Справа №717/2915/25
Номер провадження 2-а/717/4/26
26 січня 2026 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого - судді: Туржанського В.В.,
при секретарі: Каленчуку П.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Кельменці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Представник позивача ОСОБА_2 подала до Кельменецького районного суду Чернівецької області, позовну заяву, у якій просить скасувати постанову ОСОБА_3 інспектора прикордонної служби вищої категорії -- начальник групи відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , №008305Е від 30.11.2025 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 935 гривень на ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ): ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позов та пояснив, що 30 листопада 2025 року, біля 14 години, він, керуючи автомобілем «Фольксваген Кадді» із номерний знаком НОМЕР_2 , їхав по дорозі сполученням с. Вартиківці - с. Нелипівці. ОСОБА_1 зупинили прикордонники. На їх вимогу ОСОБА_1 показав паспорт, посвідчення, «ДІЮ» та «РЕЗЕРВ». Після цього ОСОБА_1 відвезли до відділу прикордонної служби , де протримали біля двох годин. Паспорт громадянина України ОСОБА_1 залишився в автомобілі. У відділі прикордонної служби прикордонник сфотографував паспорт ОСОБА_1 у додатку «ДІЯ», оскільки паспорт громадянина України ОСОБА_1 залишився в автомобілі. Потім принесли постанову. Жодного знаку про те, що у місці зупинки відстань до кордону 500 метрів не було. Тиждень тому ОСОБА_1 проїжджав по цій самій дорозі і на цьому ж блок-пості пред'являв паспорт. ОСОБА_1 їхав з АДРЕСА_1 оглянути автомобіль. ОСОБА_1 підписав протокол про адміністративне правопорушення копія якого була йому вручена.
Представник позивача Суха А.В. у судовому засіданні підтримала позов та пояснила, що позивач пред'явив паспорт громадянина України на блок-посту. ОСОБА_1 є жителем Дністровського району. Представник позивача вважає, що дозвіл у даному випадку не був потрібний, оскільки позивач їхав по дорозі загального користування. Крім того, позивачу не дали можливості ознайомитися із матеріалами справи. ОСОБА_2 вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в судове засідання не з'явився. Представник відповідача Довгошлюбна М.О. надіслала до суду відзив у якому зазначила, що позивач пред'явив прикордонному наряду документи використовуючи додаток «ДІЯ». ОСОБА_1 не звертався до НОМЕР_3 прикордонного загону для отримання дозволу на в'їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу. У відзиві представник відповідача просить позовні вимоги залишити без задоволення. Крім того, представник відповідача надіслала до суду клопотання у якому просить зменшити розмір витрат на правову допомогу шляхом відмови у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно до ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Суд вважає, що неявка представника не перешкоджає розгляду справи.
Судом встановлено, що згідно до протоколу про адміністративне правопорушення №012737Е від 30 листопада 2025 року, складеного інспектором прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_5 , ОСОБА_1 30 листопада 2025 року о 14 годині 30 хвилин, був виявлений прикордонним нарядом «контрольний пост» на околиці населеного пункт Кельменці Дністровського району Чернівецької області , на напрямку н.п. Кельменці - н.п. Ларга Бричанського району Республіки Молдова, на території Кельменецької ОТГ, на відстані 500 метрів до лінії Державного кордону, вище вказаний громадянин перебував без відповідного дозволу органу ДПСУ та документів , що посвідчують особу, чим порушив вимоги п.7 Положення про прикордонний режим, затвердженого ПКМУ №1147 від 27.07.1998 року та ст. 24 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України», тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 202 КУпАП.
Позивачу роз'яснено ст.63 Конституції України та права і обов'язки передбачені ст.268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення буде відбуватися о 14 годині 30 хвилин 30 листопада 2025 року в приміщенні відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що особу ОСОБА_1 встановлено на підставі загальногромадянського паспорта НОМЕР_4 .
Згідно до постанови №008305Е від 30 листопада 2025 року, яка винесена старшим зміни прикордонних нарядів, ІПС вищої категорії-начальником групи ОСОБА_3 , ОСОБА_6 30.11.2025 року о 14:30 був виявлений прикордонним нарядом «Контрольний пост» на околиці населеного пункту Кельменці Дністровського району Чернівецької області , на напрямку н.п. Кельменці - н.п. Ларга Бричанського району Республіки Молдова, на території Кельменецької ОТГ, на відстані 500 метрів до лінії Державного кордону, вище вказаний громадянин перебував без відповідного дозволу органу ДПСУ та документів , що посвідчують особу, чим порушив вимоги п.7 Положення про прикордонний режим, затвердженого ПКМУ №1147 від 27.07.1998 року та ст.. 24 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України», вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 202 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 935 гривень.
Таким чином, у протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено, що особу ОСОБА_1 встановлено на підставі паспорта НОМЕР_4 . Суд вважає доведеною ту обставину, що ОСОБА_1 надав працівникам державної прикордонної служби свій паспорт громадянина України НОМЕР_4 .
Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 пред'явив документ, що посвідчує його особу використовуючи застосунок «ДІЯ» в мобільному телефоні. У протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові по справі не зазначено, що ОСОБА_1 пред'явив «е-паспор» за допомогою додатку «ДІЯ». Суд звертає увагу, що в матеріалах справи не містяться жодних належних та допустимих доказів які б спростовували вказану обставину.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що справа про адміністративне правопорушення за ч. 1ст. 202 КУпАП розглядалася в присутності позивача, якому доведено до відома зміст постанови, вручено її копію, а також роз'яснено йому право оскарження постанови в порядку та строки, визначені ст. ст.288,289 КУпАП.
Суд вважає безпідставними посилання представника позивача на те, що старший зміни прикордонних нарядів ОСОБА_3 не мав права розглядати справу про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП. Зокрема , згідно до пункту 3 розділу 2 Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення затвердженої наказом МВС №898 від 18 вересня 2013 року, від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення мають право старші змін прикордонних нарядів.
Диспозиція статті 202 КУпАП є бланкетною та передбачає відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду виїзду.
Державний кордон України це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правила прикордонного режиму встановлюються Положенням «Про прикордонний режим», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року.
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Постанови КМУ №1147 від 27 липня 1998 року, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Відповідно до пункту 7 Положення, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Згідно абз.20 п.47 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 №1147 «Про прикордонний режим», перебування і пропуск через прикордонну смугу без дозволу мають, зокрема особи, рух яких починається та закінчується за межами прикордонної смуги, що рухаються автомобільним транспортом автомобільними дорогами загального користування державного значення, залізничним транспортом залізничними шляхами сполучення, частина яких проходить по ділянках місцевості, де встановлено прикордонну смугу, без виконання зупинок, виходу на залізничних станціях у прикордонній смузі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 їхав із с. Мошанець в с. Нелипівці автомобільним транспортом автомобільними дорогами загального користування державного значення, а його рух почався та мав закінчитися за межами прикордонної смуги.
Із схеми щодо виникненя обстановки в районі П/ЗН 0045 від 30.11.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 рухався до автомобільній дорозі від селища Кельменці до контрольно-пропускного пункту «Росошани».
З постанови Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року №1318 «Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення» вбачається, що під'їзд до контрольно-пропускного пункту «Росошани» є автомобільною дорогою загального користування державного значення.
З аналізу вищезазначених норм можна дійти висновку, що в'їзд до прикордонної смуги, в якій встановлено додаткові режимні обмеження, не заборонено для осіб, які мають при собі документ, що посвідчують особу та рух яких починається, та закінчується за межами прикордонної смуги (транзитом), за умови, що вони переміщуються автомобільним транспортом автомобільними дорогами загального користування державного значення, частина яких проходить територією прикордонної смуги, без виконання зупинок у її межах.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
За таких обставин,суд враховуючи вищевказані вимоги закону, а також встановлені фактичні обставини справи, приходить до висновку, що зважаючи на маршрут руху позивача, а саме з с. Мошанець до с. Нелипівці, без здійснення зупинок (транзитом), мету поїздки, дії позивача виключають порушення ним вимоги п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 та ст. 24 Закону України «Про державний кордон України».
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи наведе вище суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП, у зв'язку із чим постанова старшого зміни прикордонних нарядів ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення №008305Е від 30 листопада 2025 року підлягає скасуванню, а провадження у справі слід закрити.
Натомість, викладені відповідачем доводи у відзиві на позовну заяву судом відхиляються, оскільки вони зводяться до помилкового трактування норм права в частині дотримання встановленого прикордонного режиму в прикордонних смугах.
Оскільки судом встановлено, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП не доведена, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до статті 202 КУпАП встановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваної постанови відповідачем не з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідач та його представник, не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справ про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог ст. 280 КУпАП, врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, а саме постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 30 листопада 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 202 КУпАП слід скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення .
Згідно до ст.ст. 222-244-20 КУпАП, відповідачем у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача 2000 гривень судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача подала до суду заперечення у якому зазначила, що не погоджується із визначеною позивачем сумою витрат на правничу допомогу і вважає її завищеною.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Витрати позивача на правничу допомогу в даній справі склали 2000 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 08.12.2025 року, актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг) за договором від 08 грудня 2025 року, розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу та квитанцією від 08 грудня 2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, чинне законодавство покладає обов'язок доведення неспівмірності витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає, що представником відповідача частково доведено неспівмірність витрат, заявлених представником позивача до відшкодування.
Зокрема, суд вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є частково неспівмірними зі складністю даної справи, яка розглядається за позовом, який не є новим в правовому плані, зважаючи на витрачений адвокатом час для підготовки позову та участі в справі, враховуючи принципи справедливості, враховуючи критерії розумності розміру витрат позивача на правничу допомогу, виходячи з обставин даної справи та фінансового стану обох сторін, суд вважає, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь позивача 1000 гривень витрат на правничу допомогу.
На підставі наведеного вище та на підставі ст.ст. 8, 19 Конституції України, керуючись ст.9 -11, ч.2 ст.210 -1, 268, 278-280 КУпАП, ст. ст. 77, 241- 246, 255, 268-272, 286 КАС України суд, -
Позов ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , жителя АДРЕСА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), який розташований в АДРЕСА_2 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №008305Е від 30 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п?ять) гривень 60 (шістдесят) копійок в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді витрат по сплаті судового збору та 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Повний текст рішення складено 26 січня 2026 року.
Суддя: Туржанський В.В.