26 січня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 756/15452/24
номер провадження №22-ц/824/1488/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року /суддя Діденко Є.В./
у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення грошових коштів в порядку суброгації, -
У грудні 2024 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з нього матеріальну шкоду в порядку суброгації в розмірі 29826,87 грн. та суму судового збору.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» суму матеріальної шкоди в порядку суброгації в розмірі 29826 грн. 87 коп., суму судового збору в розмірі 3028 грн. 00 коп./а.с. 132-142/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що сума страхового відшкодування позивача 67 365,63 грн знаходиться в межах ліміту відповідальності страховика відповідача у розмірі 130 000 грн, тому спір щодо розміру страхового відшкодування має вирішуватися виключно між двома страховими компаніями, а не з відповідачем-страхувальником; належним відповідачем є ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», а не ОСОБА_1 . Позивач не надав належних та допустимих доказів розміру прямої дійсної шкоди, завданої саме внаслідок ДТП, відсутній висновок судово-автотоварознавчої експертизи, що є обов'язковим для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між пошкодженнями та ДТП, а також реального розміру збитків з урахуванням зносу, а документи СТО та акт огляду не замінюють експертизу. Вказував і на те, що позивач після отримання відзиву на позов фактично змінив підстави позову (перейшов до вимоги різниці між вартістю ремонту без зносу та виплатою ОСЦПВ), але не подав заяви про зміну підстав позову.
Суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та залучення третьої особи, що призвело до використання недопустимих доказів; неправомірно поклав обов'язок доказування на відповідача, вимагаючи від нього ініціювати експертизу, тоді як обов'язок доказування розміру шкоди покладається на позивача (ст. 81 ЦПК України). Отже, стягнення різниці між вартістю ремонту без зносу та виплатою ОСЦПВ призводить до поліпшення стану автомобіля порівняно з доаварійним, що суперечить ст. 22, 1192 ЦК України та меті обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Також вказував, що висновки суду суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц щодо належного відповідача та меж відповідальності страхувальника.
Позивач та третя особа про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертались.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 10.08.2021 між ПрАТ «СГ «ТАС» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування № FA-00158575 автомобіля Suzuki Grand Vitara, д.н.з. НОМЕР_1 .
10.12.2021 відбулося ДТП за участю вказаного автомобіля та автомобіля Chery Kimo, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.01.2022 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП.
Позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 67 365,63 грн, з яких 62 499,87 грн фактично перераховано на СТО, 4865, 76 грн зараховано до суми несплачених страхових платежів. Страховик ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатив позивачу 37 538,76 грн (вартість ремонту з урахуванням зносу 40 138,76 грн за вирахуванням франшизи 2 600 грн).
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався: ст. 993 ЦК України про перехід до страховика майнового страхування права вимоги до відповідальної особи в межах виплаченого відшкодування (суброгація); ст. 1194 ЦК України про обов'язок страхувальника відшкодувати різницю між фактичною шкодою та страховою виплатою у разі її недостатності; ст. 22, 1166 ЦК України про повне відшкодування реальних збитків; ст. 108 Закону України «Про страхування» про суброгацію; ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» про відшкодування витрат на відновлювальний ремонт з урахуванням зносу.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що до позивача в порядку суброгації перейшло право вимоги до відповідача на повну суму виплаченого відшкодування (67 365,63 грн), а оскільки страховик виплатив 37 538,76 грн, то відповідач зобов'язаний відшкодувати різницю 29 826,87 грн як різницю між фактичною шкодою та страховою виплатою.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення шкоди на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.»
Правових підстав для стягнення різниці у сумах відшкодування саме з відповідача у випадку виплати в межах ліміту, немає.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Отже, у разі, коли шкода не перевищує ліміт відповідальності страховика, у даній справі - 130 000 грн, а спір стосується саме розміру страхового відшкодування, боржником у межах страхової суми є виключно страховик. Після виплати страхового відшкодування страховиком деліктне зобов'язання в цій частині припиняється. Страховик потерпілого (позивач) реалізує право суброгації шляхом звернення саме до страховика за договором цивільно-правової відповідальності, а не до страхувальника. Покладення на страхувальника відповідальності в межах ліміту ОСЦПВ суперечить меті обов'язкового страхування (ст. 3 Закону № 1961-IV).
У даній справі сума 67 365,63 грн нижча за ліміт 130 000 грн, а спір фактично зводиться до різниці в методиці розрахунку. Отже, відповідач не є належним суб'єктом відповідальності за заявленою сумою.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга задоволена, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4542 грн. стягуються з позивача на користь апелянта.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - скасувати, відмовивши у позові приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення грошових коштів в порядку суброгації.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 4542 грн.
Дані сторін:
«Страхова група «ТАС» м. Київ, проспект Берестейський, 65, код ЄДРПОУ 30115243;
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: