Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/5107/2026
м. Київ Справа № 381/5883/25
22 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Козаченко Катерини Вадимівни на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Попович О.В. у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з заявою про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 18.09.2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб. В шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2017 року у справі № 524/7053/17 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
Вказує на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про визначення місця проживання дитини, утримання дитини та участь другого з батьків у вихованні, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андреєвою К.О. 24 вересня 2025 року, зареєстрований в реєстрі за №1786.
Зазначає, що 21.05.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. В шлюбі у сторін народилася дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує на те, що ОСОБА_1 проживає однією сім'єю з дружиною ОСОБА_2 , їхньою спільною неповнолітньою донькою ОСОБА_5 та неповнолітньою дитиною дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .
Зазначає, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до витягів та свідоцтва про народження, батьком ОСОБА_6 вказаний громадянин України ОСОБА_7 . Зазначена особа насправді є батьком ОСОБА_2 і відповідно рідним дідусем малолітньої дитини ОСОБА_6 .
Вказує на те, що заявник ОСОБА_1 є військовозобов'язаним і встановлення факту утримання трьох дітей віком до 18 років має для заявника юридичне значення, оскільки породжує для нього право на отримання відстрочки від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на вище викладене, просив суд встановити факт перебування неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на його утриманні.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року цивільну справу № 381/5883/25 (провадження 2-о/381/152/25) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні передано на розгляд за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 28 листопада 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Козаченко К.В. подалаапеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Васильківського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 є рідним батьком лише двох неповнолітніх дітей - тому лише подання свідоцтва про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного є недостатнім у даному випадку.
Вказує на те, що відповідно до частини 1 статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України, не можуть бути надані у випадку заявника. ОСОБА_1 здійснює утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , і фактично виконує обов'язки батька. Разом з тим, у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є рідна матір ОСОБА_2 - офіційна дружина Заявника ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що інші документи, крім рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного, не передбачені пунктом 3 частини 1 Додатка 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Отже, єдиним документом, який у даному випадку підтверджує перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей, і який відповідає закріпленому в Додатку 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 переліку, є рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
В судове засідання з'явився представник заявника ОСОБА_1 адвокат Козаченко К.В. яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв'язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена 17.12.2025.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 801. Прізвище після реєстрацію шлюбу « ОСОБА_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_8 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького місткого управління міністерства юстиції Полтавської області від 08.12.2011 року.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2017 року у справі № 524/7053/17 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
21 травня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 405.
У шлюбі в сторін народилася дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Калинівською селищною радою 23.04.2025 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим виконавчим комітетом Червонознам'янської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області 04.02.2014 року. Батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції посилався на те, що зі змісту заяви вбачається, що встановлення даного факту заявником пов'язується у можливому порушенні територіальним центром комплектування та соціальної підтримки прав заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, тобто для подальшого вирішення спору про право.
Разом із тим, з наведених заявником доводів не вбачається можливим встановити чи порушено його право на відстрочку від призову на даний час.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Схожі критерії зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
У розглядуваній справі, заявник, з метою подальшого оформлення відстрочки від мобілізації на час воєнного стану, просить встановити факт перебування на його утриманні трьох малолітніх дітей.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
З огляду на встановлені у розглядуваній справі обставини, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, про те, що із заяви вбачається наявність спору про право, зокрема щодо участі матері дітини ОСОБА_4 у його утриманні та/або ухилення від такого утримання.
Такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту перебування на утриманні дітей пов'язане із настанням (існуванням) обставин, за яких їх рідний батько не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Факт перебування на утримані дітей особою, яка не є їхнім батьком, не може встановлюватись у безспірному порядку або за згодою лише матері дітей, або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23), від 04 грудня 2024 року у справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24).
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За цих обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що подана заява не підлягає розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дітей.
В межах доводів вимог апеляційної скарги, колегією суддів не встановлено підстав для висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Козаченко Катерини Вадимівни залишити без задоволення.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 січня 2026 року.
Головуючий: Судді: