26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 420/480/19
адміністративне провадження № К/990/1581/26
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державної казначейської служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про поновлення позивача з 14 листопада 2016 року у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення, оформленого абзацом 1 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 262 (по стройовій частині) від 26 грудня 2018 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 про виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та зі всіх видів забезпечення з 14 листопада 2016 року, оформленого абзацом 2 пунктом 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №262 (по стройовій частині) від 26 грудня 2018 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити позивача з 14 листопада 2016 року у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всіх видах забезпечення порядком, визначеним діючим законодавством України;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести повний розрахунок позивача по грошовому та матеріальному забезпеченню як військовослужбовця, звільненого з військової служби у відставку;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача на відшкодування заподіяної протиправними рішеннями Командувача Військово-Морськими Силами Збройних Сил України адмірала ОСОБА_2 від 26 грудня 2018 року моральної шкоди в розмірі 700000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року касаційну скаргу капітана першого рангу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі №420/480/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Під час нового розгляду справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року скасовано, а справу №420/480/19 направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 10 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
12 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить, зокрема, скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржуються судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не може вважатися подібністю правовідносин.
Формальне посилання у касаційній скарзі на витяги з постанов Верховного Суду, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на недотримання судами попередніх інстанцій частини п'ятої статті 353 КАС України, скаржник цитує уривки з постанови Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у цій справі, якою справу направлено на новий розгляд, у якій суд касаційної інстанції зазначав про необхідність встановлення обставин, необхідних для правильного вирішення справи. На переконання скаржника, встановленим обставинам суд так і не надав належної оцінки і помилково відмовив у задоволенні частини позовних вимог.
Проте такі посилання не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду, що є обов'язковою умовою при оскарженні судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Серед іншого, автор касаційної скарги стверджує, що:
- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, а саме: частину другу статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовця та членів їх сімей» і пункти 231-232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008;
- суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, ухвалі від 12 грудня 2012 року колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-40140св12, ухвалі від 10 жовтня 2007 року колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 420/5639/16.
Суд зауважує, що формальне відображення у касаційній скарзі певної сукупності норм матеріального права, які, на думку автора касаційної скарги, неправильно застосували суди, а також переліку постанов Верховного Суду з частковим (вирваним з контексту) висвітленням наведених у них висновків без будь-якої конкретизації і системного зв'язку зі спірними правовідносинами, демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми.
До того ж, у вказаній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, яку, на думку заявника, не було застосовано судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень щодо застосування норми права, взагалі не застосовувались норми прави, а саме: частину другу статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовця та членів їх сімей» і пункти 231-232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, а тому лише посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у згаданій справі щодо указаних норм є формальним.
Також перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами висновку Верховного Суду у справі № 420/5639/16 (сторінка 25 касаційної скарги), судом касаційної інстанції установлено, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 420/5639/16.
Щодо посилання скаржника на ухвалу від 12 грудня 2012 року колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-40140св12 та ухвалу від 10 жовтня 2007 року колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, Суд звертає увагу, що з 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, а в розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України оскаржити рішення в касаційному порядку можливо, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, тому Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у вказаних ухвалах.
Також по тексту касаційної скарги заявник цитує постанову Верховного Суду у справі № 815/5639/16, проте не вказує будь-якої із підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження ухваленого у справі судового рішення, не наводить відповідного правового обґрунтування, як того вимагає абзац четвертий пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
З огляду на наведене, Суд вважає необґрунтованою наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта наведених у касаційній скарзі аргументів зводиться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/480/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Командувача Військово-Морських сил Збройних Сил України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державної казначейської служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк