26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 320/40149/23
адміністративне провадження № К/990/1537/26
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 320/40149/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Національної поліції України, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23 червня 2023 року в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві;
- зобов'язати керівника Національної поліції України припинити трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закон України «Про Національну поліцію»;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 копійок.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року призначено розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23 червня 2023 року в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Зобов'язано Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пукнту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні.
В решті вимог відмовлено.
12 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року в частині зобов'язання Національної поліції України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 та скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє посилання на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень та не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Також по тексту касаційної скарги заявник стверджує, що суд першої інстанції:
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: частину третю статті 68, пункт 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- порушив норми процесуального права, а саме: пункти 4 та 10 частини другої, абзацу першого та абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України;
- не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 821/925/18, від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15, від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року № 816/303/16;
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 23 та 1167 Цивільного кодексу України;
- не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а та від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17.
У цьому контексті суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є наявність та взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник навів у ній окремо сукупність норм матеріального та процесуального права, а також постанови Верховного Суду, зазначивши поряд із цим певні висновки поза зв'язком з конкретними правовими нормами, правила щодо застосування яких висловив Верховний Суд та змістом правовідносин, у межах яких ці висновки викладено.
Отже, наразі скаржник не продемонстрував наявності одночасно і у взаємозв'язку тих чотирьох умов, про які йшлося вище і які зумовлюють можливість оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме (1) конкретну норму (норми) матеріального права, яку апеляційний суд застосував неправильно із вказанням (2) постанови Верховного Суду та відображенням наведеного у ній висновку про те, як цю норму (норми) слід застосовувати та у цьому контексті (3) зазначенням висновків суду апеляційної інстанції, що суперечать цій позиції, а також (4) посиланням на те в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Формальне відображення у касаційній скарзі певної сукупності норм матеріального права, які, на думку автора касаційної скарги, неправильно застосували суди, а також переліку постанов Верховного Суду з частковим (вирваним з контексту) висвітленням наведених у них висновків без будь-якої конкретизації і системного зв'язку зі спірними правовідносинами, демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми.
Іншими словами, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 1 частини першої статті 317, частини першу - третю статті 351 КАС України.
Верховний Суд, звертає увагу скаржника, що підстави для відкриття провадження за касаційною скаргою визначає частина четверта статті 328 КАС України.
Таким чином, посилання скаржника на пункт 1 частини першої статті 317, частини першу - третю статті 351 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, не може бути врахована Судом, оскільки така не передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України.
Решта наведених у касаційній скарзі аргументів зводиться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі № 320/40149/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк