справа №758/15066/24 Головуючий у І інстанції - Захарчук С.С.
апеляційне провадження №22-ц/824/643/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
26 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, 3% річних та інфляційних, -
установив:
У листопаді 2024 року ТОВ «ЖБК «Управдом» звернулося до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, 3% річних та інфляційних.
Позов обґрунтовувало тим, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
ТОВ «ЖБК «Управдом» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується статутом товариства та договором на утримання та технічне обслуговування житлових будинків та інженерних мереж.
Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ЖБК «Управдом» за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 вересня 2023 року по 01 листопада 2024 року складає 17269 грн. 36 коп., з яких: 15066 грн. 56 коп. - основна сума заборгованості, 1673 грн. 82 коп. - інфляційні, 528 грн. 98 коп. - 3% річних.
Просило суд, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за період з 01 вересня 2023 року по 01 листопада 2024 року, яка складає 17269 грн. 36 коп., з яких: 15066 грн. 56 коп. - основна сума заборгованості, 1673 грн. 82 коп. - інфляційні, 528 грн. 98 коп. - 3% річних.
Також просило стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн., а також судовий збір у розмірі 3028 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, вказаний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 15066 грн. 56 коп.
У задоволені решти вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» судовий збір у розмірі 3028 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, ТОВ «ЖБК «Управдом» подало апеляційну скаргу, в якій посилалося на те, що рішення ухвалено судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що в умовах воєнного стану в Україні, Кабінет Міністрів України постановою від 05 березня 2022 року №206 заборонив нарахування штрафних санкцій, стягування пені та неустойки.
Але, звертає увагу, що заборонив з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2023 року (зі змінами від 29 грудня 2023 року).
Позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Щодо витрат на правничу допомогу, зазначило, що договір про надання правової допомоги є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 ЦК України.
Вважає, що позовні вимоги ТОВ «ЖБК «Управдом» до ОСОБА_1 є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Просило суд, скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача збитки від інфляції у розмірі 1673,82 грн., 3% річних у розмірі 528,98 грн. та 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 є - ОСОБА_1 з 19 вересня 2023 року.
Діяльність ТОВ «ЖБК «Управдом» регламентується статутом підприємства, затвердженим загальними зборами учасників відповідно до Протоколу №13-12/19 від 13 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 1.9 Статуту, метою діяльності товариства є здійснення господарської діяльності, направленої на задоволення потреб фізичних, юридичних осіб, інших суб'єктів господарювання, у продукції, товарах або послугах товариства та отримання прибутку.
Для досягнення мети своєї діяльності товариство має право вчиняти будь-які дії, укладати будь-які договори, контракти, угоди, що не заборонені чинним законодавством, вступати до будь-яких об'єднань, союзів, асоціацій та здійснювати всі інші види діяльності для досягнення мети створення товариства, що не заборонені чинним законодавством України.
Відповідно до п. 1.10 Статуту, предметом діяльності товариства є здійснення господарської діяльності з будь-яких видів діяльності, в прямій та виключній формі, які не заборонені чинним законодавством України та не суперечить йому.
01 листопада 2022 року між ТОВ «ЖБК «Управдом» та ТОВ «Ріелт-Буд» було укладено договір №01/11/2022-ЮС/XIII/0 на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлових будинків та інженерних мереж.
Згідно з актом приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування від 01 листопада 2022 року ТОВ «ЖБК «Управдом» отримало в управління та експлуатаційне обслуговування від ТОВ «Ріелт-Буд» будинок АДРЕСА_2 .
Наказами ТОВ «ЖБК «Управдом» №17/1 та №11 були визначені тарифи на послуги з утримання будинку АДРЕСА_2 та прибудинкової території.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року заборгованість ОСОБА_1 складає 15066 грн. 56 коп.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки початком нарахування заборгованості є вересень 2023 року, ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 з 19 вересня 2023 року, то наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року є обґрунтованим.
Ураховуючи те, що відповідач не оплачує житлово-комунальні послуги та у нього утворилася заборгованість перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖБК «Управдом» заборгованості за послуги з управління багатоквартирними будинками і спорудами та прибудинковими територіями за період з 01 вересня 2023 року по 01 листопада 2024 року, яка складає 15066 грн. 56 коп.
Рішення в зазначеній частині сторонами не оскаржувалось, а відтак апеляційним судом не переглядається.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача нарахованих 3% річних у розмірі 528 грн. 98 коп. та інфляційні у розмірі 1673 грн. 82 коп. за період з 01 вересня 2023 року по 01 листопада 2024 року, суд першої інстанції керувався вимогами п. 18 Прикінцевих положень ЦК України.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції в цій частині погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до Указу Президента України № 64/222 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України від 29.10.2024 №4024-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Звертаючись до суду із позовом, позивачем надано довідку по оборотах особового рахунку ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року, а відтак, твердження апелянта про те, що 3% річних та інфляційні втрати виникли за період з жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЖБК «Управдом» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у порушення вимог ст. 76, 81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження того, що замовником були оплачені вказані послуги професійної правничої допомоги в розмірі 7000 грн.
Однак, з вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч.1,2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 цього Кодексу).
За змістом ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Виходячи з аналізу положень ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.
Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин.
Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19).
Водночас за змістом ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
У розумінні положень ч.5 ст.137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ст.141 ЦПК України.
Разом із тим, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ст.137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pactasunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), від 22 листопада 2019 року (справа №902/347/18), від 06 грудня 2019 року (справа №910/353/19).
Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу міститься і в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року (справа № 922/2056/20).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звертаючись до суду із даним позовом, просив окрім іншого стягнути з відповідача 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надав копії наступних документів: Договір про надання правничої (правової) допомоги від 01 січня 2023 року №2; акт наданих послуг від 20 листопада 2024 року №356.
Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував вищезазначені висновки, викладені в постановах Верховного Суду, а також не врахував обставини погодження сторонами в договорі про надання правничої (правової) допомоги порядку оплати послуг адвоката, що відповідає положенням ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
При цьому будь-яких висновків щодо відповідності заявлених позивачем до стягнення витрат на надання правової допомоги критеріям у ст.141 ЦПК України, рішення суду першої інстанції не містить, і судом взагалі не дано аналізу описам виконаних адвокатом позивача робіт.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 133 - 142 ЦПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі №909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі №922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі №915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначалось, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн не відповідають обсягу наданої адвокатом правової допомоги, оскільки подання позовної заяви до суду, вивчення судової практики, як окремої правничої послуги, формування та друк додатків до позовної заяви не можуть бути віднесеними до правової допомоги.
Колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн., а саме за підготовку позовної заяви до суду.
На думку колегії суддів, такий розмір витрат відповідатиме обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, підтверджений документами, наявними у судовій справі, а також відповідає реальності таких витрат.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, з ухваленням в цій частині нового судового рішення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимогпро відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-будівельна компанія «Управдом» (04078, м. Київ, вул. Замковецька, 102-А, н/п 37, код ЄДРПОУ 38139151) витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба