26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 320/32095/25
адміністративне провадження № К/990/1706/26
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 320/32095/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області, в якому просила:
- скасувати рішення від 12 червня 2025 року №417 Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області "Про затвердження висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей", яким визначено місце проживання її дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (4 роки), і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (повних 11 років), з батьком ОСОБА_4 , як незаконне і винесене проти прав і інтересів малолітніх дітей.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року, відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
12 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відкрити провадження у цій справі, зупинити дію індивідуального рішення від 12 червня 2025 року №417, заборонити виконавчому комітету Обухівської міської ради Київської області передавати це рішення для використання у цивільній справі № 372/1284/25, заборонити Обухівському районному суду вчиняти дії у справі № 372/1284/25 з використанням рішення від 12 червня 2025 року №417.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, підставами касаційного оскарження можуть бути помилки судів першої та (або) апеляційної інстанцій в питаннях права (застосування норм матеріального та дотримання норм процесуального права), але не в питаннях факту.
Своєю чергою, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону; застосування закону, який не належить застосуванню; незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4); у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, Суд установив, що по тексту касаційної скарги міститься обґрунтування по суті спору, водночас автор скарги оскаржує процесуальну ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, після її перегляду в апеляційному порядку не зазначаючи в касаційній скарзі порушення норм процесуального права із посиланням на відповідні норми права.
Так, зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що предметом розгляду у цій справі є правомірність рішення від 12 червня 2025 року №417, яким Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області затверджено висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком.
Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України, главою 19 Сімейного кодексу України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866.
За приписами пункту 3 Порядку №866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Статтею 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отож, апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції урахував правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №500/6325/17 і від 04 липня 2018 року у справі №496/4271/16-а, постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №522/23095/16, та констатував, що оскаржувані висновки та рішення є дорадчими документами, та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов'язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.
Ураховуючи означене, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України відмовлено у відкритті провадження.
Натомість, заявниця у касаційній скарзі, серед іншого, зазначає, що спір у цій справі має публічно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства в порядку статей 2, 5, 19 КАС України, а тому висновок апеляційного суду щодо неналежної юрисдикції суперечить правовим позиціям Верховного Суду щодо оскарження рішень органів опіки та піклування.
У той же час, позивачка не указує постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах, які на думку скаржниці, апеляційним судом застосовано усупереч таких висновків.
Як підсумок, автор касаційної скарги, оскаржуючи рішення суду визначене у частині другій статті 328 КАС України, не обґрунтовує помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення норм процесуального права при відмові у відкритті провадженні у цій справі. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди автора касаційної скарги з прийнятими судовими рішеннями.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 320/32095/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяА.Г. Загороднюк