20 січня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/11567/24
номер провадження: 22-ц/824/4164/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року у складі судді Белоконної І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Універсал Банк» про стягнення надмірно сплачених коштів,
У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про стягнення надмірно сплачених коштів.
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Белоконної І.В. у даній справі з підстав наявності сумнівів у її неупередженості та об'єктивності.
Заява про відвід мотивована тим, що суддя Белоконна І.В. свідомо ігнорує необхідність призначення експертизи у справі. 09 вересня 2025 року у судовому засіданні було розглянуто його повторне клопотання про призначення у справі експертизи. Подібні клопотання вже двічі подавалося ним в межах даної справи, проте суд відхилив подані клопотання, мотивуючи це відсутністю оригіналу документу, який є доказом експертного дослідження. При цьому, перед цим суд відмовив у витребуванні такого оригіналу. Разом з тим, у судовому засіданні 09 вересня 2025 року головуючий суддя вчинила дії, які свідчать про затягування прийняття рішення щодо призначення експертизи, а саме, закінчила засідання та покинула залу суду, не проголосивши рішення про призначення експертизи та зазначила, що рішення буде проголошено разом з повним текстом ухвали 24 вересня 2025 року. Суддя без прийняття рішення щодо суті клопотання попередньо призначила наступне судове засідання на листопад 2025 року. Тому вважав, що поведінка судді щодо відкладення прийняття рішення за клопотанням про призначення експертизи свідчить про затягування часу з метою вироблення спільної позиції з відповідачем.
Також вказував, що суддя Белоконна І.В. є активним учасником кримінально-корупційного угрупування за участю адвокатів АТ «Універсал Банк» та судді Мельниковича М.В. і заінтересована у результатах розгляду даної справи на користь відповідача.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року визнано необґрунтованим заявлений відвід та заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Белоконної І.В. у даній справі передано до Відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ для визначення судді в порядку ч.1 ст.33 ЦПК України.
07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року, у якій просив роз'яснити вказану ухвалу суду в частині таких питань:
- з яких підстав суддя Белоконна І.В. жодним чином не враховує та фактично приховує поважну підставу для відводу, висвітлену в заяві, а саме: про наявність відкритого Державним бюро розслідувань (далі - ДБР) кримінального провадження проти судді Шептицького міського суду Львівської області Мельниковича М.В., на «сумнівні та підроблені докази», на які суддя посилається при прийнятті процесуальних рішень;
- з яких підстав відкриті ДБР та поліцією кримінальні справи щодо підробки доказів у справі № 459/1610/20 та у даній справі № 756/11567/24 суддя вважає «голослівними доказами», які не приймаються до уваги. Чому у судді не виникає додаткових питань до повідомлення про вчинення іншим суддею злочинів, щодо яких відкриті кримінальні провадження і вона продовжує посилатися на відповіді тієї судді, а не самостійно з'ясовувати обставини та оглядати оригінали документів;
- на підставі яких положень громадянин повинен свою недовіру до суду підкріплювати додатковими доказами, якщо суддя посилається на докази, надані іншим суддею, який прямо чи опосередковано приймав участь у дев'яти випадках кримінального провадження, зокрема щодо підробки доказів/документів у справі № 459/1610/20 (здійснених за активної участі колишнього адвоката позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Задорожнього А.Г. та інших співучасників), що на даний час розслідується ДБР в межах кримінального провадження № 62025140120000748;
- які докази має подати громадянин, щоб вони були вагомими для висловлення недовіри судді. Які докази має надати громадянин, щоб вони, на думку суду, не були «голослівними».
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про роз'яснення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що роз'ясненню підлягають лише судові рішення, неясність яких ускладнює або унеможливлює їх виконання, та які вирішують спір по суті і впливають на права та обов'язки сторін, а не судові рішення з процесуальних питань. Тому ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року про відмову у відводі судді у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» не є рішенням по суті спору та не може бути роз'яснена в порядку ст. 271 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність та безпідставність, постановлену з порушенням прав заявника.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 10 вересня 2025 року ОСОБА_1 подав до Оболонського районного суду міста Києва заяву про відвід судді Белоконної І.В., у якій навів численні обставини, що, на його думку, свідчили про порушення суддею принципів об'єктивності і неупередженості та обґрунтував виникнення до неї недовіри з боку позивача.
Вказує, що за результатами розгляду цієї заяви суддею Белоконною І.В. була постановлена ухвала від 24 вересня 2025 року у справі № 756/11567/24, якою заяву про відвід визнано необґрунтованою та передано до Відділу організаційного забезпечення для визначення судді в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України. При цьому ухвала містить лише загальні формулювання про відсутність підстав для відводу, визначених ст. 36 ЦПК України, та про «голослівність» доводів заявника, без аналізу конкретних обставин і наведеного фактажу.
Наголошує, що зазначена ухвала не розкриває позиції суду щодо жодної з підстав, наведених у заяві про відвід, і не дає можливості зрозуміти, з яких саме причин його доводи були відхилені. Саме з цієї причини ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про роз'яснення ухвали, у якій поставив конкретні питання, які необхідні для перевірки її обґрунтованості. Однак суд першої інстанції жодного з них по суті не з'ясував та мотивованих відповідей не надав.
Звертає увагу, що суддя Белоконна І.В. не ініціює перевірку обставин вчинення кримінальних правопорушень, не здійснює витребування оригіналів документів та їх огляд, а посилається на відповіді іншої судді, щодо якої здійснюється досудове розслідування. Також вказує, що він прямо ставив питання, які саме докази мають вважатися «вагомими» для висловлення недовіри судді, якщо всі наведені ним факти визнаються «недостатніми» без пояснення причин.
Вважає, що зазначені ним питання у заяві про роз'яснення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року та сама заява так само як і заява про відвід, були подані у зв'язку з наявністю ознак змови судді Белоконної І.В. з представниками відповідача АТ «Універсал Банк» та прикриття діяльності його адвокатів з метою приховування підробки документів, які подаються суду як докази у даній справі № 756/11567/24.
Вказує, що він неодноразово подавав клопотання про витребування оригіналу заяви на купівлю іноземної валюти № 01 від 18 лютого 2008 року та про призначення судової технічної експертизи, оскільки цей документ є ключовим доказом у справі. Суддя Белоконна І.В. відмовляла у задоволенні цих клопотань, посилаючись на відсутність оригіналу, але водночас відмовляла у його витребуванні, чим фактично унеможливила перевірку автентичності спірного документа.
Зазначає, що для обґрунтування відмови суддя використовувала листи судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_4 та лист заступника директора КНДІСЕ ОСОБА_6, складені за участю адвоката АТ «Універсал Банк» Задорожнього А.Г. Зокрема, посилалася на лист ОСОБА_4 за вих. № 459/1610/20/вих:18147/2024 від 05 грудня 2024 року, у якому зазначено, що оригінал спірної заяви нібито міститься у справі № 459/1610/20, однак у цьому листі не вказано жодних реквізитів, які б реально підтверджували його існування.
Вважає, що такі обставини дають підстави вважати, що АТ «Універсал Банк» намагається приховати відсутність оригіналу документа, а зазначені листи використовуються як підтвердження цієї відсутності та як підстава для відмови у призначенні експертного дослідження. Вказує, що суддя Белоконна І.В. також посилалася на лист Шептицького міського суду Львівської області від 07 серпня 2025 року та на лист КНДІСЕ № 17285/14233-4-25/32 від 18 серпня 2025 року, у яких зазначено, що справа у 11 томах передана на експертизу, однак сама експертиза ще не проведена, що не підтверджує фактичного існування оригіналу спірного документа.
Указує, що посилання судді на зазначені листи не можуть вважатися належними доказами, оскільки жоден з них не містить ідентифікаційних ознак оригіналу документа, його реквізитів, опису чи факту безпосереднього огляду.
Стверджує, що за таких обставин суд одночасно визнає необхідність оригіналу для експертизи, стверджує, що він нібито існує, але відмовляється витребувати його або забезпечити його огляд, чим фактично унеможливлює перевірку ключового доказу.
Вказує, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про роз'яснення ухвали та сама ухвала про відмову у відводі судді Белоконної І.В. у своїй сукупності не відповідають вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, оскільки суд належним чином не мотивував свої висновки.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Шульги А.В., який просив задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Порядок роз'яснення судового рішення визначений ст.271 ЦПК України.
Так, у відповідності до вимог ст.271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Як свідчить тлумачення ч.1 та ч.2 ст.271 ЦПК України роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно є незрозумілим, і це ускладнює його реалізацію. При здійсненні роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
При цьому не підлягають роз'ясненню судові рішення, ухвалені судом у межах наданих йому повноважень з процесуальних питань, які вказують на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) зазначено, що роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Із зазначеної норми вбачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19 вказано, що необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз'яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.271 ЦПК України подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Зі змісту ст. 271 ЦПК України вбачається, що роз'яснення судового рішення допускається лише у разі його неясності, яка унеможливлює або ускладнює виконання. Йдеться насамперед про випадки, коли зміст резолютивної частини є нечітким, допускає кілька варіантів тлумачення та є незрозумілим як для сторін, так і для органів примусового виконання. Механізм роз'яснення не може використовуватися для з'ясування мотивів судового рішення чи у разі незгоди з ними, оскільки такі питання вирішуються виключно шляхом його оскарження. Таким чином, підставою для роз'яснення є: не сумніви у правовій позиції суду, а проблеми з виконанням рішення через неясність його формулювань.
Подібного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 128/2734/17 (провадження № 61-7334св20).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що упровадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про стягнення надмірно сплачених коштів.
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Белоконної І.В. у даній справі з підстав наявності сумнівів у її неупередженості та об'єктивності.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року визнано необґрунтованим заявлений відвід та заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Белоконної І.В. у даній справі передано до Відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ для визначення судді в порядку ч.1 ст.33 ЦПК України.
07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року, у якій просив роз'яснити вказану ухвалу суду в частині таких питань:
- з яких підстав суддя Белоконна І.В. жодним чином не враховує та фактично приховує поважну підставу для відводу, висвітлену в заяві, а саме: про наявність відкритого ДБР кримінального провадження проти судді Шептицького міського суду Львівської області ОСОБА_4 , на «сумнівні та підроблені докази», на які суддя посилається при прийнятті процесуальних рішень;
- з яких підстав відкриті ДБР та поліцією кримінальні справи щодо підробки доказів у справі № 459/1610/20 та у даній справі № 756/11567/24 суддя вважає «голослівними доказами», які не приймаються до уваги. Чому у судді не виникає додаткових питань до повідомлення про вчинення іншим суддею злочинів, щодо яких відкриті кримінальні провадження і вона продовжує посилатися на відповіді тієї судді, а не самостійно з'ясовувати обставини та оглядати оригінали документів;
- на підставі яких положень громадянин повинен свою недовіру до суду підкріплювати додатковими доказами, якщо суддя посилається на докази, надані іншим суддею, який прямо чи опосередковано приймав участь у дев'яти випадках кримінального провадження, зокрема щодо підробки доказів/документів у справі № 459/1610/20 (здійснених за активної участі колишнього адвоката позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Задорожнього А.Г. та інших співучасників), що на даний час розслідується ДБР в межах кримінального провадження № 62025140120000748;
- які докази має подати громадянин, щоб вони були вагомими для висловлення недовіри судді. Які докази має надати громадянин, щоб вони, на думку суду, не були «голослівними».
Колегія суддів вважає, що оскільки ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року є процесуальним судовим рішенням, яким спір по суті не вирішено та це судове рішення не підлягає примусовому виконанню, то вказана ухвала суду в силу приписів ст.271 ЦПК України не підлягає роз'ясненню у порядку, передбаченому цією нормою.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року.
Надаючи оцінку доводами апеляційної скарги ОСОБА_5 про неповноту та формальний характер мотивування ухвали, ігнорування судом наведених ним підстав для відводу, зокрема щодо наявності кримінальних проваджень та сумнівності доказів, а також відсутність належної оцінки наведеного фактажу, колегія суддів приходить до висновку, що ці доводи у своїй сукупності зводяться до незгоди заявника з процесуальним рішенням суду щодо визнання відводу необґрунтованим та до вимоги фактично розкрити й деталізувати мотиви ухвали від 24 вересня 2025 року шляхом надання відповідей на поставлені ним питання. Водночас такі доводи не стосуються усунення неясності судового рішення, яка ускладнює чи унеможливлює його виконання, і по суті спрямовані на переоцінку підстав та обґрунтованості відмови у відводі, що виходить за межі механізму, передбаченого ст. 271 ЦПК України, оскільки зазначена ухвала є процесуальним актом, яким спір по суті не вирішено та який не підлягає примусовому виконанню, а відтак не може бути предметом роз'яснення.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: