26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 420/15978/25
адміністративне провадження № К/990/1329/26
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/15978/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, у просив:
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 29 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням старший лейтенант юстиції у період з 29 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат;
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан юстиції у період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат;
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01 січня 2021 року по 14 березня 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та зобов'язати Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан у період з 01 січня 2021 року по 14 березня 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з урахуванням здійснених виплат;
- стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 496 562,40 грн в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період з 15 березня 2021 року по 20 січня 2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 29 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням старший лейтенант юстиції у період з 29 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання старший лейтенант з урахуванням здійснених виплат.
Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан юстиції у період з 01 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та коефіцієнту, передбаченого додатком №14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання капітан з урахуванням здійснених виплат.
Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням старшого лейтенанта юстиції у період з 01 січня 2021 року по 14 березня 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання старший лейтенант.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратури у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням капітан у період з 01 січня 2021 року по 14 березня 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року та коефіцієнту, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військового звання капітан з урахуванням здійснених виплат.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Бориченко Катерини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 березня 2021 року по 20 січня 2023 року у розмірі 50500,77 грн. (п'ятдесят тисяч п'ятсот гривень сімдесят сім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовлено.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року залишено без змін.
08 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржуються судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Перевіркою змісту поданої касаційної скарги установлено, що скаржник як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій:
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 807/1332/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, від 19 березня 2019 року у справі № 591/2813/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/215/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № П/811/112/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 420/2407/21 в частині того, що визнання таким, що втратив чинність акт законодавства чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність, без прийняття аналогічного акту або нового акту, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акту та визначення спеціального порядку такого відновлення (питання застосування положень пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, які не застосовані судом першої та апеляційної інстанції у спірних правовідносинах);
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21 та від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 щодо того, що визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при його звільненні (питання застосування положень статті 117 КЗпП України, які неправильно застосовані судом апеляційної інстанції).
Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У цьому контексті Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 807/1332/17, № 820/601/17, № 591/2813/17, № 804/215/18, № П/811/112/17, № 420/2407/21 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 807/1332/17, № 820/601/17, № 591/2813/17, № 804/215/18, № П/811/112/17, № 420/2407/21, не є подібними до обставин цієї справи.
При цьому колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та у багатьох інших висловив позицію в аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки судів попередніх інстанцій у цій справі.
Щодо покликання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 363/3659/20, № 753/6287/21, № 201/8085/21, № 201/8083/21, № 201/8082/21, № 754/9761/21, Суд зазначає наступне.
Так, апеляційний суд, зокрема, застосував приписи статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"), відповідно до якої середній заробіток за час затримки при звільненні обмежено шістьма місяцями.
Водночас у справах № 363/3659/20, № 753/6287/21, № 201/8085/21, № 201/8083/21, № 201/8082/21, № 754/9761/21 до спірних правовідносин застосовано статтю 117 КЗпП України в редакції, що діяла до внесення змін згідно із Законом № 2352-ІХ, а тому висновки висловлені Верховним Судом у зазначених справах, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування указаних норм.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у вищевказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині п'ятій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що посилання на підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України.
Одночасно суд касаційної інстанції наголошує, що умова, передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України, щодо зазначення у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення судами першої та (або) апеляційної інстанцій оскаржених ним судових рішень, є загальною та має виконуватися у процесі оскарження в касаційному порядку усіх судових рішень, визначених частиною першою статті 328 КАС України, тобто така вимога стосується будь-яких рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції, незалежно від того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження чи за правилами загального позовного провадження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 420/15978/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк