26 січня 2026 року
м. Київ
справа № 580/2314/25
адміністративне провадження № К/990/54721/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №580/2314/25 за позовом ОСОБА_1 до першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Божка Олександра Сергійовича, Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Божка Олександра Сергійовича, Тернопільської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Божка Олександра Сергійовича, яка виразилася у залишенні без розгляду і поверненні заяви від 28 жовтня 2024 року про надання ОСОБА_1 додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік тривалістю 14 календарних днів з 29 жовтня 2024 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті12 Закону №3551-ХII, статті 16 Закону №504/96-ВР, статті 77 КЗпП, та позбавленні ОСОБА_1 у такий спосіб права на вказану відпустку та відповідних грошових виплат;
- визнати протиправною бездіяльність першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Божка Олександра Сергійовича, яка виразилася у залишенні без розгляду повторної заяви позивача від 28 жовтня 2024 року про надання ОСОБА_1 додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік тривалістю 14 календарних днів з 29 жовтня 2024 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті12 Закону №3551-ХII, статті 16 Закону №504/96-ВР, статті 77 КЗпП, прийняття будь-якого рішення та позбавлення у такий спосіб права на вказану відпустку та відповідних грошових виплат;
- зобов'язати Тернопільську обласну прокуратуру повторно розглянути заяви від 28 жовтня 2024 року та видати наказ про надання ОСОБА_1 додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік тривалістю 14 календарних днів, передбаченої пунктом 12 частини першої статті12 Закону №3551-ХII, статті 16 Закону №504/96-ВР, статті 77 КЗпП;
- зобов'язати Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які належали до виплати при наданні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік тривалістю 14 календарних днів з 29 жовтня 2024 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті12 Закону №3551-ХII, статті 16 Закону №504/96-ВР, статті 77 КЗпП.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
25 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №580/2314/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кашпур О.В. (наказ від 27 листопада 2025 року №4976/0/6-25), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується по виходу судді з відпустки.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник визначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи, що у даній справі суди першої та апеляційної інстанцій, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, допустили невірне тлумачення і зробити ряд неправильних і суперечливих висновків щодо застосування на практиці цієї норми Закону.
Так, скаржник вказує, що згідно приписів пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII однією з пільг, яка надається і гарантується державою для учасників бойових дій, є використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Попри очевидність факту, що за змістом цієї норми права передбачена нею додаткова відпустка для учасників бойових дій тривалістю 14 календарних днів також має надаватися у зручний для особи час, суд апеляційної інстанції, підтримавши позицію суду першої інстанції, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, дійшов у даній справі висновків, що: нормами нормативно-правових актів законодавства та організаційно-розпорядчих документів органів прокуратури України не встановлено строків розгляду заяв про надання відпусток; відповідач, при отриманні заяви про надання передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII додаткової відпустки, не несе прямого обов'язку надати таку відпустку, а наділений дискреційними повноваженнями і може надати її на свій розсуд або відмовити у наданні; відповідач не зобов'язаний надавати таку відпустку з дати, з якої просить особа, тобто у зручний для неї час, а може визначити іншу дату початку такої відпустки на власний розсуд; така відпустка має бути передбачена графіком відпусток; заява про надання такої відпустки має подаватися завчасно, тобто за 14 днів до її планового початку; до заяви про надання такої відпустки особа, яка її подає, кожного разу зобов'язана долучати копію посвідчення учасника бойових дій; заява про надання такої відпустки в обов'язковому порядку має бути попередньо узгоджена з безпосереднім керівником та іншими посадовими особами.
Крім іншого, скаржник зазначає, що питання, викладені у оскаржуваних рішеннях судів, є новітніми, проблемними, засадничими, раніше ґрунтовно не досліджуваними питаннями права, на які вкрай необхідна відповідь Верховного Суду, який може надати нове, уніфіковане розуміння у застосуванні права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Однак у поданій касаційній скарзі скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-XII, не визначив, який саме правовий висновок має бути сформульований Верховним Судом у подібних правовідносинах, не окреслив змісту такого висновку та не навів аргументів щодо необхідності його формування з метою забезпечення єдності судової практики.
Крім того, скаржник не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій відповідної норми права саме у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а наведені доводи фактично зводяться до незгоди з правовими висновками судів у конкретній справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд уважає, що скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №580/2314/25 за позовом ОСОБА_1 до першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Божка Олександра Сергійовича, Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур