20 січня 2026 року місто Київ.
Справа № 576/1051/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1856/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук Анатолій Анатолійович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року (у складі судді Коваленка І.В., дата виготовлення повного тексту судового рішення - 16 червня 2025 року)
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та індекс інфляції,-
У червні 2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва на підставі ухвали Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 01 травня 2024 року надійшла цивільна справа № 576/1051/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та індекс інфляції, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 02 липня 2022 року у розмірі 2600 Дол.США, 3% річних у порядку ст.625 ЦК України у розмірі 131 Дол.США 79 центів та індекс інфляції у розмірі 360 Дол.США 86 центів; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1211,20 грн пов'язані зі сплатою судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 липня 2022 року позивач надав ОСОБА_1 у позику 2600 дол. США. Відповідач зобов'язався повернути борг до 10 серпня 2022 року. На підтвердження укладеного договору позики та його умов була оформлена розписка від 02 липня 2022 року. Позивач намагався у позасудовому порядку повернути позичені кошти, однак позитивного результату досягнуто не було. Відповідач взагалі перестав виходити з позивачем на зв'язок та ухиляється від повернення позичених коштів. Грошове зобов'язання, яке виникло у відповідача на підставі розписки від 02 липня 2022 року залишається невиконаним, відтак позивач вважає, що має право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми. Розрахунок заборгованості 3% річних згідно ст.625 ЦК України 2600 доларів США х 615 днів прострочив х 3 % річних : 100: 365 днів у році =131 доларів США 79 центів. Індекс інфляції на заборгованість 2600 доларів США становить 360 доларів 86 центів (взяті періоди з серпня 2022 року по березень 2024 року).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики від 02 липня 2022 року у розмірі 2 600 (дві тисячі шістсот) доларів США.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 018,25 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук А.А., 23 липня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції невірно оцінив письмовий доказ «Росписка», визнавши його єдиним належним, допустимим та достатнім доказом. Спотворення перекладу письмового документу «Росписка» призвело до помилкових висновків суду щодо обставин справи, характеру існуючих правовідносин між позивачем та відповідачем та одиниці виміру розміру заявленої матеріально-праововї вимоги.
Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про існування у відповідача перед позивачем невиконаного зобов'язання у розмірі 2600 доларів США, хоча єдиний, визнаний судом у справі доказ - «Розписка» не містить інформації про передачу позивачем відповідачу грошових коштів саме в національній грошовій одиниці США.
Зазначає, що суд не надав ніякої оцінки показанням свідка ОСОБА_3 - сина відповідача, який у судовому засіданні повідомив суд про місце, дату та час передачі особисто позивачу грошових коштів у розмірі 900 доларів США в рахунок погашення боргу відповідача.
Звертає увагу, що судом не враховано, а позивач не повідомив суд, що докази надані відповідачем підтверджують факт розрахунку з позивачем вже після складення (18 квітня 2024 року) та подання останнім позовної заяви (23 квітня 2024 року).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року року, з'явився представник відповідача - адвокат Шевчук А.А., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі доводів, викладених у скарзі.
У судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року року, з'явилась представниця позивача - адвокат Кеба О.В., яка заперечила проти доводів апеляційної скарги щодо повернення 900 доларів США та повідомила, що відповідач дійсно повернув 500 доларів США.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників, що з'явились до суду, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду, в частині визначення розміру боргу не відповідає.
Судом встановлено, що 02липня 2022 року ОСОБА_1 було складено розписку № б-н про позику грошей у ОСОБА_2 в сумі 2 тисячі шістсот доларів в якій визначено строк повернення боргу до 10 серпня 2022 року. (а.с.6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у сумі 2 600 доларів США.
Рішення суду в частині незадоволених вимог про стягнення 3% річних та інфляції позивач не оскаржив, а тому в цій частині воно не переглядається.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, та від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20.
Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується борговим документом - розпискою від 02 липня 2022 року, оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Наявність оригіналу боргової розписки свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17).
В той же час відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
Доказів того, що договір позики укладений між сторонами є нечинними, матеріали справи не містять, його дійсність відповідачем не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин також суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаї ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вона підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору актів цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищенаведені норми, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про повернення боргу в сумі 900 доларів США, що підтверджувалось показаннями свідка ОСОБА_3 - сина відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі не була визначена валюта- долар США , колегія відхиляє з огляду на таке.
Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Заперечуючи про борг в іноземній валюті, сам відповідач в апеляційній скарзі посилається на показання свого сина про повернення боргу в сумі 900 доларів США, що свідчить про обгрунтованість вимог, та домовленість сторін про повернення боргу саме в доларах США.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що відповідач ОСОБА_1 прострочив виконання своїх зобов'язань перед позивачем,не повернув боргв строк до 10серпня 2022 року в розмірі 2600доларів США.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України
1.Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав кошти у ромірі 500 доларів США від ОСОБА_1 , що підтверджується копією розписки від 22 серпня 2024 року, яка була завірена підписом представника позивача (а.с. 55).
Вказаний доказ безпідставно не був врахований судом, що стало наслідком не вірного визначення розміру боргу.
Також, у судовому засіданні в Київському апеляційному суді, представниця позивача підтвердила, що відповідач повернув частину боргу у розмірі 500 доларів США.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність.
Пунктом 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи, що суд не повно встановив обставини, які мали значення для вирішення справи, висновки суду частково не відповідають встановленим обставинам, колегія суддів вважає, що рішення підлягає зміні із зменшенням розміру стягнутої заборгованості до 2100 доларів США з урахуванням повернутих коштів.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір розподіляється між сторонами пропорційно до задоволених вимог.
Враховуючи, що повернення частини боргу відбулося після подачі позову, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення стягнутого з відповідача судового збору за подачу позову.
Позовні вимоги ОСОБА_2 за результатами апеляційного перегляду задоволено частково на 68%, відповідно вимоги відповідача на 32%.
За подачу апеляції відповідач мав сплатити судовий збір 1018,25грн. х150% = 1527 грн. 37 коп. Таким чином пропорційно до задоволених вимог з позивача на користь відповідача має бути стягнуто судовий збір 488 грн. 76 коп. (1527.37 х 32%)
Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук Анатолій Анатолійович - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року в частині стягнення боргу - змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за Договором позики від 02 липня 2022 року до 2 100 (дві тисячі сто) доларів США.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року в частині стягнення судового збору - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 488 грн 76 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 січня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова