належать, як у сукупності, так і поодинці, до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (а.с.194-195 т.1);
-висновком судово-медичної експертизи № 12-14/30-А/24 від 23.01.2024, яким встановлено, що виявлені у ОСОБА_9 в ході проведення судово-медичної експертизи № 12-14/700-А/23 від 02.01.2024 тілесні ушкодження, утворилися в єдиний короткий проміжок часу від не менше десятиразової травматичної дії клинка ножа, що був наданий на дослідження, який був вилучений з приміщення кухні квартири АДРЕСА_2 при огляді місця події 03.12.2023 (а.с.192-193 т.1);
-висновком судово-психіатричної експертизи № 5 від 08.01.2024, яким встановлено, що ОСОБА_8 страждає на хронічні психічні захворювання у формі дисоціального розладу особистості, синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає кримінальне правопорушення, ОСОБА_8 виявляв ознаки вказаних психічних захворювань та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_8 , відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (196-198 т.1);
-показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які підтвердили, що вони були залучені у якості понятих при затриманні ОСОБА_8 , очевидцями кримінального правопорушення не були.
Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_8 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_9 , у зв'язку з чим дії обвинуваченого були перекваліфіковані на ч.1 ст.121 КК України.
Виходячи з положень ст.115 КК України замах на умисне вбивство може бути скоєне лише з прямим умислом, коли винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Згідно ч.2 ст.24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Згідно роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). Таким чином, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство. У випадках, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо допускає настання будь-яких наслідків, у тому числі й смерті, вона також не може бути притягнута до відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.
При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. При дослідженні доказів необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Тобто із суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.
Як було вірно зазначено судом першої інстанції, про відсутність у ОСОБА_8 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_14 свідчить сукупність встановлених у ході судового розгляду обставин, зокрема те, що конфлікт між братами мав раптовий характер і виник на ґрунті тривалих неприязних відносин без будь-якої попередньої підготовки з боку обвинуваченого, у тому числі без підшукування знаряддя злочину. Судом першої інстанції встановлено, що ніж, яким були заподіяні тілесні ушкодження, ОСОБА_8 з собою не приносив, а взяв його у квартирі потерпілого безпосередньо під час бійки, що свідчить про спонтанність його дій.
Слід відзначити, що сам по собі факт використання ножа як знаряддя злочину не є безумовним доказом наявності у винної особи умислу на позбавлення життя потерпілого, що узгоджується з усталеною судовою практикою, відповідно до якої вирішальним для кваліфікації дій є не лише знаряддя злочину, а насамперед спрямованість умислу та сукупність обставин вчиненого діяння, а тому доводи прокурора в цій частині є безпідставними.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на характер та локалізацію тілесних ушкоджень, а саме на те, що потерпілому було завдано лише одне проникаюче колото-різане поранення живота, тоді як інші ушкодження мали характер сліпих непроникаючих поранень. Як убачається з висновку експерта №12-14/700-А/23, визначити силу травматичних впливів не є можливим, однак експерт припустив, що сила була достатньою для спричинення виявлених тілесних ушкоджень. За таких обставин відсутні підстави вважати, що обвинувачений був об'єктивно позбавлений можливості заподіяти більш тяжкі, у тому числі множинні проникаючі покарання, однак таких дій він не вчинив.
За встановлених обставин, з урахуванням обмеженої площі приміщення коридору та ванної кімнати, де відбувалась бійка, ОСОБА_8 мав реальну можливість завдати потерпілому більшої кількості проникаючих поранень у життєво важливі ділянки тіла, однак такої можливості не реалізував, що не узгоджується з наявністю прямого умислу на позбавлення життя.
Також судом встановлено, що ОСОБА_8 припинив свої протиправні дії з власної волі, незважаючи на те, що об'єктивних перешкод для продовження нападу не було.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що потерпілий вибіг з квартири, побоюючись продовження нападу ОСОБА_8 , не доводять спрямованість умислу обвинуваченого, оскільки суб'єктивне сприйняття потерпілим ситуації не є доказом наявності у винної особи прямого умислу на позбавлення життя та не спростовує встановлених судом обставин події і поведінки самого обвинуваченого.
У сукупності наведені обставини свідчать про те, що умисел ОСОБА_8 був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень без визначеності щодо їх тяжкості, тобто він діяв з невизначеним (альтернативним) умислом, за якого кримінально-правова оцінка має здійснюватися залежно від фактично заподіяних наслідків, а саме: тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Таким чином, зі встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_8 прямого умислу на замах на вбивство.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає доведеною винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, кваліфікацію його дій правильною, а доводи апеляційної скарги прокурора про зворотнє, - безпідставними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_8 , за доводами апеляційної скарги прокурора не встановлено.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначено необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, згідно з вимогами ст.65 КК України.
При цьому судом враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, непрацевлаштований, зловживає алкогольними напоями.
Судом також враховано визнання вини як обставину, що пом'якшує покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства із призначенням покарання у виді позбавлення волі у розмірі, який колегія суддів вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових злочинів, без застосування ст.75 КК України.
Що стосується посилання захисника на відсутність претензій з боку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого, то це саме по собі, за наявності вищевказаних обставин, не є підставою для призначення обвинуваченому менш суворого покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги доводи сторони захисту щодо наявність у обвинуваченого неповнолітнього сина, а також необхідності прийняття ним протиепілептичних препаратів у зв'зку з перенесеною черепно-мозковою травмою.
Слід відзначити, що стороною захисту не надано даних на підтвердження неможливості відбування покарання у виді позбавлення волі у зв'язку із захворюванням.
З огляду на наведене, підстави для скасування чи зміни вироку суду за доводами апеляційних скарг - відсутні.
Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Індустріального районного суду м.Харкова від 26 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді: