Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/71/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 385/255/20 Доповідач в колегії апеляційного суду
Категорія 116 (95) ОСОБА_2
19.01.2026 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12019120120000504 стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бандурове Гайворонського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ст. 116 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ст.72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 21 вересня 2019 року по 27 вересня 2022 року.
Ухвалено про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 5024 грн. 32 коп.
Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині за таких обставин.
Так, за версією слідства ОСОБА_7 20.09.2019 року близько о 19.00 год. приїхав на власному автомобілі марки "ВАЗ 2106", державний номерний знак НОМЕР_1 , помаранчевого кольору на дамбу сільського ставка, яка розташована в с. Бандурове, Гайворонського району, Кіровоградської області, на відстані 400 метрів від вул. Кобзаря, де знаходився потерпілий ОСОБА_10 .
У ході розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, з приводу підозри останнього у вчиненні крадіжки сільгосппродукції, із земельної ділянки, належної ОСОБА_7 .
У подальшому словесний конфлікт переріс у сварку, в ході якої ОСОБА_7 з метою залякування ОСОБА_10 , дістав із салону автомобіля дерев'яний продовгуватий предмет (биту), довжиною близько 58 см та наблизився до дерев'яного паркану, за яким знаходився потерпілий ОСОБА_10 . У свою чергу потерпілий ОСОБА_10 з метою захисту підняв із землі дерев'яну палицю, довжиною близько 144 см та почав утримувати її в руках. Передбачаючи можливий напад ОСОБА_10 , та не враховуючи ту обставину, що вони знаходяться по різні сторони паркану, що унеможливлювало раптову загрозу його життю, ОСОБА_7 повернувся до автомобіля та із салону дістав належну йому мисливську гладкоствольну рушницю марки МЦ2112 НОМЕР_2, 12 калібру. Повернувшись у бік потерпілого ОСОБА_10 , та утримуючи в руках рушницю у ОСОБА_7 виник раптовий злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_10 , тобто на умисне противоправне заподіяння смерті останньому.
Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_7 , перебуваючи на відстані близько 1,5 м від потерпілого ОСОБА_10 , який непорушно стояв по іншу сторону паркану, діючи невідкладно, з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом спрямованим на умисне вбивство ОСОБА_10 , з мотивів особистої неприязні, наблизився до паркану, який розділяв його із потерпілим та спрямував ствол рушниці на рівень черевної порожнини ОСОБА_10 .
У подальшому, знявши рушницю заряджену мисливськими патронами 12 калібру із запобіжника, ОСОБА_7 здійснив постріл в потерпілого ОСОБА_10 у присутності свідка ОСОБА_11 .
Внаслідок вказаного вистрілу ОСОБА_10 одержав вогнепальне поранення черевної порожнини, впавши на землю. Передбачаючи настання тяжких наслідків, ОСОБА_7 використовуючи власний автомобіль доставив потерпілого ОСОБА_10 до Гайворонської ЦРЛ, де останній помер від отриманих у наслідок вогнепального поранення тілесних ушкоджень.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №56 від 15.10.2019 року на тілі трупа ОСОБА_10 є тілесні ушкодження у вигляді: вогнепального дробового проникаючого поранення живота з пошкодженням тонкої кишки, сечового міхура, правої підвздошної артерії, внутрішньої поверхні крила правої підвздошної кістки. Дані тілесні ушкодження від пострілу з мисливської рушниці дробовим зарядом, відповідають вказаному в ухвалі часі і мають ознаки тяжких, як небезпечних у момент спричинення. Смерть ОСОБА_10 наступила від гострої крововтрати внаслідок вогнепального дробового проникаючого поранення живота з пошкодженням тонкої кишки, сечового міхура, підвздошної артерії, внутрішньої поверхні крила правої підвздошної кістки.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції за результатами розгляду даного кримінального провадження визнав винуватим та засудив ОСОБА_7 за ст. 116 КК України, а саме за умисне вбивство потерпілого ОСОБА_10 в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи.
В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінально процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки суду про можливість кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст.116 КК України є хибними, оскільки є результатом неналежної оцінки судом доказів, досліджених в судовому засіданні.
Також прокурор зазначає про те, що у вироці використано формулювання, стосовно того, що органами досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, однак не наводить самостійного формулювання обвинувачення визнаного доведеним за ст.116 КК України, що є підставою для скасування вироку.
Окрім того, вказує, що досліджений висновок судово -психіатричного експерта № 39 на його думку не надає висновків, які б зазначали про наявність сильного душевного хвилювання у обвинуваченого при здійсненні пострілу, а тому не має бути врахований при перекваліфікації діяння.
Прокурор вважає, що якщо обвинувачений на місце події прибув з дерев'яною битою та гвинтівкою, то даний факт виключає можливість кваліфікації дій обвинуваченого за ст.116 КК України, оскільки його дії під час суперечки з потерпілим усвідомлені та сплановані.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника
ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, прокурора який підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора з доповненнями підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вразі, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) є обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений такої можливості, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення.
Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч.2 ст. 23 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК України не може бути визнано законним та обґрунтованим і згідно з ч.1 ст. 412 КПК України підлягає скасуванню.
Зазначених вимог закону районний суд не дотримався, що у відповідності до положень п.3 ч.1 ст. 409 КПК України, тягне за собою скасування вироку.
В першу чергу, слід звернути увагу на вирок районного суду, який не відповідає вимогам ст. 374 КПК України з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині обвинувального вироку, у разі визнання особи винуватою зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання.
Зокрема, у вступній частині вироку, суд зазначив, що розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
Разом з тим, у мотивувальній та резолютивній частині вироку, суд визнає винним ОСОБА_7 та вважає доведеною його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 116 КК України.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист.
Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому, наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Як свідчить зміст оскаржуваного вироку, за результатами судового розгляду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, районний суд прийшов до висновку про наявність в його діях складу ст. 116 КК України та визнав його винним за вказаною нормою кримінального закону.
Разом з цим, всупереч вимогам п.2 ч.3 ст. 374 КПК України, в мотивувальній частині вироку, суд не сформулював обвинувачення, яке було визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, не виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, що фактично унеможливлює розуміння того, які обставини були встановлені саме судом за результатами розгляду кримінального провадження.
Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки об'єктивним даним про те, що обвинувачений ОСОБА_7 прибув на місце події з дерев'яною битою та гвинтівкою, не звернув уваги на локалізацію тілесних ушкоджень, ураженню життєво важливих органів, які вказують на спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_7 на що обґрунтовано вказує прокурор в апеляційній скарзі.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що у обвинуваченого ОСОБА_7 не було на момент скоєння злочину стану афекту, оскільки такий стан передбачає істотне обмеження здатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, однак висновок судово-психіатричного експерта № 39 від 04.02.2020 року наявний в матеріалах кримінального провадження не надає чітких висновків про наявність у ОСОБА_7 сильного душевного хвилювання при здійсненні пострілу, оскільки не існувало будь-якої загрози, а тому не може бути врахований при перекваліфікації діяння.
З огляду на викладене, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, зокрема у зв'язку з відсутністю чіткого формулювання обвинувачення за ст. 116 КК України, яке визнано судом доведеним, викликає обґрунтовані сумніви щодо правильності висновків суду щодо наявності в діях обвинуваченого конкретного злочину, а тому вирок районного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Апеляційний суд звертає увагу, що правова позиція щодо неприпустимості спрощення формулювання обвинувачення та відсутності у вироку формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, неодноразово висловлювалась в рішеннях суду касаційної інстанції, зокрема: в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року по справі №5-98км16; в постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі №466/9158/14-к (провадження №51-645 км18); в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі №521/11693/16-к (провадження №51-380 км17).
Допущені районним судом порушення вимог ст. 374 КПК України не можуть бути усунені шляхом зміни вироку, або ухвалення нового вироку апеляційним судом, оскільки відповідно до вироку районного суду, зокрема його мотивувальної частини, не вбачається які обставини, зокрема який обсяг обвинувачення було встановлено судом першої інстанції за результатами судового розгляду.
Крім того, мотивувальна частина вироку районного суду не містить переконливих висновків та змістовних обґрунтувань щодо перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.1 ст. 115 на ст. 116 КК України, суд формально перерахував докази сторони обвинувачення, не розкривши їх зміст, не вказав яке вони мають доказове значення і у сукупності впливають на кваліфікацію дій обвинуваченого саме за ст. 116 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст. 409, 412 КПК України, а тому з урахування усіх порушень, встановлених під час апеляційного розгляду справи, підлягає скасуванню.
Статтями 412, 415 КПК України врегульовано підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. При цьому, апеляційний суд враховує положення ч.1 ст. 412 КПК України, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас, згідно положень п.1 ч.1 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.
Таким чином, апеляційний суд констатує, що встановлені порушення, які були допущені судом першої інстанції при ухвалені вироку, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК України, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 стверджували, що обставини, які викладені у вироку не відповідають дійсності, а наявним у справі доказам дана неправильна оцінка.
Суд на їх думку так і не дав належної оцінки правдивим показанням ОСОБА_7 про те, що він випадково здійснив постріл у процесі самозахисту від агресивних дій ОСОБА_10 , а після цього усвідомлюючи наслідки, намагався йому допомогти і сам відвіз пораненого у лікарню.
Отже, вказані вище обставини перешкоджають і апеляційному суду розглянути подану апеляційну скаргу та прийняти законне і обґрунтоване рішення за наслідками розгляду, а тому, на підставі ст.ст.7,9 КПК України, необхідно призначити новий судовий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Доводи прокурора викладені у поданій ним апеляційній скарзі, мають стати предметом ретельної перевірки суду першої інстанції при новому судовому розгляді.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в разі доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.115 КК України призначене покарання слід вважати м'яким.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412-415, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 з доповненнями - задовольнити частково.
Вирок Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2025 року в кримінальному провадженні № 12019120120000504 стосовно ОСОБА_7 за ст.116 КК України - скасувати, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та призначити новий судовий розгляд у Благовіщенському районному суді Кіровоградської області.
Строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжити на 60 днів, а саме до 19 березня 2026 року.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4