Справа №755/21113/24Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3288/2026Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
20 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року, -
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року продовжено застосований відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 діб, тобто до14 лютого 2026 рокувключно.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд врахував, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до дванадцяти років позбавлення волі, їх вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у них родини, малолітніх дітей на утриманні, постійного місця роботи, майновий стан, репутацію обвинувачених, відсутність або наявність судимостей.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення.
Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Таким чином, суд встановиввідсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу місцевого суду скасувати частково та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання або визначити альтернативний розмір застави щодо ОСОБА_7 в рамках вимог п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що прокурор при поданні клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 грубо порушив норми кримінального процесуального законодавства України, оскільки вказує на наявність доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів, хоча останній є підозрюваним.
Зазначає, що є сумнівною кваліфікація дій обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, оскільки обвинувальний акт не містить інформації про участь ОСОБА_7 у вчиненні злочину в якості організатора. Також, вважає кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ст. 305 КК України припущенням сторони обвинувачення. Крім того, на думку захисника, не знаходить свого підтвердження і скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Отже, вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 є помилковою, надуманою та не підтвердженою матеріалами справи.
Вказує на порушення підслідності даного кримінального провадження, оскільки ст. 305 КК України є підслідністю слідчих СБ України.
Звертає увагу на те, що ризики, заявлені прокурором є надуманими, оскільки вони нічим не підтверджені.
Посилається на те, що прокурором не обґрунтовано неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Акцентує увагу на порушенні вимог КПК України під час продовження строку досудового розслідування, наданні дозволу на обшук житла ОСОБА_7 , внесенні відомостей до ЄРДР, затриманні ОСОБА_7 . Вказує на наявність расової дискримінації щодо ОСОБА_7 під час утримання під вартою.
В підсумку вказує, що судом та прокурором проігноровано відомості про особу ОСОБА_7 в їх сукупності.
Захисник ОСОБА_8 в поданій апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду та застосувати відносно ОСОБА_9 інший запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Вказує, що сторона обвинувачення не виклала у своєму клопотанні та не довела обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_9 під вартою.
Вважає, що в контексті практики Європейського суду з прав людини та вимог КПК України оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, оскільки відсутні підстави для продовження строку тримання ОСОБА_9 під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Розгляд поданих апеляційних скарг на оскаржувану ухвалу суду здійснюється без участі сторін в порядку ч. 4 ст. 422-1 КПК України, оскільки сторонами кримінального провадження не заявлено відповідного клопотання про розгляд за їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022100000000953 від 15.12.2022 щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України, ОСОБА_9 зач. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 04 січня 2026 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року продовжено тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 під вартою строком на 60 діб, тобто до 14 лютого 2026 рокувключно.
Підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що існують підстави вважати, що останні можуть: переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував їх вік та стан здоров'я, дані про їх особу в сукупності, що дозволяє продовження до них запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням волі.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття обвинувачених під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинувачених не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором у судовому засіданні підстави для продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу під час досудового розслідування, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на них процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до останніх більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до ОСОБА_7 ,, ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Також колегія суддів вважає, що при постановленні ухвали про продовження строку тримання під вартою, судом першої інстанції обґрунтовано не визначено розмір застави обвинуваченим, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Доводи апеляційних скарг про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_7 та ОСОБА_9 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинувачених під вартою.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
В даному кримінальному провадженні судом першої інстанції вірно встановлено про наявність та реальність ризиків ухилення обвинувачених від суду та впливу на свідків, що обумовлено як специфікою вчинених злочинів так і даними про осіб обвинувачених в їх сукупності. Твердження сторони захисту про нівелювання вказаних прокурором та встановлених судом першої інстанції ризиків є надуманими, оскільки спрямовані на поліпшення становища обвинувачених, яке в свою чергу може негативно вплинути на хід розгляду кримінального провадженні по суті.
Доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинівє безпідставними, оскільки питання щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень, яка ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку у справі, а не на стадії її розгляду, зокрема і під час вирішення питання про необхідність продовження застосування щодо обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також, є безпідставними доводи захисника щодо процесуального статусу ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, оскільки згідно обвинувального акта йому пред'явлено обвинувачення у вчинення злочинів, отже він має статус обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
Доводи захисника щодо порушення вимог КПК України підслідності кримінального провадження, під час продовження строку досудового розслідування, наданні дозволу на обшук житла ОСОБА_7 , внесенні відомостей до ЄРДР, затриманні ОСОБА_7 є передчасними, оскільки апеляційний суд не переглядає справу по суті.
Доводи захисника про те, що судом не були враховані дані про особу ОСОБА_7 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки дані обставини були предметом дослідження суду, у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, та не спростовують висновків суду про ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, навіть з урахуванням наявних у обвинуваченого соціальних зв'язків.
Щодо доводів захисника про наявність расової дискримінації щодо ОСОБА_7 під час утримання під вартою, слід вказати, що останній не позбавлений можливості звернутись до слідчого, прокурора із відповідною заявою та у випадку їх бездіяльності до слідчого судді в порядку ст. 206 КПК України.
З наявних в апеляційного суду матеріалів контрольного провадження не вбачається даних, що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може утримуватись під вартою.
Відтак, зазначені в апеляційних скаргах доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя