Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/137/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 941/893/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_1
22.01.2026 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участі прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2025 року, якою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто по 09.02.2026 включно, з визначення розміру застави - 90 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому еквіваленті становить 272 520 гривень у кримінальному провадженні №12024121060001917 від 27.12.2024
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу районного суду щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього скасувати, та ухвалити рішення, яким обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що ухвала суду є не мотивованою та не обґрунтованою. Так при продовженні строку дії запобіжного заходу судом не конкретизовані ризики та не наведені докази, які підтверджують існування цих ризиків. Також, зазначає, що він не може впливати на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні. Зауважує, що не є доведеним ризик можливого вчинення ним нового кримінального правопорушення. Крім того, він має постійне місце проживання та реєстрації, що вказує на наявність міцних соціальних зв'язків. Крім того, вважає недостатньою обґрунтованістю переховування його від органів досудового розслідування та суду та неможливість запобігти іншим ризикам під час застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки на досудовому розслідувані він перебував на свободі і не порушував жодного ризику. Також, судом не враховано те, що він має постійне місце проживання та реєстрації, на утриманні хвору бабусю, що вказує на наявність міцних соціальних зв'язків.
У провадженні Петрівського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження внесене 27.12.2024 за №12024121060001917 за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_9 за ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_10 за ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_7 за ч.4 ст.187 КК України.
12 грудня 2025 року ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке в силу ст.12 КК України, віднесено до особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна (ч. 4 ст. 187 КК України), який усвідомивши тяжкість покарання, яке йому загрожує, та вільно пересуваючись по території України, зможе почати переховуватись від суду, а також будучи обізнаним про місце проживання потерпілих, свідків, може впливати на них з метою уникнення відповідальності, та вчиняти нові кримінальні правопорушення, а також відсутність належних доказів з боку сторони захисту про соціальну стабільність ОСОБА_7 , житла, де він може перебувати під домашнім арештом та можливості його перебування за даною адресою, суду не надано, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити реальність виконання такого запобіжного заходу. Крім цього, хвороба бабусі, за якою можуть здійснювати догляд інші члени сім'ї, не свідчить про можливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді, в дебатах обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу обвинуваченого, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, дослідивши матеріали клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1,ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 177, 178, 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону місцевим судом дотримані в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження №120241060001917 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому строку тримання під вартою на 60 днів.
Виходячи з даних матеріалів контрольного провадження, є правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, наведені прокурором та які знайшли обґрунтуванням місцевим судом, є дійсними та триваючими і на даний час вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 на більш м'який.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Ймовірність настання негативних наслідків, продовжують існувати, вони не зменшились та більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою є недостатнім для запобігання вказаним ризикам, суд прийшов до обґрунтованого висновку доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів, оскільки більш м'який запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
З матеріалів вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні корисливого умисного особливо тяжкого злочину, що карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна, тому усвідомлення тяжкості можливого покарання у разі доведення його вини, вказує на цілком ймовірну можливість переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та встановлені ризики; заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки. При цьому, будучи обізнаним про місце проживання потерпілих, свідків, може впливати на них з метою уникнення відповідальності, та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Отже, у разі застосування ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (особисте зобов'язання чи домашній арешт), вказане не забезпечить у подальшому належного виконання останнім його процесуальних обов'язків, так як перебуваючи на свободі, та усвідомлюючи кримінальне правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована, може переховуватись від суду. Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України», зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Також під час апеляційного розгляду провадження встановлено, що обвинувачений до затримання не був офіційно працевлаштований, законних джерел прибутку не мав, не одружений, що свідчить про недостатність міцності його соціальних зв'язків.
Крім того, апеляційним судом ураховується і те, що останній неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності.
Водночас, як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_7 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи заявлене клопотання, взяв до уваги, крім даних, передбачених ст.177 КПК України, особу обвинуваченого, характер вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, їх тяжкість, наслідки вчинення протиправних діянь та дійшов до обґрунтованого висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам та є правові підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Що ж стосується доводів про те, що судом безпідставно встановлено ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, то колегія суддів зазначає, що місцевий суд при розгляді клопотання прийшов до висновку, що заявлені прокурором згадані вище ризики доведені.
Посилання обвинуваченого на наявність у нього стійких соціальних зав'язків, постійного місця проживання, колегія суддів бере до уваги, однак, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливим, що могло б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення, а тому вони не можуть бути беззаперечною підставою для скасування запобіжного заходу. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих обвинуваченому дій, однак, згідно з обвинуваченням, вони не стали для нього стримуючим фактором.
Стосовно посилання обвинуваченого на застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, то колегія суддів вважає дане посилання необґрунтованим та таким, що не має фактичного обґрунтування, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у обвинуваченого житла та можливості його перебування за відповідною адресою суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів позбавлена можливості перевірити реальність виконання такого запобіжного заходу.
Більш того, судовий розгляд кримінального провадження здійснюється Петрівським райсудом Кіровоградської області, а адреса за якою обвинувачений просить визначити домашній арешт АДРЕСА_1 . Дана обставина, на переконання колегії суду, унеможливлює проживання обвинуваченого за цим місцем проживання, а тому з урахуванням відсутності в нього іншого житла це збільшує ризик ухилення підозрюваного від явки до суду. Тому така обставина унеможливлює й застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Отже, беручи до уваги те, що продовжують існувати ризики, які були враховані судом під час продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дані про особу обвинуваченого,а також серйозність пред'явленого обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, колегія суддів не знаходить підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 тримання під вартою, як про це просить обвинувачений.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
Доводи, які викладені в апеляційній скарзі не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків, і не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора, як про це просить останній.
Колегія суддів також враховує і те, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суддя, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, визначив розмір застави, який буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 183, 193, 194, 376 ч.2, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2025 року щодо нього - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: